ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

03.02.2010 р.

N Б-23/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Полякова Б. М. - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В. М., Короткевича О. Є., розглянувши касаційну скаргу ДПІ в Галицькому районі Івано-Франківської області на ухвалу від 07.07.2009 р. господарського суду Івано-Франківської області та постанову від 12.10.2009 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі N Б-23/15 господарського суду Івано-Франківської області за заявою УПФ України в Галицькому районі до СТОВ "Хлібодар", с. Озеряни Галицького району Івано-Франківської області, про банкрутство, арбітражний керуючий - Юрків В. В. (ліквідатор банкрута), м. Калуш (представники сторін у судове засідання не з'явилися), встановив:

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.2009 р. порушена справа N Б-23/15 про банкрутство СТОВ "Хлібодар" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Постановою цього ж суду від 10.03.2009 р. визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора банкрута.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2009 р. відмовлено ДПІ в Галицькому районі Івано-Франківської області у визнанні його грошових вимог до божника в сумі 7955,9 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2009 р. (судді: Мирутенко О. Л. - головуючий, Гнатюк Г. М., Кравчук Н. М.) вказану ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, ДПІ в Галицькому районі Івано-Франківської області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення грошових вимог скаржника, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 1, 52 Закону про банкрутство, ст. 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник стверджує, що заявив грошові вимоги до боржника у встановленому Законом про банкрутство порядку і його вимоги підтверджені належними доказами.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 52 Закону про банкрутство, яка передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника, кредитори боржника в місячний строк з дня одержання письмового повідомлення ліквідатора про визнання боржника банкрутом можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута.

Як вбачається, грошові вимоги ДПІ в Галицькому районі Івано-Франківської області в сумі 7955,9 грн. складаються з нарахованої кредитором пені за несвоєчасне погашення боржником бюджетної допомоги.

Відмовляючи у визнанні вказаних грошових вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що кредитор не вжив заходів зі стягнення заявленої заборгованості в позовному провадженні, тобто кредитором не надано доказів безспірності його грошових вимог до боржника, а в процедурі банкрутства спір не вирішується по суті.

Однак такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій не відповідає чинному законодавству з наступних підстав.

Згідно положень Закону про банкрутство вимога щодо безспірності грошових вимог кредитора до боржника встановлена тільки для грошових вимог ініціюючого кредитора при порушенні справи про банкрутство (ст. 6 Закону про банкрутство) та не передбачена для вимог інших кредиторів.

Отже, грошові вимоги інших кредиторів боржника можуть бути як безспірними, так і спірними, тобто такими, що не підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Таким чином, відхилення судами попередніх інстанцій грошових вимог скаржника з посиланням на відсутність судового рішення про стягнення заявленої заборгованості є безпідставним. Вирішення зазначеного питання не потребує розгляду справи по суті.

Проте, слід зазначити, що у будь-якому випадку грошові вимоги кредитора до боржника повинні бути підтверджені відповідними доказами.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо), що підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

Однак, в порушення вимог розділу V ГПК України, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не були з'ясовані підстави виникнення заборгованості, не досліджувалися документи, які підтверджують наявність заборгованості боржника перед кредитором.

Таким чином, суди допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неповного з'ясування обставин справи, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами зроблений такий, що відповідає чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції в силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 1115, 1117 ГПК України).

Враховуючи наведене, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не можуть бути визнані законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню, а справа в частині розгляду спірних грошових вимог - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та розглянути справу у відповідній частині з дотриманням вимог чинного законодавства.

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 1, 6, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", розділом V, ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

1. Касаційну скаргу ДПІ в Галицькому районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2009 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2009 р. у справі N Б-23/15 скасувати.

3. Справу N Б-23/15 в частині розгляду грошових вимог ДПІ в Галицькому районі Івано-Франківської області до боржника передати на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

 

Головуючий

Б. М. Поляков

Судді:

В. М. Коваленко

 

О. Є. Короткевич

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали