УРЯДОВИЙ УПОВНОВАЖЕНИЙ У СПРАВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

ЛИСТ

від 27.06.2012 р. N 12.3-9/4577

Кабінету Міністрів України


Подання
про виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу остаточного

Подання надається на виконання статті 14 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та містить стислий виклад проблем, які призводять до визнання Європейським судом з прав людини (далі - Європейський суд) порушень Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

1. Порушення пункту 1 статті 6 (Право на справедливий суд) Конвенції

1.1. Щодо порушення права на здійснення досудового слідства та розгляду справи судом протягом розумного строку (пункт 1 статті 6)

Рішення, в яких було констатовано вказане порушення: "Агрокомплекс проти України" (Рішення), "Борисенко проти України" (Рішення), "Тодоров проти України" (Рішення), "Кір'яков проти України", "Папазова та інші проти України" (Рішення), "Деменова проти України" (Рішення), "Лобацька проти України" (Рішення), "Варламова проти України", "Циганков проти України" (Рішення), "Блінова проти України" (Рішення), "Шпілько проти України" та "Хажевський проти України" (Рішення).

Аналіз вищезазначених рішень Європейського суду свідчить, що проблеми, які призводять до порушення вимоги здійснення досудового слідства та судового розгляду в розумний строк, належать до практики розслідування справ правоохоронними органами та судової практики і пов'язані з:

- надмірною тривалістю розгляду справи судом, зокрема, у зв'язку з неодноразовими відкладеннями судових засідань і затримками при призначенні судових засідань, затримками при організації технічного запису судових засідань та оголошенні вироку тощо;

- неодноразовим поверненням справ судом на додаткове розслідування та/або новий розгляд;

- неодноразовим призначенням судових експертиз;

- тривалим розглядом справ судом касаційної інстанції, зокрема Верховним Судом України.

- втручанням органів державної влади у провадження з метою домогтися перегляду остаточного рішення суду ("Агрокомплекс проти України") (Рішення).

У справах "Шпілько проти України" та "Хажевський проти України" (Рішення) Європейський суд констатував також порушення статті 13 (Право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції в зв'язку з відсутністю у заявників ефективного засобу юридичного захисту від порушення їхнього права на розгляд їхніх справ протягом розумного строку.

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав порушень статті 6 Конвенції, визнаних Європейським судом у вказаних справах, необхідно вдосконалювати практику досудового слідства та розгляду справ судами в контексті відповідної вимоги статті 6 Конвенції щодо "розумного строку" провадження.

1.2. Щодо порушення права на розгляд справи судом, встановленим законом (п. 1 статті 6 Конвенції)

Вказане порушення було констатовано в рішеннях Європейського суду у справах "ТОВ "Базальт-Імпекс" проти України" та "ТОВ "Фірма "Верітас" проти України" (Рішення), з огляду на те, що Верховний Суд України, розглядаючи справи підприємств-заявників, вийшов за межі своїх повноважень, передбачених Господарсько-процесуальним кодексом України.

У цих справах Європейський суд особливо підкреслив те, що Верховний Суд України проігнорував його висновки, викладені у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України", яке на час провадження у справах підприємств-заявників вже було перекладено українською мовою і надруковано в офіційному юридичному виданні.

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав вказаного порушення необхідно привести судову практику у відповідність з вимогою пункту 1 статті 6 Конвенції, а саме, з вимогою безумовного дотримання судами повноважень, визначених відповідними законодавчими актами.

1.3. Щодо порушення принципу юридичної визначеності та права на розгляд справи безстороннім і незалежним судом (пункт 1 статті 6 Конвенції)

Вказані порушення були констатовані Європейським судом у справі "Агрокомплекс проти України" (Рішення).

У цій справі підприємство-заявник звернулось до Вищого арбітражного суду України із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство заводу "ЛИНОС" (м. Лисичанськ), посилаючись при цьому на тривале невиконання постановлених раніше судових рішень щодо невиконання цим заводом своїх договірних зобов'язань перед заявником.

У ході розгляду справи про банкрутство державні органи та посадові особи направляли на адресу судів, у провадженні яких на той час перебувала справа, листи з вказівками скасувати або переглянути рішення, ухвалені раніше, або зупинити провадження у справі.

2 липня 1998 року Вищий арбітражний суд України встановив остаточний розмір заборгованості заводу "ЛИНОС" перед підприємством-заявником.

У подальшому, створена Кабінетом Міністрів України спеціальна робоча група разом з місцевим підрозділом контрольно-ревізійного управління встановила, що визначений Вищим арбітражним судом розмір заборгованості є невірним.

19 вересня 2000 року Вищий арбітражний суд України відмовив у задоволенні клопотання заводу "ЛИНОС" про скасування постановлених раніше рішень щодо суми його заборгованості перед компанією-заявником.

Однак, 26 грудня 2000 року за вказівкою голови Вищого арбітражного суду України рішення від 19 вересня 2000 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

27 червня 2001 року Вищий арбітражний суд України переглянув у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвалу від 2 липня 1998 року та зменшив попередньо встановлену суму заборгованості. У якості нововиявленої обставини було наведено висновки робочої групи та контрольно-ревізійного управління. Це рішення було оскаржено компанією-заявником.

З огляду на те, що обставини справи свідчили про здійснення керівництвом Вищого арбітражного суду відкритого впливу на перебіг судового процесу в справі, Європейський суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю безсторонності та незалежності національних судів, які розглядали справу компанії-заявника.

Розглянувши справу, Європейський суд також встановив порушення принципу юридичної визначеності у зв'язку з тим, що перегляд остаточного судового рішення та, як наслідок, зменшення суми заборгованості був здійснений лише на тій підставі, що з цим рішенням не були згодні державні органи.

Крім того, у цій справі Європейський суд встановив порушення статті 1Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тим, що такий перегляд остаточного рішення щодо суми заборгованості заводу "ЛИНОС" перед підприємством-заявником становив для останнього надмірний тягар та втручання у його право на мирне володіння майном.

Шляхи вирішення

З метою уникнення вказаних порушень необхідно удосконалювати практику національних судів в контексті вимог пункту 1 статті 6 Конвенції практику щодо безсторонності та незалежності суддів, а також недопущення порушення принципу юридичної визначеності.

1.4. Щодо порушення права на виконання рішення національного суду протягом розумного строку (п. 1 статті 6 Конвенції)

Вказане порушення, Європейський суд встановив у рішенні у справі "Концевич проти України", (Рішення) з огляду на те, що виконання рішення, постановленого на користь заявниці у 2002 році, було закінчено лише у 2006 році.

Крім того, у цьому контексті Європейський суд також встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

1.5. Щодо порушення права на захист (пункт 1 та підпункт "c" пункту 3 статті 6, окремо та у поєднанні)

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у справах "Максименко проти України", "Довженко проти України" (Рішення), "Тодоров проти України" (Рішення) та "Іглін проти України" (Рішення).

Порушення вказаного положення Конвенції у справах "Максименко проти України" та "Довженко проти України" (Рішення) було встановлено з огляду на те, що Кримінально-процесуальний кодекс України не передбачав обов'язкового надання безоплатної юридичної допомоги особам, яким вже передбачено максимально суворий вид покарання, під час провадження з перегляду Верховним Судом України вироків, постановлених апеляційними судами. Разом з неврахуванням суворості покарання, яке могло бути призначено, та відсутністю у заявників коштів для оплати послуг захисника це становило порушення їхнього права на захист, гарантованого вказаним положенням Конвенції.

У справі "Тодоров проти України" (Рішення) вказане порушення було констатовано з огляду на те, що суди, які розглядали кримінальну справу щодо заявника, не відреагували на його скарги щодо порушення його права на доступ до захисника до проведення першого допиту, незважаючи навіть на те, що визнавальні показання заявника, надані ним на цьому допиті, не були враховані при вирішенні справи.

У справі "Іглін проти України" (Рішення) Європейський суд, поряд із порушенням вказаних вище положень Конвенції, встановив також порушення підп. "b" п. 3 ст. 6 Конвенції.

Так, до розгляду Верховним Судом України касаційної скарги заявника він неодноразово звертався до цього суду зі скаргами щодо недостатності наданого йому часу для ознайомлення з матеріалами справи (оскільки вони складались із великої кількості томів) та клопотав про відкладення судового засідання у зв'язку з цим, а також через необхідність забезпечення участі його представника в судовому засіданні. Проте, додаткового часу для ознайомлення йому надано не було.

4 жовтня 2005 року Верховний Суд України провів судове засідання за участі прокурора і заявника, але без участі захисника заявника.

З огляду на обставини справи Європейський суд дійшов висновку про порушення вищезазначених положень Конвенції у зв'язку з відмовою Верховного Суду України надати заявникові додатковий час для ознайомлення з матеріалами справи та забезпечити представництво його інтересів під час розгляду його касаційної скарги.

Шляхи вирішення

З прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України законодавчі недоліки, які призвели до порушення права на захист у справах "Максименко проти України" та "Довженко проти України" (Рішення), були виправлені.

Щодо решти порушень, то з метою їх недопущення необхідно удосконалювати практику розгляду справ судами у відповідність вимогам статті 6 Конвенції щодо права особи на захист.

1.6. Щодо порушення презумпції невинуватості (пункт 2 статті 6)

Порушення вказаного положення Конвенції було констатовано Європейським судом у справі "Довженко проти України" (Рішення).

Так, під час досудового слідства у кримінальній справі щодо заявника в місцевих газетах були опубліковані статті, які містили коментарі начальника Маріупольського МВ УМВС України в Донецькій області та начальника УМВС України в Донецькій області, стосовно обставин справи заявника, що створювали враження переконаності вказаних осіб у винуватості заявника у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Відповідно, Європейський суд визнав, що такі заяви посадових осіб, які були надані засобам масової інформації та містили недвозначні твердження щодо вини заявника у вчиненні інкримінованих йому злочинів (у той час, як остаточного вироку у цій справі ухвалено не було), могли вплинути на оцінку обставин справи судом та сприяли поширенню серед громадськості упевненості у винуватості заявника та, відповідно, порушували презумпцію невинуватості заявника.

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав констатації вказаного порушення слід привести практику органів слідства у відповідність з вимогами статті 6 Конвенції щодо недопущення порушення презумпції невинуватості.

2. Порушення статті 2 Конвенції (Право на життя)

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у рішеннях у справах "Маснєва проти України" (Рішення), "Ігор Шевченко проти України", "Олейнікова проти України" (Рішення) та "Горовенки та Бугара проти України" (Рішення).

Порушення процесуального аспекту статті 2 у відповідних справах цих було констатовано у зв'язку з непроведенням державними органами ефективного розслідування обставин смерті родичів заявників і завдання їм тілесних ушкоджень, зокрема, через:

- неодноразові відмови в порушенні кримінальної справи, постанови про що в подальшому скасовувались через процесуальні недоліки;

- затримки порушення кримінальної справи та призначення експертиз;

- недослідження органами слідства важливих обставини справи, зокрема тих, на які посилались заявники;

- незабезпечення незалежності слідства;

- надмірну тривалість досудового слідства.

Порушення статті 2 з огляду на недотримання державою свого позитивного обов'язку щодо захисту права на життя було констатовано у справі "Горовенки та Бугара проти України" (Рішення).

Так, у цій справі родичі заявників були застрелені з табельної зброї заступником начальника відділу карного розшуку П'ятихатського районного відділу УМВС України в Дніпропетровській області, який у той час не був при виконанні службових обов'язків.

За результатами службового розслідування було встановлено, зокрема, що керівництво П'ятихатського районного відділу УМВС України в Дніпропетровській області не вживало належних заходів щодо контролю за зберіганням і використанням працівниками табельної зброї. Про це у подальшому також зазначив апеляційний суд Дніпропетровської області у своїй окремій ухвалі.

З огляду на обставини справи Європейський суд визнав порушення вказаного положення Конвенції, оскільки видача відповідальними державними органами працівнику міліції табельної зброї не відповідала вимогам національного законодавства, що в результаті призвело до смерті двох осіб.

Шляхи вирішення

Для усунення підстав вказаного порушення необхідно удосконалювати практику розслідування кримінальних справ, що порушуються за фактом смерті особи, в контексті вимог статті 2 Конвенції щодо ефективності такого розслідування, а також здійснювати суворий контроль за видачею, постійним зберіганням і носінням табельної вогнепальної зброї, боєприпасів і спеціальних засобів працівниками міліції, з метою недопущення порушення позитивних зобов'язань держави за цією статтею Конвенції.

3. Порушення статті 3 Конвенції (Заборона катування)

Порушення вказаного положення Конвенції було констатовано Європейським судом у наступних рішеннях: "Веніосов проти України", "Кондратьєв проти України" (Рішення), "Тесленко проти України" (Рішення), "Тодоров проти України" (Рішення), "Іглін проти України" (Рішення), "Бєляєв та Дігтяр проти України" (Рішення), "Савін проти України" (Рішення), "Яценко проти України" (Рішення) та "Клішин проти України".

3.1. Щодо порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з неналежними матеріально-побутовими умовами тримання осіб під вартою

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у зв'язку з тим, що умови тримання осіб під вартою в Одеському СІЗО N 21 ("Устянцев проти України" (Рішення)), Феодосійському ІТТ ("Веніосов проти України"), Дніпропетровському слідчому ізоляторі N 3 ("Іглін проти України" (Рішення)) та Сумському СІЗО N 25 ("Бєляєв та Дігтяр проти України" (Рішення)) були такими, що принижують гідність.

Крім того, у справі "Іглін проти України" (Рішення) Європейський суд встановив порушення ст. 13 Конвенції в зв'язку з відсутністю на національному рівні ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг заявника на неналежні умови тримання його під вартою.

3.2. Щодо порушення статті 3 у зв'язку з ненаданням особам, які тримаються в умовах несвободи, адекватної та належної медичної допомоги

Вказане порушення було констатоване Європейським судом у справах "Кондратьєв проти України" (Рішення) і "Тодоров проти України" (Рішення).

Так, у справі "Кондратьєв проти України" (Рішення) вказане порушення мало місце у зв'язку з ненаданням заявнику адекватної медичної допомоги щодо його захворювання на туберкульоз, зокрема, оскільки протягом тримання його під вартою він хоча і отримував певну медичну допомогу, вона не була регулярною і систематичною та не забезпечувала всебічної терапевтичної стратегії лікування його захворювання на туберкульоз або попередження його погіршення; повне документування відомостей про стан його здоров'я та отримане лікування не здійснювалось; для забезпечення заявника призначеним лікуванням не було створено необхідних умов, а також з огляду на те, що в Севастопольському ІТТ не було відповідного медичного персоналу.

Порушення цього положення Конвенції у справі "Тодоров проти України" (Рішення) Європейський суд встановив у зв'язку з тим, що державні органи не вжили всіх необхідних заходів з метою уникнення погіршення стану здоров'я заявника та втрати ним зору.

3.3. Щодо порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з жорстоким, нелюдським та таким, що принижує гідність, поводженням з особами, які тримаються в умовах несвободи, їх катуванням з боку представників держави та відсутністю ефективного розслідування за скаргами на таке поводження

Такі порушення статті 3 Конвенції були констатовані у рішеннях "Тесленко проти України" (Рішення), "Савін проти України" (Рішення) та "Клішин проти України".

Констатація порушення матеріального аспекту статті 3 у зв'язку з жорстоким поводженням із заявниками мала місце через ненадання державними органами правдоподібного пояснення причинам виникнення у заявників тілесних ушкоджень під час їх перебування під вартою. Крім того, у справі "Савін проти України" (Рішення) з огляду на характер заходів фізичного впливу, застосованих до заявника, та цілі їх застосування, Європейський суд дійшов висновку, що поводження, якого зазнав заявник з боку працівників міліції, є катування.

Порушення процесуального аспекту статті 3 у вказаних справах, а також у справі "Яценко проти України" (Рішення), мало місце з огляду на неефективність розслідування скарг заявників на жорстоке, нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження та катування з боку представників держави, зокрема, у зв'язку з:

- наявністю численних недоліків слідства, які були визнані національними органами, але не були виправлені;

- невстановленням причин виникнення у заявників тілесних ушкоджень;

- надмірною тривалістю розслідування, яке, однак, не просунулось далі, аніж розгляд справи судом першої інстанції;

- неодноразовим скасуванням постанов про відмову порушенні кримінальної справи або закриття справи та поверненням справи на додаткове розслідування;

- тривалим незабезпеченням явки свідків у судові засідання, що негативно вплинуло на їх здатність пригадати події;

- значними затримками при призначенні медичних експертиз.

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав для вказаних вище порушень необхідно звернути увагу Державної пенітенціарної служби України, Міністерства внутрішніх справ України та Генеральної прокуратури України на недопустимість жорстокого поводження з особами, які перебувають в установах досудового ув'язнення та виконання покарань.

Крім того, необхідно звернути увагу Державної пенітенціарної служби України та Міністерства внутрішніх справ на необхідність вжиття заходів для усунення причин, що призводять до констатації Європейським судом порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з неналежними умовами тримання осіб в СІЗО та ІТТ відповідно, а також ненаданням адекватної та належної медичної допомоги.

Також необхідно вдосконалювати практику проведення розслідування за скаргами осіб на погане поводження з боку представників держави в контексті вимог статті 3 Конвенції.

4. Порушення статті 5 Конвенції (Право на свободу та особисту недоторканність)

4.1. Щодо порушення пункту 1 статті 5 Конвенції

Вказане порушення було констатовано у рішеннях у справах: "Веніосов проти України", "Кондратьєв проти України" (Рішення), "Смолик проти України" (Рішення), "Корнейкова проти України", "Савін проти України" (Рішення), "Клішин проти України" та "Луценко проти України" з огляду на:

- тримання заявників під вартою за відсутності відповідного рішення суду всупереч вимогам законодавства або на підставі рішень, які не містили належного обґрунтування для взяття особи під варту або продовження строків тримання її під вартою;

- нероз'яснення особі при затриманні її процесуальних прав та нескладання протоколу про затримання ("Смолик проти України" (Рішення));

- використання адміністративного арешту з метою забезпечення перебування особи, яка по суті підозрюється у вчиненні злочину, в розпорядженні слідчих органів для отримання підстав подальшого порушення щодо неї кримінальної справи. При цьому не забезпечуються процесуальні права підозрюваного, зокрема, право на захист (проведення допиту з приводу кримінальної справи за відсутності захисника) і право не свідчити про себе ("Савін проти України" (Рішення)).

4.2. Щодо порушення пункту 3 статті 5 Конвенції

Порушення вказаного положення Конвенції було констатовано Європейським судом у справах: "Кондратьєв проти України" (Рішення), "Корнейкова проти України","Тодоров проти України" (Рішення) та "Борисенко проти України" (Рішення) з огляду на:

- відсутність у рішеннях суду щодо тримання особи під вартою обґрунтування застосовності законодавчо визначених підстав для тримання особи в контексті обставин конкретної справи. Так, наприклад, часто в якості підстави для продовження строку тримання особи під вартою зазначається тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа, а також те, що у разі звільнення вона може ухилятись від слідства та перешкоджати встановленню істини. При цьому не зазначається, що саме з обставин справи вказує на такий висновок.

- відсутність у рішеннях щодо продовження тримання особи під вартою аналізу актуальності ризиків, які на початку слідства були підставою для взяття під варту. Підхід Європейського суду до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою - як протягом досудового слідства, так і судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання у право особи на свободу.

У справі "Корнейкова проти України" Європейський суд констатував порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у поєднанні з підп. "c" п. 1 цієї статті з огляду на необґрунтованість постанови про обрання заявниці запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, оскільки при її постановленні не було належним чином враховано стан здоров'я заявниці та те, що вона була неповнолітньою, а відповідно до чинного законодавства до неповнолітніх такий запобіжний захід міг бути застосований лише у виключних випадках.

4.3. Щодо порушення пункту 4 статті 5 Конвенції

Вказане порушення було констатовано у рішенні "Корнейкова проти України" з огляду на те, що апеляційний суд розглядав скаргу заявниці на постанову про обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за її відсутності, що не відповідає вимогам Конвенції та практиці Європейського суду.

4.4. Щодо порушення пункту 5 статті 5 Конвенції

Порушення вказаного положення Конвенції було констатовано Європейським судом у справах "Корнейкова проти України" та "Шульгін проти України" (Рішення) з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.

Так, у справі "Корнейкова проти України" вказане порушення було встановлено з огляду на те, що національне законодавство України не передбачає можливості для заявниці вимагати відшкодування за тримання під вартою після констатації Європейським судом, що таке тримання становило порушення підп. "c" п. 1 та п. 3 статті 5 Конвенції.

У справі "Шульгін проти України" (Рішення) Верховний Суд України частково скасував вирок, яким було засуджено заявника, зменшивши на два роки строк призначеного йому покарання та виключивши додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Однак, на час постановлення цього рішення заявник уже відбув призначене йому раніше покарання.

У зв'язку з цим у лютому 2005 року заявник звернувся до Печерського районного суду м. Києва з цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та суду, що мали наслідком збільшення строку його покарання на більш як 2 роки.

15 березня 2005 року у задоволенні позову заявника було відмовлено, оскільки на його справу не поширювалась дія Цивільного кодексу України та Закону України "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Це рішення було залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Розглянувши справу, Європейський суд вказав, що спосіб, у який національні суди витлумачили та застосували національне законодавство щодо права особи на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, зокрема, те, що вони не врахували рішення Верховного Суду України, яким було частково зменшено строк відбування заявником покарання, не відповідав вимогам п. 5 ст. 5 Конвенції щодо забезпечення особі можливості отримати відшкодування шкоди.

Шляхи вирішення

Проблеми, що призводять до визнання Європейським судом порушень статті 5 Конвенції, належать як до законодавчої сфери, так і до сфери судової практики та є системними в Україні (рішення у справі "Харченко проти України" (Рішення)).

Відповідно, з метою їх усунення необхідно вдосконалювати судову практику щодо застосування та зміни такого запобіжного заходу як взяття під варту та привести її у відповідність з вимогами Конвенції та практикою Європейського суду, а також практики розгляду справ щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.

Щодо законодавчої сфери слід зазначити, що положення нового Кримінально-процесуального кодексу мають сприяти усуненню вказаних порушень п. п. 1, 3 і 4 статті 5 Конвенції.

5. Порушення статті 8 Конвенції (Право на повагу до приватного та сімейного життя)

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у рішеннях у справах "Довженко проти України" (Рішення), "Бєляєв та Дігтяр протії України" (Рішення), "Фельдман проти України" (N 2) (Рішення), "Тросін проти України" (Рішення) та"Концевич проти України" (Рішення).

5.1. Встановлення порушення статті 8 Конвенції у справах, що стосуються питань кримінального права

5.1.1. Щодо порушення права на повагу до кореспонденції

Вказане порушення було встановлено Європейським судом у справах "Довженко проти України" (Рішення) та "Бєляєв та Дігтяр проти України" (Рішення) з огляду на недоліки національного законодавства, які призвели до втручання у право осіб, які тримаються в умовах несвободи, на повагу до кореспонденції, яке не відповідало вимозі здійснення його "згідно із законом". Такі недоліки полягали, зокрема, у:

- відсутності у національному законодавстві визначеної процедури надання або відмови у наданні дозволу на листування особам, які тримаються під вартою. Підхід Європейського суду щодо цього питання полягає в тому, що відсутність чітко визначеної процедури надання або відмови у наданні дозволу на листування такої категорії осіб може призвести до свавільного та необґрунтованого втручання у їхнє право на повагу до кореспонденції ("Довженко проти України" (Рішення));

- відсутності у національному законодавстві, чинному на час подій у справі, гарантій від незаконних відмов у надсиланні деяких листів заявників та передбачення обов'язкового перегляду кореспонденції осіб, які тримаються під вартою або відбувають покарання, з усіма адресатами, окрім прокурора та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ("Бєляєв та Дігтяр проти України" (Рішення)).

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав для вказаного вище порушення необхідно привести практику органів та установ Державної пенітенціарної служби України у відповідність з вимогами статті 8 Конвенції, зокрема, щодо недопустимості незаконного перегляду та відмов у відправленні кореспонденції осіб, які тримаються під вартою у відповідних установах.

Крім того, на законодавчому рівні необхідно встановити чіткий порядок надання або відмови у наданні дозволу на листування особам, які тримаються під вартою з метою уникнення можливих зловживань з боку державних органів.

5.1.2. Щодо порушення права особи, яка тримається під вартою, на побачення з рідними

Зазначене порушення було констатовано Європейським судом у справах "Фельдман проти України" (N 2) (Рішення) та "Тросін проти України" (Рішення).

У справі "Тросін проти України" (Рішення) заявнику протягом певного періоду після його засудження побачення з родичами дозволялись не частіше одного разу на шість місяців, а в подальшому, після внесення відповідних змін до законодавства, один раз на три місяці. Такі побачення тривали не більше чотирьох годин і могли проводитись в присутності не більше ніж трьох дорослих відвідувачів одночасно. Оскільки заявник підтримував стосунки зі своєю дружиною, матір'ю, братом та своїм дорослим сином, один з його чотирьох родичів не міг бути присутнім на такому побаченні. Крім того, під час побачень заявник спілкувався з відвідувачами через скло та в присутності працівника пенітенціарної установи, який також слухав розмови заявника.

Такий порядок і спосіб надання побачень був передбачений національним законодавством, а саме ст. ст. 110 і 151 Кримінально-виконавчого кодексу України та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, а обмеження кількості осіб, які могли бути присутніми на побаченні, додатково обумовлювалось відсутністю у СІЗО приміщень достатньої площі.

Європейський суд встановив порушення ст. 8 Конвенції з огляду на те, що, хоча обмеження частоти, тривалості побачень заявника з родичами та кількості осіб, які могли бути присутніми, а також спосіб, у який побачення проводились, були передбачені законодавством, відповідні законодавчі положення не характеризувались необхідним ступенем гнучкості та застосовувались автоматично до певної категорії засуджених без урахування конкретної ситуації особи. Крім того, спосіб проведення побачень не забезпечував конфіденційності та безпосереднього фізичного контакту між заявником та його родичами, а обмеження кількості присутніх осіб не могло бути виправдане відсутністю приміщень достатньої площі.

З огляду на вищевикладене Європейський суд також зазначив, що держава не забезпечила балансу між приватними інтересами заявника щодо побачень з його родичами та публічними інтересами суспільства щодо обмеження контактів засуджених із зовнішнім світом.

У справі "Фельдман проти України" (N 2) (Рішення) заявнику, який тримався під вартою, було відмовлено у задоволенні клопотань щодо надання йому побачень з рабином і родичами, а також дозволу бути присутнім на похороні батька. Така відмова ґрунтувалась на тому, що такі побачення могли перешкоджати встановленню істини у справі, а допровадження особи, яка тримається під вартою, для забезпечення її присутності на похороні не передбачено національним законодавством.

Європейський суд встановив порушення ст. 8 Конвенції в зв'язку з тим, що національне законодавство чітко не визначало меж та порядку реалізації органами державної влади їхніх дискреційних повноважень щодо обмеження побачень осіб, які тримаються під вартою, з родичами і не містило жодних гарантій від свавілля та зловживань.

З огляду на практику в аналогічних справах Європейський суд також встановив порушення ст. 8 Конвенції в зв'язку з тим, що відмова національних органів влади у наданні заявнику можливості бути присутнім на похороні його батька тільки на тій підставі, що національне законодавство не передбачало такої можливості, становила необґрунтоване втручання в його право на повагу до сімейного життя.

Шляхи вирішення

Усунення підстав вказаних порушень можливе шляхом внесення відповідних змін до Кримінально-виконавчого кодексу, Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, а також Закону України "Про попереднє ув'язнення" та Кримінально-процесуального кодексу України.

5.2. Встановлення порушення статті 8 Конвенції у справах, що стосуються питань цивільного права

5.2.1. Щодо порушення права особи на повагу до житла

Вказане порушення було встановлено Європейським судом у справі "Концевич проти України" (Рішення).

Так, у цій справі за рішенням суду Державна виконавча служба була зобов'язана повернути заявниці та її синам квартиру; це рішення було допущено до негайного виконання. З огляду на тривалу затримку виконання цього рішення та відсутність у заявниці іншого житла Європейський суд визнав, що державою було порушено її позитивний обов'язок за статтею 8 Конвенції.

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав для вказаного вище порушення необхідно привести практику виконання відповідної категорії рішень суду у відповідність з вимогами статті 8 Конвенції та не допускати порушення позитивних зобов'язань держави за Конвенцією.

6. Порушення статті 34 (Індивідуальні заяви)

Порушення вказаного положення Конвенції було констатоване Європейським судом у справах "Тросін проти України" (Рішення) та "Бєляєв та Дігтяр проти України" (Рішення) з огляду на те, що Україна не дотрималась своїх зобов'язань щодо забезпечення особі права на подання індивідуальної заяви до Європейського суду з огляду на те, що кореспонденція заявників, які тримались під вартою, до Європейського суду підлягала обов'язковому перегляду, про що свідчили, зокрема, наявність на листах до Європейського суду штампу пенітенціарної установи та долучення до листів супровідних листів пенітенціарної установи зі стислим викладом суті цих листів.

З огляду на вимоги Конвенції така практика пенітенціарних органів не забезпечувала конфіденційності спілкування та створювала ризик прямого чи непрямого впливу на особу, яка тримається під вартою, перешкоджаючи її листуванню з Європейським судом.

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав для вказаного вище порушення необхідно привести практику органів та установ Державної пенітенціарної служби щодо забезпечення особам, які тримаються під вартою, у відповідність з вимогами статті 34 Конвенції щодо права на звернення до Європейського суду та відповідних положень національного законодавства.

 

 

Н. Кульчицький





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали