ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Аналіз практики застосування адміністративними судами положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"

До Вищого адміністративного суду України надійшло звернення Генеральної прокуратури України стосовно здійснення узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України від 4 вересня 2008 року N 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Підставою цього звернення було доручення Президента України від 30 травня 2012 року N 1-1/1405, надане з метою забезпечення конституційних прав на житло громадян, які проживають у гуртожитках, та виявлені Генеральною прокуратурою України випадки неоднакового застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення справ, пов'язаних із застосуванням цього Закону.

У зв'язку з цим у Вищому адміністративному суді України проаналізовано практику вирішення справ, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Цей Закон покликаний забезпечити реалізацію конституційного права на житло мешканців гуртожитків. Змінами, внесеними до нього Законом України від 8 вересня 2011 року N 3716-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (Закон N 3716-VI) уточнено порядок передачі гуртожитків у комунальну власність з метою наступної приватизації в них житлових приміщень законними мешканцями гуртожитків.

Як зазначили учасники комітетських слухань про стан виконання законів України щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, проведених Комітетом Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики 25 квітня 2012 року, під дію Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" підпадають близько 4 тисяч гуртожитків, в яких проживає майже 0,5 мільйона громадян. Але цей Закон повною мірою не виконується, про що свідчить значна кількість звернень і скарг мешканців гуртожитків до Комітету про порушення їхніх житлових прав.

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" виникли нові категорії публічно-правових спорів між особами, які мають право на приватизацію житла в гуртожитках, та органами, уповноваженими приймати такі рішення. Як свідчить аналіз, кількість таких справ є незначною, однак їх малочисельність порівняно з іншими категоріями адміністративних справ не применшує їх актуальності.

Справи, пов'язані із застосуванням положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", є новими для адміністративних судів. Вони характеризується широким спектром відносин, у яких виникають спори. Поки що не можна стверджувати, що практика з розгляду цих справ є напрацьованою. Аналіз навіть незначної частини рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, виявив ряд недоліків у застосуванні цього Закону.

Окремі питання застосування норм процесуального права під час розгляду справ, пов'язаних із застосуванням положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"

Серед справ, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", можна виділити такі категорії:

справи щодо оскарження дій органів місцевого самоврядування з приводу відмови у наданні дозволу на надання кімнат у гуртожитках у власність їх мешканцям шляхом приватизації;

справи про оскарження рішень органів місцевого самоврядування про визначення порядку використання гуртожитку, який не передбачає його подальшої приватизації;

справи про оскарження рішень органів приватизації щодо включення вартості гуртожитку до складу цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягає приватизації.

Визначення юрисдикції судів

У практиці адміністративних судів не виникає ускладнень під час вирішення питання про юрисдикцію судів щодо вирішення цієї категорії справ. Водночас, як зауважує Генеральна прокуратура України, аналогічні справи суди розглядають у порядку цивільного судочинства.

Справи про оскарження рішень і дій органів місцевого самоврядування з приводу вирішення питання про надання дозволу на передачу мешканцям гуртожитків житла у власність шляхом приватизації, про оскарження визначення іншого порядку використання гуртожитків є справами адміністративної юрисдикції.

Це випливає з положень частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його правових актів індивідуальної дії чи дій поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Ключовим для розуміння поняття "суб'єкт владних повноважень" та формування адміністративними судами практики став лист Верховного Суду України від 26 грудня 2005 року N 3.2.-2005 "Щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і господарськими судами", в якому Верховний Суд України зазначив, що необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" прийняття рішень, спрямованих на забезпечення реалізації права осіб, що проживають у гуртожитках, на житло шляхом приватизації, віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування.

Приймаючи такий акт, суб'єкт владних повноважень може ставати учасником цих правовідносин виключно як носій владних повноважень, завдяки яким він забезпечує можливість мешканцям гуртожитків реалізувати своє право на житло.

У практиці адміністративних судів є поодинокі випадки відмови у відкритті провадження у справах про оскарження рішень органів приватизації щодо включення вартості гуртожитку до складу цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягає приватизації. Як приклад, можна навести справу за позовом мешканців гуртожитку до Фонду державного майна України, відкритого акціонерного товариства "Монтажно-технічне управління "Союз" Харківської міської ради, за участю третьої особи - комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (Ухвала N 2а-4080/11/2670) про зобов'язання вчинити дії, а саме:

1) визнати незаконною приватизацію 1/2 частини гуртожитку відкритим акціонерним товариством "Монтажно-технологічне управління "Союз";

2) визнати недійсним наказ Фонду державного майна України про приватизацію 1/2 частини гуртожитку;

3) виключити зі статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Монтажно-технологічне управління "Союз" 1/2 частини гуртожитку;

4) вилучити 1/2 частину гуртожитку з цілісного майнового комплексу відкритого акціонерного товариства "Монтажно-технологічне управління "Союз";

5) зобов'язати Фонд державного майна України включити 1/2 частину гуртожитку в Єдиний реєстр об'єктів державної власності як майно, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації;

6) зобов'язати комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" ліквідувати реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам;

7) зобов'язати відкрите акціонерне товариство "Монтажно-технологічне управління "Союз" повернути безпідставно набуте майно 1/2 частини гуртожитку;

8) зобов'язати Харківську міську раду виконати вимоги частини другої статті 17, статей 13, 14, 18, 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та відповідно надати мешканцям гуртожитку дозвіл на приватизацію займаного ними житла.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2011 року у відкритті провадження в частині позовних вимог, а саме N 3, N 4, N 5, N 7, N 8 відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року (243626971) ухвалу суду першої інстанції скасовано в частині відмови у відкритті провадження щодо вимог про зобов'язання Фонду державного майна України включити 1/2 частину гуртожитку в Єдиний реєстр об'єктів державної власності як майно, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації (вимога N 5), та про зобов'язання Харківської міської ради виконати вимоги частини другої статті 17, статей 13, 14, 18, 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та відповідно надати мешканцям гуртожитку дозвіл на приватизацію займаного ними житла (вимога N 8).


1 Тут і далі - реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень

Вирішуючи цю справу, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності є повноваженням Фонду державного майна України на виконання владних управлінських функцій, а тому позовні вимоги про зобов'язання Фонду державного майна України включити 1/2 частину гуртожитку в Єдиний реєстр об'єктів державної власності як майно, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації, є такими, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так само вимога позивачів про зобов'язання Харківської міської ради виконати вимоги частини другої статті 17, статей 13, 14, 18, 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" підлягає розгляду судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках виконують владні управлінські функції.

Натомість справи про визнання права на приватизацію житла у гуртожитку, про встановлення факту проживання в гуртожитку, виселення з гуртожитку, виключення гуртожитку зі статутного фонду підприємства адміністративними судами не розглядаються. У разі заявлення таких позовів до адміністративного суду судом ухвалюються рішення про відмову у відкритті провадження або про закриття провадження в адміністративній справі.

Визначення суб'єктного складу сторін та предметної підсудності справ

Позивачами у таких справах переважно є громадяни, які мешкають у гуртожитках. Поодинокими є випадки звернення до суду прокурора. Відповідачем виступає орган місцевого самоврядування.

Водночас судова практика знає випадки звернення з вимогами про визнання дій неправомірними та зобов'язання надати дозвіл на приватизацію кімнати, адресованими місцевим державним адміністраціям (справи N 2а-2374/11 (Постанова N 2а-2374/11), 2а-2626/11 (Постанова N 2а-2626/11), 2а-2674/11 (Постанова N 2а-2674/11), що перебували на розгляді Дарницького районного суду міста Києва2).


2 Реєстраційні номери в Єдиному державному реєстрі судових рішень відповідно 20628812 ( ), 20628808 ( ), 20628810 ( ).

У такому разі судам необхідно визначити належного відповідача та відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України здійснити його заміну або згідно зі статтею 22 цього Кодексу передати справу до іншого адміністративного суду.

З урахуванням суб'єктного складу сторін у цій категорії справ судам необхідно визначати і їх предметну підсудність.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України справи за позовами фізичних осіб до органу місцевого самоврядування предметно підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Визначаючи предметну підсудність справ за позовами прокурора до органу місцевого самоврядування, необхідно враховувати, що названа норма містить застереження та виключає з предметної підсудності місцевих загальних як адміністративних судів справи, в яких однією зі сторін є орган чи посадова особа органу місцевого самоврядування, які підсудні окружним адміністративним судам.

Відповідно до частини другої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Ця норма визначає предметну підсудність адміністративних справ також за суб'єктним критерієм.

Виняток становлять:

справи, щодо яких Кодексом адміністративного судочинства України встановлено іншу підсудність;

справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності названих органів та їх посадових осіб у справах про адміністративні проступки;

справи, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що з урахуванням суб'єктного критерію місцевим загальним як адміністративним судам підсудні справи, в яких однією зі сторін є орган чи посадова особа органу місцевого самоврядування. Однак, коли іншою стороною у справі є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, то така справа підсудна окружному адміністративному суду.

Виключення, яке містить частина друга статті 18 цього Кодексу щодо непідсудності окружним адміністративним судам справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, стосується справ, віднесених до підсудності місцевих загальних судів за предметним критерієм. Тобто справ, визначених пунктами 2 - 5 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Такий висновок випливає з того, що цим положенням частину другу статті 18 названого Кодексу доповнено Законом України "Про внесення змін до статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України щодо предметної підсудності адміністративних справ місцевим загальним судам як адміністративним судам" одночасно з доповненням частини першої цієї статті пунктом 3.

А тому для визначення предметної підсудності справ за позовами прокурора важливо встановити статус прокурора у справі - позивач чи представник.

У разі коли прокурор є позивачем у справі, то такі справи відповідно до частини другої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України підсудні окружним адміністративним судам, оскільки позивачем у справі є посадова особа органу державної влади.

У разі коли прокурор звернувся до суду як представник, то предметну підсудність таких справ необхідно визначати з урахуванням статусу особи, яку він представляє.

У судовій практиці є випадки звернення прокурора з позовом та розгляду його позовних вимог і місцевими загальними як адміністративними судами, і окружними адміністративними судами.

Наприклад, прокурор міста Енергодар Запорізької області звернувся з позовом до Виконавчого комітету Енергодарської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Енергодарської міської ради, яким кімнатам гуртожитку надано різний статус. Енергодарським міським судом Запорізької області позов задоволено (22551985 (Постанова N 0807/41/2012)).

Конотопський міжрайонний прокурор звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Конотопської міської ради про визнання незаконними рішення виконкому про надання дозволу на приватизацію від імені малолітніх дітей, яким такий дозвіл надано на кімнату, що є місцем загального користування (19474307 (Постанова N 2а-1870/5024/11)).

У цій справі позовні вимоги задоволено частково.

Окремі питання застосування положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"

Як показує аналіз судової практики, підставою для відмови у прийнятті рішення про надання дозволу на передачу житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян була відсутність у заявника ордера на жилу площу в гуртожитку, подання заяви про приватизацію кімнати в гуртожитку, на який не поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Визначення категорій громадян, на яких поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"

Відповідно до статті 1 ЗаконуУкраїни "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" його дія поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.

Першою з визначених умов для одержання права на приватизацію кімнати в гуртожитку, наявність якої необхідно враховувати під час вирішення цієї категорії справ, є відсутність у громадянина власного житла.

У судовій практиці має місце розв'язання спору з приводу приватизації кімнати мешканцем гуртожитку, яким частково використано право на безкоштовну приватизацію (приватизовано частку житла).

Прикладом вирішення цього питання може слугувати справа за позовом мешканки гуртожитку до Управління житлово-комунального господарства Сєверодонецької міської ради про визнання дій щодо відмови у приватизації житла незаконними. Підставою для відмови у приватизації житла було те, що позивачем уже використано право на безкоштовну приватизацію в січні 1997 року. За змістом судового рішення, позивач брала участь у приватизації частки квартири, але не повністю використала житловий чек.

Вирішуючи цю справу, Сєверодонецький міський суд та Донецький апеляційний адміністративний суд (23938625 (Постанова N 2а-4564/11/1227)), посилаючись на положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", Рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року N 15-рп/2010 щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (справа про безоплатну приватизацію житла) дійшли висновку, що часткове використання житлового чека за умови, коли не перевищено санітарну норму, не позбавляє права позивача на приватизацію кімнати у гуртожитку.

Зазначене рішення оскаржено до Вищого адміністративного суду України. На час здійснення дослідження у справі відкрито касаційне провадження.

Під час розгляду таких справ виникають труднощі щодо розуміння терміна "законні підстави", оскільки Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не містить його визначення.

У такому разі необхідно застосовувати положення житлового законодавства, а саме положення статті 129 Житлового кодексу України та пункту 10 розділу II Примірного положення про гуртожитки, відповідно до яких єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, що видається адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

Як приклад судової практики, можна навести адміністративну справу за позовом мешканки гуртожитку до виконавчого комітету Цюрупинської міської ради Херсонської області про зобов'язання надати дозвіл на приватизацію кімнати (21485820 (Постанова N 2121/2а-3813/11)). Підставою для звернення до суду у цій справі була відмова Цюрупинської міської ради у наданні позивачеві дозволу на кімнату в гуртожитку у зв'язку з тим, що нею не було надано ордера на зайняття жилої площі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заявниця зазначила, що при вселенні в надану їй кімнату вона здала ордер коменданту гуртожитку. З урахуванням терміну дійсності ордера, вважала, що його відсутність не може бути підставою для відмови у наданні згоди на приватизацію кімнати.

Установивши факт законності проживання позивача у гуртожитку, а саме факт видачі на підставі рішення Цюрупинської міської ради ордера на зайняття кімнати в гуртожитку, Цюрупинський районний суд дійшов висновку про неправомірність дій Цюрупинської міської ради.

Ще одним прикладом може слугувати справа за позовом ОСОБИ_1, ОСОБИ_2, ОСОБИ_3 до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, комунального комерційного підприємства "Бюро приватизації та обміну житлового фонду Донецької міської ради", треті особи: ОСОБА_4, орган опіки та піклування Київської районної у місті Донецьку ради, про визнання неправомірною відмови у приватизації та зобов'язання виконати приватизацію житла.

У цій справі Ворошилівським районним судом міста Донецька (18223461 (Постанова N 2а-546/11)) відмовлено у задоволенні позову, оскільки приватизація житла трьома членами сім'ї - ОСОБІ_1, ОСОБІ_2, ОСОБІ_3 за умови, коли четвертий член сім'ї (мати) - ОСОБА_4 є громадянкою Російської Федерації, яка не має права на приватизацію, суперечить нормам законодавства.

З таким висновком не погодився Донецький апеляційний адміністративний суд (16481047 (Постанова N 2а-546/11/0508)), вказавши, що суд першої інстанції не звернув уваги на порушення права позивачів на приватизацію житла, не взяв до уваги всі обставини справи та не надав жодної правової позиції щодо доводів позивачів про їх порушене право на приватизацію житла. У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою, зокрема, зобов'язано позивача розглянути заяву про приватизацію житла.

Поряд із реєстрацією Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" вимагає наявності фактичного проживання громадянина у гуртожитку більше п'яти років.

Доказами фактичного проживання можуть бути свідчення коменданта гуртожитку, сусідів тощо.

Крім того, перевіряючи факт постійного проживання, судам можна враховувати положення абзацу третього пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", відповідно до яких на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Генеральна прокуратура України у своєму зверненні акцентує увагу на випадки відмови судів у задоволенні позовів мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", посилаючись на пункт 3 Прикінцевих положень цього Закону, відповідно до якого встановлено мораторій (крім передачі у комунальну власність) на відчуження гуртожитків на користь фізичних і юридичних осіб. Таку помилку суди допускають, ототожнюючи поняття "відчуження гуртожитків" та "приватизація житла у гуртожитках". Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не містить визначення цих понять. Досліджуючи загальнотеоретичні положення цих операцій, необхідно зазначити, що в їх основі лежить перехід права власності від одного суб'єкта до іншого, тобто відчуження. Відмінність полягає в об'єкті відчуження та учасниках цих операцій. Так, у розумінні Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" приватизацією житла в гуртожитках є відчуження житлових приміщень у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, а набувачами прав на ці приміщення є визначені цим Законом громадяни. Під відчуженням гуртожитків необхідно розуміти відчуження у будь-який спосіб гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих і нежилих приміщень та іншого майна, на користь фізичних чи юридичних осіб.

Визначення гуртожитків, на яких поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"

Як показав аналіз судової практики, вирішуючи справи цієї категорії, судам необхідно звертати увагу на те чи є гуртожиток об'єктом приватизації. Статтею 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено об'єкти, на які поширюється його дія та ті, які не можуть бути приватизованими.

До перших належать гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, Міністерства внутрішніх справ України та державних навчальних закладів.

До других - гуртожитки, що перебувають у приватній власності, крім гуртожитків, які включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Зазначене враховується судами під час вирішення адміністративних справ, зокрема у справі за позовом мешканця гуртожитку до Севастопольської міської державної адміністрації, треті особи: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Севастопольське вище професійне училище засобів зв'язку та інформаційних технологій, про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди (21982529 (Ухвала N 2а-1648/11/2770)) дійшли висновку про правомірну відмову Севастопольською міською державною адміністрацією у задоволенні заяви про вжиття заходів щодо приватизації житлової площі в гуртожитку, на який не поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", оскільки він належить державі в особі Міністерства освіти та науки України та призначений для тимчасового проживання.

Щодо порядку передачі кімнат у гуртожитках у власність громадян

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів:

1) передача та прийняття гуртожитків, що є об'єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом;

2) передача гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду;

3) прийняття гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальної громади здійснюється за рішенням відповідної місцевої ради (або за рішенням виконавчого органу місцевої ради з наступним затвердженням цією радою);

4) передача гуртожитків, що є об'єктами приватної власності, у власність територіальних громад здійснюється на договірних умовах відповідно до чинного законодавства;

5) після прийняття гуртожитку у власність територіальної громади згідно з цим Законом місцева рада приймає на сесії в межах своєї компетенції відповідне рішення щодо подальшого його використання, а саме: залишити цілісний майновий комплекс у статусі "гуртожиток" та дозволити приватизацію його житлових і нежитлових приміщень. У цьому разі здійснюється приватизація приміщень гуртожитку його законними мешканцями згідно з цим Законом.

З огляду на викладене, судам необхідно враховувати, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" основною умовою для реалізації права позивачів на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку є перехід будинку гуртожитку у власність територіальної громади та прийняття місцевою радою рішення про передачу цих приміщень у власність мешканців гуртожитку.

Водночас місцева рада сесії в межах своєї компетенції може прийняти інше рішення щодо подальшого використання гуртожитку - надати цілісному майновому комплексу статус "соціальне житло", перепрофілювати гуртожиток та використовувати цілісний майновий комплекс колишнього гуртожитку за іншим призначенням, знести цілісний майновий комплекс колишнього гуртожитку (підпункти "б" - "ґ" пункту 5 частини першої статті 5 Закону).

Серед справ, пов'язаних із застосуванням підпунктів "б" - "ґ" пункту 5 частини першої статті 5 названого Закону, найчастіше зустрічаються справи про оскарження рішень органів місцевого самоврядування про надання гуртожитку статусу "соціального житла". Особливих ускладнень під час розгляду таких справ у судів не виникає. У більшості випадків суди відмовляють у задоволенні таких позовів, оскільки прийняття оскаржуваного рішення є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування. Однак заслуговують на увагу порушення органів місцевого самоврядування, які слугують підставою звернення до суду. Наприклад, у вже зазначеній справі Енергодарського міського суду Запорізької області за позовом прокурора міста Енергодар Запорізької області до виконавчого комітету Енергодарської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Енергодарської міської ради рішення відповідача було скасовано з огляду на те, що вирішення питання щодо використання гуртожитку, прийнятого у власність територіальної громади, повинно прийматися щодо всього цілісного майнового комплексу, а не щодо окремих кімнат (22551985 (Постанова N 0807/41/2012)).

Висновки

Результати проведеного аналізу свідчать, що суди здебільшого дотримуються вимог норм процесуального та матеріального права під час розгляду та вирішення справ, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Для забезпечення однакового застосування положень цього Закону та Кодексу адміністративного судочинства України судам необхідно враховувати таке.

1. З огляду на положення статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України справи про оскарження рішень і дій органів місцевого самоврядування з приводу вирішення питання про надання дозволу на передачу мешканцям гуртожитків житла у власність шляхом приватизації, про оскарження визначення іншого порядку використання гуртожитків є справами адміністративної юрисдикції, оскільки органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках виконують владні управлінські функції.

2. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" позивачами у цій категорії справ є громадяни, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них, відповідачами - органи місцевого самоврядування (пункт 5 частини першої статті 5 цього Закону).

3. Відповідно до частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України такі справи предметно підсудні місцевим загальним як адміністративними судам.

У разі коли прокурор є позивачем у справі, то такі справи відповідно до частини другої статті 18 цього Кодексу підсудні окружним адміністративним судам, оскільки позивачем у справі є посадова особа органу державної влади.

У разі коли прокурор звернувся до суду як представник, то предметну підсудність таких справ необхідно визначати з урахуванням статусу особи, яку він представляє.

4. Судам варто звертати увагу на те, що відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" об'єктом приватизації можуть бути гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, Міністерства внутрішніх справ України та державних навчальних закладів. Не підлягають приватизації гуртожитки, що перебувають у приватній власності, крім гуртожитків, які включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

5. Судам необхідно враховувати, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" основною умовою для реалізації права позивачів на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку є перехід будинку гуртожитку у власність територіальної громади та прийняття місцевою радою рішення про передачу цих приміщень у власність мешканців гуртожитку.

6. Судам потрібно мати на увазі, що в розумінні Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" приватизацією житла в гуртожитках є відчуження житлових приміщень у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, а набувачами прав на ці приміщення є визначені цим Законом громадяни. Під відчуженням гуртожитків необхідно розуміти відчуження у будь-який спосіб гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих і нежилих приміщень та іншого майна, на користь фізичних чи юридичних осіб.

Ураховуючи наявність спірних питань під час розгляду та вирішення справ зі спорів, що виникають з відносин, урегульованих згаданим Законом, а також випадків неоднакового застосування судами законодавства для забезпечення єдиної судової практики пропонуємо обговорити цей аналіз на засіданні Пленуму Вищого адміністративного суду України та довести його до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів.

 

Суддя Вищого адміністративного
суду України

М. Смокович

Начальник управління
узагальнення судової практики,
судової статистики, надання
методичної допомоги та контролю
за єдністю судової практики

Н. Богданюк





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали