УРЯДОВИЙ УПОВНОВАЖЕНИЙ У СПРАВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

ЛИСТ

від 30.03.2012 р. N 12.3-9/2212

Кабінету Міністрів України


Подання
про виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу остаточного

Подання надається на виконання статті 14 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та містить стислий виклад проблем, які призводять до визнання Європейським судом з прав людини (далі - Європейський суд) порушень Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

1. Щодо порушення пункту 1 статті 6 (Право на справедливий суд) Конвенції

1.1 Щодо порушення права на здійснення досудового слідства та розгляду справи судом протягом розумного строку (пункт 1 статті 6)

Рішення, в яких було констатовано вказане порушення: "Іззетов проти України" (Рішення), "Паскал проти України" (Рішення), "Третьяков проти України" (Рішення), "Кирилюк проти України" (Рішення), "Старигін проти України" (Рішення), "Коваленко проти України" (Рішення), "Орлов проти України" (Рішення) та "Наконечний проти України" (Рішення), "Буряк проти України" (Рішення), "Любарт-Сангушко проти України" (Рішення), "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України" (Рішення), "Петров та інші проти України" (Рішення), "Крижанівський проти України" (Рішення), "Мурдугова проти України" (Рішення), "Міцеви проти України" (Рішення), "Онопко проти України" (Рішення), "Гержик проти України" (Рішення) та "Сурдіна проти України" (Рішення).

Аналіз вищезазначених рішень Європейського суду свідчить, що проблеми, які призводять до порушення вимоги здійснення досудового слідства та судового розгляду в розумний строк, належать до практики розслідування справ правоохоронними органами та судової практики і пов'язані з:

- надмірній тривалості розгляду справи судом, зокрема, у зв'язку з численними відкладеннями судових засідань, довготривалими та неодноразовими затримками при призначенні судових засідань, незабезпеченням явки свідків або інших учасників процесу, затримками при організації запису судових засідань та оголошенні вироку тощо;

- неодноразовим поверненням справ судом на додаткове розслідування та/або новий розгляд до суду нижчої інстанції;

- тривалим розглядом справ судом касаційної інстанції.

У справі "Сурдіна проти України" (Рішення) Європейський суд також констатував порушення статті 13 (Право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції в зв'язку з відсутністю у заявника ефективного засобу юридичного захисту від порушення його права на розгляд його справи протягом розумного строку.

1.2 Щодо порушення принципу рівності сторін (пункт 1 статті 6)

Вказане порушення було констатовано в рішенні Європейського суду у справі "Коробов проти України" (Рішення), оскільки розгляд справи заявника Верховним Судом України відбувався за його відсутності, але за участю прокурора, який мав можливість усно представляти свою позицію.

1.3 Щодо порушення права не свідчити проти себе (пункт 1 статті 6) та права на захист (підпункт "c" пункту 3 статті 6)

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у рішенні "Балицький проти України" (Рішення) у зв'язку з тим, що зізнавальні показання, які в подальшому було використано судом для засудження заявника, відбирались у заявника формально як у свідка під час його адміністративного арешту, але фактично його допитували як підозрюваного, не забезпечуючи при цьому права мати захисника та права не свідчити проти себе. Крім того, вказане порушення було констатовано з огляду на використання слідчими органами практики, коли, незважаючи на наявність у справі підстав для кваліфікації злочину як такого, що вимагає обов'язкової участі захисника, злочин кваліфікується як менш тяжкий і слідчі, отримуючи сумнівну відмову особи від захисника, позбавляють її права мати захисника на первісних етапах розслідування.

З огляду на неодноразову констатацію такого порушення у справах проти України Європейський суд визнав проблеми, які призводять до них, системними і зобов'язав Україну вжити заходів щодо зміни законодавства та адміністративної практики з метою вирішення цих проблем.

1.4 Щодо порушення принципу юридичної визначеності (пункт 1 статті 6) та права на захист (підпункт "c" пункту 3 статті 6)

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у справі "Загородній проти України" (Рішення).

У цій справі заявника, щодо якого було порушено кримінальну справу, представляв захисник пан М., який не мав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, але був допущений слідчим до участі у справі як фахівець у галузі права.

5 серпня 2005 року Димитровський міський суд Донецької області повернув справу на додаткове розслідування у зв'язку з порушенням права заявника на захист. Суд вказав, що оскільки відсутній спеціальний закон, який би врегульовував участь у кримінальних справах фахівців у галузі права, які не є адвокатами, такі фахівці не можуть бути захисниками. Заявник оскаржив це рішення в апеляційному та касаційному порядку, однак у задоволенні відповідних скарг йому було відмовлено.

В подальшому питання щодо права заявника мати захисником пана М. неодноразово було предметом розгляду судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Суди доходили висновку про неможливість участі пана М. як захисника у зв'язку з відсутністю законодавчого регулювання участі в кримінальних справах фахівців в галузі права, які не є адвокатами.

Протягом провадження інтереси заявника представляли різні захисники, призначені слідчим або судом.

27 березня 2008 року вироком Димитровського міського суду Донецької області заявника було визнано винним у вчиненні злочину.

Європейський суд визнав порушення пункту 1 та підпункту "c" пункту 3 статті 6 Конвенції в цій справі, оскільки право заявника на вільний вибір захисника було обмежено у спосіб, несумісний з вимогами вказаних положень, з огляду на те, що, не вирішуючи протягом тривалого періоду питання щодо обмеження вибору захисника, держава створила ситуацію, несумісну з принципом юридичної визначеності, що становить один з базових аспектів верховенства права.

1.5 Щодо порушення права на розгляд справи безстороннім судом (пункт 1 статті 6)

Порушення вказаного положення було констатовано Європейським судом у справі "Паскал проти України" (Рішення).

У цій справі заявнику, який був працівником органів внутрішніх справ, було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину.

Після передання справи до суду в одній із місцевих газет було опубліковано статтю, яка містила коментарі щодо справи заявника, надані суддею апеляційного суду Автономної Республіки Крим пані Ш., яка була головуючим суддею у справі заявника.

У подальшому суддя звернулась до прокуратури, заперечуючи факт надання цього інтерв'ю та вимагаючи розслідування обставин публікації статті, проте ці обставини так і не були встановлені.

Як було визнано Європейським судом, спосіб викладення інтерв'ю, яке, як стверджувалось, дала суддя Ш. місцевій газеті в перші тижні судового розгляду справи заявника, створював враження переконаності судді у винуватості заявника.

З огляду на це, а також те, що попри заперечення суддею факту надання цього інтерв'ю обставини його публікації так і не було встановлено, Європейський суд визнав, що ознаки небезсторонності судді усунуто не було.

1.6 Щодо порушення права на доступ до суду

Вказане порушення було констатовано в рішенні у справі "Андрієвська проти України" (Рішення), обставини якої можна викласти таким чином.

В результаті перегляду рішень, винесених у справі заявниці, Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією в цій справі є Верховний Суд України.

Заявниця звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який також відмовив у відкритті касаційного провадження, пославшись на статтю 210 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України.

З огляду на обставини справи та висновки у справі "Буланов та Купчик проти України" (Рішення) Європейський суд зазначив, що немає підстав вирішувати інакше, ніж в останній справі, визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. Так, у справі "Буланов та Купчик проти України" Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч рішенням Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади. Крім того, держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції.

1.7 Щодо порушення права на виконання рішення національного суду

Вказане порушення Європейський суд встановив у рішенні в справі "Рисовський проти України" (Рішення), обставини якої можна викласти наступним чином.

У травні 1992 року Пустомитівська районна рада винесла ухвалу, відповідно до якої, зокрема, заявнику було виділено земельну ділянку (далі - ухвала від 1992 року). У квітні 1993 року заявник отримав Державний акт на право користування зазначеною земельною ділянкою. Пізніше заявник звернувся до арбітражного суду Львівської області з позовом до Зубрянської сільської ради, вимагаючи виділити йому вказану ділянку землі. 10 березня 1994 року (далі - рішення від 1994 року) позов заявника було задоволено. Рішення набрало законної сили та станом на цей час скасовано не було. У жовтні 2000 року Зубрянська сільська рада винесла рішення, яким відмовила заявнику у виділенні відповідної земельної ділянки. 1 березня 2001 року арбітражний суд Львівської області скасував це рішення як незаконне.

4 грудня 1998 року Пустомитівська районна рада за протестом Пустомитівського районного прокурора скасувала ухвалу від 1992 року. Заявник оскаржив це рішення до суду. Після неодноразового скасування рішень суду, винесених на користь заявника, 19 грудня 2002 року господарський суд Львівської області відмовив у задоволенні позову заявника, визнавши, що скасування ухвали від 1992 року відповідало закону. Апеляційний господарський суд Львівської області та Верховний Суд України залишили вказане рішення без змін.

27 травня 2008 року господарський суд Львівської області задовольнив позов заявника до відділу державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області, визнавши його дії, що полягали у невиконанні рішення від 1994 року, неправомірними. У березні 2010 року апеляційний господарський суд Львівської області по суті залишив це рішення без змін.

Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки не було забезпечено виконання рішення від 1994 року, яке досі залишається чинним, протягом розумного строку.

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав порушень статті 6 Конвенції, визнаних Європейським судом у вказаних справах, необхідно вдосконалювати практику розслідування кримінальних справ та розгляду справ судами в контексті відповідних вимог статті 6 Конвенції.

Крім того, необхідно забезпечити ознайомлення суддів України з відповідною практикою Європейського суду та неухильне дотримання ними вимог Конвенції та практики Європейського суду.

2. Щодо порушення статті 2 Конвенції (Право на життя)

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у рішеннях у справах "Качурка проти України" (Рішення) та "Антонов проти України" (Рішення).

У цих справах вказане порушення було констатовано у зв'язку з непроведенням державними органами ефективного розслідування обставин смерті близьких родичів заявників, зокрема, у зв'язку з тривалою затримкою порушення кримінальної справи, що призвело до знищення важливих доказів, і неодноразовими поверненнями справи на додаткове розслідування, та відсутністю об'єктивного виправдання невжиття заходів для усунення протиріч у доказах.

Шляхи вирішення

Для усунення підстав вказаного порушення необхідно удосконалювати практику розслідування кримінальних справ, що порушуються за фактом смерті особи, в контексті вимог статті 2 Конвенції щодо ефективності такого розслідування.

3. Щодо порушення статті 3 Конвенції (Заборона катування)

Порушення вказаного положення Конвенції було констатовано Європейським судом у рішеннях по справах: "Коробов проти України" (Рішення), "Іззетов проти України" (Рішення), "Ошурко проти України" (Рішення), "Мустафаєв проти України" (Рішення) та "Цигоній проти України" (Рішення).

3.1. Щодо порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з неналежними матеріально-побутовими умовами тримання осіб під вартою

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у зв'язку з тим, що умови тримання осіб під вартою у Сімферопольському СІЗО N 15 ("Іззетов проти України" (Рішення)), Феодосійському ІТТ ("Мустафаєв проти України" (Рішення)) та Євпаторійському ІТТ ("Цигоній проти України" (Рішення)) були такими, що принижують гідність.

Крім того, у справі "Цигоній проти України" (Рішення) Європейський суд встановив порушення ст. 13 Конвенції в зв'язку з відсутністю на національному рівні ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг заявника на неналежні умови тримання його під вартою.

3.2 Щодо порушення статті 3 у зв'язку з ненаданням особам, які тримаються в умовах несвободи, адекватної та належної медичної допомоги

Вказане порушення було констатоване Європейським судом у справі "Ошурко проти України" (Рішення) у зв'язку з тим, що органи влади не забезпечили заявнику адекватне та належне лікування, про необхідність якого лікарі їх неодноразово повідомляли і яке він отримав із значною затримкою лише після того, як його було звільнено з-під варти і допроваджено до лікарні його родичами.

3.3 Щодо порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з поганим, нелюдським та таким, що принижує гідність, поводженням з особами, які тримаються в умовах несвободи, та їх катуванням з боку представників держави та відсутністю ефективного розслідування за скаргами на таке поводження

Вказані порушення були констатовані у рішеннях "Коробов проти України" (Рішення) та "Ошурко проти України" (Рішення) з огляду на:

- відсутність правдоподібного пояснення державних органів причин виникнення у заявника тілесних ушкоджень під час його перебування під вартою ("Коробов проти України" (Рішення));

- незабезпечення фізичної цілісності заявника під час його перебування в ІТТ; оскільки не здійснювався належний нагляд за камерою заявника, де також трималась неодноразово засуджена особа, яка страждала на психічний розлад, про що державні органи не могли не знати; не було жодної реакції працівників ІТТ на багатогодинне (протягом шести годин) нанесення тілесних ушкоджень заявнику співкамерниками, а також оскільки після отримання рекомендацій лікарів щодо необхідності госпіталізації заявника його знову поміщали до камери, де продовжували триматись ті ж співкамерники ("Ошурко проти України" (Рішення));

- відсутність ефективного розслідування скарг заявників на погане, нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження та катування з боку представників держави, а також співкамерників заявника.

Шляхи вирішення

З метою усунення підстав для вказаних вище порушень необхідно звернути увагу Державної пенітенціарної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України на недопустимість поганого поводження з особами, які перебувають в установах досудового ув'язнення, та недопущення застосування такого поводження до осіб з боку співкамерників.

Крім того, необхідно звернути увагу Державної пенітенціарної служби України та Міністерства внутрішніх справ на необхідність вжиття заходів для усунення причин, що призводять до констатації Європейським судом порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з неналежними умовами тримання осіб в СІЗО та ІТТ відповідно, а також ненаданням адекватної та належної медичної допомоги.

Також необхідно вдосконалювати практику проведення розслідування за скаргами осіб на погане поводження з боку представників держави в контексті вимог статті 3 Конвенції.

4. Щодо порушення статті 5 Конвенції (Право на свободу та особисту недоторканність)

4.1 Щодо порушення пункту 1 статті 5 Конвенції

Вказане порушення було констатовано у рішеннях у справах "Іззетов проти України" (Рішення), "Ошурко проти України" (Рішення), "Паскал проти України" (Рішення), "Третьяков проти України" (Рішення), "Мустафаєв проти України" (Рішення), "Мокаллал проти України" (Рішення), "Цигоній проти України" (Рішення), "Кравченко проти України" (Рішення) та "Олейнікова проти України" (Рішення) з огляду на:

- тримання заявників під вартою за відсутності відповідного рішення суду всупереч вимогам законодавства;

- продовження строку тримання особи під вартою не судовим органом, а прокурором (відповідно до законодавства, чинного до "малої" судової реформи);

- відсутність обов'язкового судового контролю за триманням особи під вартою під час її ознайомлення з матеріалами справи та з моменту направлення справи до суду (коли досудове слідство вже закінчено) і до проведення попереднього розгляду справи (під час якого вирішується питання зміни або обрання запобіжного заходу). Відповідно після передання справи до суду і до проведення її попереднього розгляду тримання особи під вартою здійснюється за відсутності відповідного обґрунтованого рішення суду;

- відсутність визначеного строку, на який судом обирається (продовжується застосування) запобіжний захід у вигляді взяття під варту під час судового розгляду, починаючи з попереднього розгляду справи;

- відсутність належного обґрунтування рішень про взяття особи під варту;

- надмірно тривалі затримки при звільненні заявників з-під варти внаслідок адміністративних формальностей, що не відповідають вимогам практики Європейського суду, відповідно до яких такими формальностями можуть бути виправдані лише декілька годин затримки.

4.2 Щодо порушення пункту 3 статті 5 Конвенції

Порушення вказаного положення Конвенції було констатовано Європейським судом у справах "Іззетов проти України" (Рішення), "Паскал проти України" (Рішення), "Третьяков проти України" (Рішення) та "Цигоній проти України" (Рішення) з огляду на:

відсутність у рішеннях суду щодо тримання особи під вартою обґрунтування застосовності законодавчо визначених підстав для тримання особи в контексті обставин конкретної справи. Так, наприклад, суд часто в якості підстави для продовження строку тримання особи під вартою зазначає, що у разі звільнення підозрюваний (підсудний) може ухилятись від слідства та перешкоджати встановленню істини, не зазначаючи, що саме з обставин справи вказує на такий висновок;

відсутність у рішеннях щодо продовження тримання особи під вартою аналізу актуальності ризиків, які на початку слідства були підставою для взяття під варту. Підхід Європейського суду до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою - як протягом досудового слідства, так і судового розгляду - ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання у право особи на свободу;

відсутність у рішеннях щодо тримання особи під вартою аналізу можливості застосування до особи інших, окрім взяття під варту, запобіжних заходів.

4.3 Щодо порушення пункту 4 статті 5 Конвенції

Вказане порушення було констатовано у рішеннях у справах "Цигоній проти України" (Рішення) та "Третьяков проти України" (Рішення) з огляду на те, що національні суди не здійснювали належний перегляд законності тримання заявників під вартою, зокрема, не наводячи у відповідних судових рішеннях відповіді на аргументи заявника щодо незаконності тримання його під вартою ("Третьяков проти України").

Шляхи вирішення

З огляду на суть порушень статті 5 Конвенції в Україні та їх постійно зростаючу кількість Європейський суд дійшов висновку про існування в Україні системної проблеми (рішення у справі "Харченко проти України" (Рішення)).

Проблеми, що призводять до визнання Європейським судом порушень статті 5 Конвенції, належать як до законодавчої сфери, так і до сфери судової практики.

Відповідно, з метою їх усунення необхідно вдосконалювати судову практику щодо застосування та зміни такого запобіжного заходу як взяття під варту та привести її у відповідність з вимогами Конвенції та практикою Європейського суду.

Щодо законодавчої сфери слід зазначити, що необхідним є завершення роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу та його ухвалення Верховною Радою України. При цьому необхідно, щоб положення нового КПК відповідали вимогам Конвенції та практики Європейського суду, що гарантуватиме уникнення порушень прав людини при застосуванні такого запобіжного заходу як взяття під варту.

5. Щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції

У справі "Рисовський проти України" (Рішення) Європейський суд також встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки:

- по-перше, рішення від 1994 року на користь заявника не було виконано;

- по-друге, процедура скасування ухвали від 1992 року Пустомитівською районною радою не передбачала достатніх гарантій недопущення зловживання зі сторони суб'єкта владних повноважень, що виявилось у можливості цього суб'єкта ретроактивно припинити помилково надане особі право без надання будь-якого відшкодування; відсутності встановленого строку, протягом якого відповідні рішення можуть бути скасовані; незалученні заінтересованих осіб до процесу вирішення питання щодо скасування відповідного рішення, та,

- по-третє, відношення суб'єктів владних повноважень до ситуації заявника було непослідовним, нескоординованим і в зв'язку з тривалими затримками у прийнятті рішень створило тривалий стан невизначеності щодо права заявника на земельну ділянку.

Європейський суд також встановив у цій справі порушення ст. 13 Конвенції, оскільки не було доведено, що заявник мав ефективний засіб юридичного захисту стосовно своїх скарг, тобто засіб, який міг запобігти виникненню порушення, припинити його або надати заявнику відповідне відшкодування.

Шляхи вирішення

Для усунення підстав вказаного порушення необхідно удосконалювати практику національних судів щодо вирішення спорів, пов'язаних з правом власності, в контексті вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідних критеріїв, що застосовуються Європейським судом.

6. Щодо постановлених Європейським судом ухвал про затвердження умов односторонньої декларації

У разі встановлення обґрунтованості скарг заявників до Європейського суду, які останнім направляються Уряду для опрацювання, до Європейського суду подається декларація, у якій пропонується найбільш прийнятні для держави умови вирішення скарг.

Так, з 1 січня до 30 березня 2012 року Європейським судом було постановлено вісім ухвал про затвердження умов вирішення скарг заявників, які було запропоновано вказаними деклараціями, та вилучення відповідних скарг з реєстру справ Європейського суду.

З урахуванням практик Європейського суду у відповідних справах у вказаних деклараціях як умова вирішення скарг визнавалось порушення прав заявників, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, та пропонувалось відшкодування шкоди у сумі, яка є нижчою, ніж та, яку в аналогічних справах присуджує Європейський суд.

Вказані справи стосувались таких порушень:

- виконання рішень національних судів у розумний строк (п. 1 ст. 6 Конвенції);

- розгляд справ судом у розумний строк (п. 1 ст. 6 Конвенції);

- доступ до суду (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Шляхи вирішення

Для вирішення проблеми тривалого невиконання рішень національних судів необхідним є прийняття проекту Закону України "Про гарантії держави щодо виконання рішень суду".

Що стосується проблем нерозгляду справ судами у розумний строк та незабезпечення доступу до суду, то з метою їх усунення необхідно вдосконалювати судову практику в контексті вимог статті 6 Конвенції.

Принагідно повідомляю, що переклади українською мовою та стислі виклади вказаних рішень розміщено на сайті Міністерства юстиції України в рубриці "Захист інтересів держави в Європейському суді".

 

 

В. В. Лутковська





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали