ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18.05.2011 р.

 N Б-39/150-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Полякова Б. М. - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В. М., Короткевича О. Є., розглянувши касаційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" (м. Харків) на постанову від 21.12.2010 р. господарського суду Харківської області та постанову від 03.03.2011 р. Харківського апеляційного господарського суду у справі N Б-39/150-10 господарського суду Харківської області за заявою ФОП ОСОБА_1 (м. Луцьк Волинської області) до ФОП ОСОБА_2 (с. Циркуни Харківської області) про банкрутство, ліквідатор - Звонарьова Ю. В. (м. Харків) (в судовому засіданні взяли участь представники: скаржника - ОСОБА_3, довір., боржника - ОСОБА_4, довір.), встановив:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.11.2010 р. за заявою ФОП ОСОБА_1 порушено провадження у справі N Б-39/150-10 про банкрутство ФОП ОСОБА_2 в порядку статей 47 - 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Харківської області від 21.12.2010 р. (суддя Швидкін А. О.) визнано ФОП ОСОБА_2 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута, зобов'язано його вчинити певні дії та інше.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2011 р. (судді: Фоміна В. О. - головуючий, Кравець Т. В., Лакіза В. В.), прийнятою за наслідками розгляду апеляційної скарги ПАТ "УкрСиббанк", постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та припинити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 44, 45 Цивільного кодексу України, ст. 209 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 48 Закону про банкрутство. Скаржник зазначає, боржника у справі визнано банкрутом безпідставно, за відсутності ознак його неоплатності.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Системний аналіз норм Закону про банкрутство свідчить, що заява про порушення справи про банкрутство громадянина - підприємця подається на загальних підставах, встановлених статтями 6, 7 Закону про банкрутство, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 47 Закону про банкрутство.

Визнаючи боржника банкрутом, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив факт неспроможності боржника у зв'язку з недостатністю майна задовольнити безспірні грошові вимоги ініціюючого кредитора в сумі 372513 грн., які до порушення провадження у справі не були задоволені боржником протягом понад трьох місяців у виконавчому провадженні.

Однак, такі висновки судів не можна визнати законними та обґрунтованими з наступних підстав.

При прийнятті постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (як за загальною процедурою, так і за процедурою з особливостями, встановленими ст. ст. 47 - 49 Закону про банкрутство) в суді повинен бути доведений факт неоплатності боржника, як того вимагає ст. 205 Господарського кодексу України, відповідно до положень ч. 4 якої суб'єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду, у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів.

Також, відповідно до приписів абз. 4 ст. 1 Закону про банкрутство суб'єкт господарської діяльності може бути визнаний банкрутом тільки в разі встановлення господарським судом його неспроможності відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Отже, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів.

Слід звернути увагу, що з грудня 2005 року боржник був зареєстрований у місті Києві і лише 22.02.2010 р. (тобто, напередодні порушення справи про банкрутство) перереєструвався у с. Циркуни Харківської області.

У цей же день, 22.02.2010 р., на підставі укладеного з ініціюючим кредитором договору поставки від 27.02.2007 р. N 200702/1 боржник за новим місцем реєстрації емітував на користь ініціюючого кредитора два простих векселя на загальну суму 357513 грн. зі строком платежу за пред'явленням.

09.03.2010 р. вказані векселя були опротестовані про неоплату ініціюючим кредитором шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса і одразу ж - 09.03.2010 р. Московським ВДВС Харківського міського управління юстиції було прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження зі стягнення вищезгаданої заборгованості.

Як вбачається з постанов Московського ВДВС Харківського міського управління юстиції від 20.12.2010 р., виконавчі документи про стягнення з боржника заборгованості, яка стала підставою для порушення 05.11.2010 р. провадження у даній справі про банкрутство, були повернуті стягувачу (ініціюючому кредитору) у зв'язку з відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення.

Однак, при винесенні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій було встановлено, що боржник має наступні активи: рухоме майно - колісний транспортний засіб BMW X5 2004 року випуску вартістю 179200 грн., зареєстрований за боржником у м. Києві, грошові кошти у сумі 500 грн. та основні засоби вартістю 2192100 грн., виявлені внаслідок проведеної боржником у грудні 2010 р. інвентаризації.

При цьому вартість транспортного засобу була визначена згідно експертної оцінки, проведеної на замовлення боржника, а які саме основні засоби були виявлені боржником та на підставі чого була визначена їх вартість ні оскаржувані судові рішення, ні матеріали справи не містять.

Крім того, боржник має нерухоме майно - домоволодіння та земельну ділянку у смт Козин Київської області, які перебувають у заставі ПАТ "УкрСиббанк". Згідно договору іпотеки від 27.11.2004 р. N 164-мв-030/з/дом. загальна вартість переданого боржником у іпотеку майна становить 6352954 грн.

У той же час суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно проведеної на замовлення боржника експертної оцінки загальна вартість згаданого нерухомого майна становить лише 2012900 грн.

Тобто, встановлені судами при розгляді даної справи вартість та обсяг активів боржника є такими, що не відповідають обставинам справи.

Крім того, у зв'язку зі зміною боржником місця реєстрації виконавче провадження зі стягнення заборгованості на користь ініціюючого кредитора відбувалось у Харківській області та запити щодо зареєстрованого за боржником майна здійснювались державним виконавцем виключно у межах Харківської області, тоді як усе майно боржника знаходиться за місцем його попередньої реєстрації - у м. Києві.

Отже, факт повернення виконавчого документа без виконання, не зважаючи на наявність у боржника майна, свідчить про бездіяльність виконавчої служби, яка наділена повноваженнями щодо розшуку майна боржника. При цьому ініціюючий кредитор дії виконавчої служби не оскаржував.

Усі зазначені обставини у сукупності повинен був дослідити суд першої інстанції, даючи оцінку документам, що підтверджують неплатоспроможність боржника.

Суд апеляційної інстанції на допущені судом першої інстанції порушення уваги не звернув та їх не виправив.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури є передчасними.

Статтею 1119 ГПК України, яка визначає повноваження касаційної інстанції, передбачено право суду касаційної інстанції скасувати рішення першої інстанції та припинити провадження у справі.

За таких обставин оскаржувані постанова суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають приписам чинного законодавства, а провадження у даній справі - припиненню, як безпідставно порушене.

Щодо процесуального права ПАТ "УкрСиббанк" на звернення з касаційною скаргою необхідно зазначити, що скаржник є заставним, тобто явним кредитором боржника, та, відповідно, учасником провадження у справі про його банкрутство.

Колегія суддів також звертає увагу, що у зв'язку з припиненням провадження у даній справі про банкрутство місцевому господарському суду необхідно вирішити питання про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідного запису про постановлення судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1, 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 205 Господарського кодексу України, ст. ст. 80, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

1. Касаційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" задовольнити.

2. Постанову господарського суду Харківської області від 21.12.2010 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2011 р. у справі N Б-39/150-10 скасувати.

3. Провадження у справі N Б-39/150-10 про банкрутство ФОП ОСОБА_2 припинити.

 

Головуючий

Б. М. Поляков

Судді:

В. М. Коваленко

 

О. Є. Короткевич

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали