ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

10.02.2010 р.

N 05-5-50/26553

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Полякова Б. М. - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В. М., Міщенка П. К., розглянувши касаційну скаргу ЗАТ "Київавтоматика" на ухвалу від 05.08.2009 р. господарського суду м. Києва та постанову від 03.11.2009 р. Київського апеляційного господарського суду у справі N 05-5-50/26553 господарського суду м. Києва про банкрутство ЗАТ "Київавтоматика", м. Київ (в судовому засіданні взяв участь представник боржника - Голубовський В. Є., довір.), встановив:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.08.2009 р. у справі N 05-5-50/26553 (суддя Головатюк Л. Д.) заяву ЗАТ "Київавтоматика" про порушення провадження у справі про його банкрутство повернуто заявнику без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2009 р. (судді: Рєпіна Л. О. - головуючий, Дикунська С. Я., Євграфова Є. П.) зазначену ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, боржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати, а заяву передати на розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального права, а саме ст. ст. 1, 6, 7, 51, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство). Зокрема, скаржник посилається на те, що у даному випадку суди попередніх інстанції безпідставно застосували положення статей 51 та 52 Закону про банкрутство, оскільки боржник звертався до суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство на загальних підставах, передбачених ст. 7 Закону про банкрутство.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Положеннями ч. 2 ст. 6 Закону про банкрутство передбачено, що право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають як кредитор, так і боржник.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті ознаками неплатоспроможності боржника є: а) грошові вимоги, які повинні складати 300 мінімальних розмірів заробітної плати; б) вимоги мають бути безспірними; в) такі вимоги повинні бути не задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Частиною 5 статті 7 Закону передбачено обов'язок боржника звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство, зокрема у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Таким чином, звертаючись до суду з відповідною заявою, боржник повинен надати докази в підтвердження його неплатоспроможності (ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство) або загрози неплатоспроможності (ч. 5 ст. 7 Закону про банкрутство).

Як вбачається, заява боржника про порушення провадження у справі про його банкрутство подана на загальних підставах згідно ст. 7 Закону про банкрутство. Підставою для такого звернення стало виявлення боржником факту загрози неплатоспроможності, тобто виконання грошових зобов'язань перед рядом кредиторів призведе до неможливості задоволення вимог інших кредиторів. При цьому до такого висновку боржник дійшов на підставі аналізу власної господарської діяльності.

У підтвердження викладених обставин до заяви про порушення справи про банкрутство додані копії договорів позики та кредитних договорів, а також листів від кредиторів боржника про наявність заборгованості.

У той же час положеннями абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Отже, факт безспірності вимог кредитора виникає з моменту, коли грошові вимоги кредитора підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, зокрема виконавчими.

Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття виконавчого провадження державною виконавчою службою.

Відповідно, і встановлений Законом про банкрутство трьохмісячний строк починає свій відлік після пред'явлення виконавчих документів до виконання до державної виконавчої служби та відкриття виконавчого провадження.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 17.10.2006 р. у справі N 3/157.

Виходячи з системного аналізу положень Закону про банкрутство, процедура банкрутства випливає з виконавчого провадження.

Таким чином, без виконавчого провадження відсутні ознаки неплатоспроможності боржника або загрози його неплатоспроможності. Зокрема, не вбачається строк виконання грошових зобов'язань перед банками, бюджетом, іншими кредиторами.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що при наявності загрози неплатоспроможності боржника, тобто коли оплата вимог одного або декількох вимог кредиторів призведе до неможливості виконання зобов'язань перед іншими кредиторами, для звернення боржника до суду достатньо лише факту порушення щодо нього виконавчого провадження. Дотримання трьохмісячного строку у цьому випадку не вимагається.

У першу чергу всі зазначені умови формально оцінюються судом при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, остаточна ж оцінка наявності неплатоспроможності боржника здійснюється судом безпосередньо в підготовчому засіданні, як це передбачено ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство.

Отже, в будь-якому випадку на момент подачі заяви про порушення провадження у справі про банкрутство боржником повинні бути надані документи, які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози. Інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань, зокрема за кредитними договорами.

Боржник не повинен доводити свою неплатоспроможність лише в єдиному випадку - при зверненні до суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 51 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, який ліквідується власником). Тут має місце неоплатність, яку встановлює сам боржник в процесі ліквідації.

Однак у даному випадку до заяви боржника не додані документи в підтвердження його неплатоспроможності, як цього вимагає частина 2 статті 7 Закону про банкрутство (рішення суду про стягнення заборгованості, наказ на примусове виконання судового рішення, постанова про відкриття виконавчого провадження, тощо).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що заявником не надано належних доказів, що свідчать про невиконання боржником грошових вимог в установленому порядку та які є підставою для порушення справи про банкрутство.

Разом з тим, суд першої інстанції, дійшовши правомірного висновку про необхідність повернення заяви боржника на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України, помилково застосував до даних правовідносин норми ст. 51 Закону про банкрутство, яка регулює процедуру банкрутства боржника, який ліквідується власником.

У свою чергу суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції, взагалі послався на норми статті 52 Закону про банкрутство.

Викладене свідчить про те, що судами попередніх інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, проте це порушення у даному випадку не є підставою для скасування законних рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Відтак, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 1, 6, 7, 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 41, 63, 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

1. Касаційну скаргу ЗАТ "Київавтоматика" залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду м. Києва від 05.08.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2009 р. у справі N 05-5-50/26553 залишити без змін.

 

Головуючий

Б. М. Поляков

Судді:

В. М. Коваленко

П. К. Міщенко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали