ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 12 вересня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Берднік І. С., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Тітова Ю. Г., Шаповалової О. А., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г. (за участю представників: державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" - Гарнаги П. А., Кабінету Міністрів України - Станецької О. В.), розглянувши заяву державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2010 року у справі N 6/182/12 (Постанова N 6/182/12) за позовом державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" до Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області, треті особи - Неданчицька сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, Славутицька міська рада Київської області, комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" міста Славутича Київської області, про спонукання вчинити певні дії, встановив:

У листопаді 2009 року державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська атомна електростанція" (далі - ДСП "Чорнобильська АЕС") звернулося до суду із позовом, у якому просило визнати незаконною бездіяльність Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - Ріпкинська РДА), яка не прийняла рішення за його заявою, та зобов'язати Ріпкинську РДА прийняти таке рішення.

Позов мотивовано тим, що ДСП "Чорнобильська АЕС" як користувач земельної ділянки 8,59 га, яку йому було надано для будівництва автодороги Комарівка-Мекшунівка та яку у 2001 році передано ним до комунальної власності територіальної громади м. Славутича Київської області, подав відповідачу як розпоряднику цієї земельної ділянки згідно з пунктом 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) заяву про добровільну відмову від права постійного користування цією земельною ділянкою.

Посилаючись на те, що Ріпкинська РДА всупереч вимогам статей 141, 142 ЗК України відповідного рішення за його заявою не прийняла, а ДСП "Чорнобильська АЕС" несе невиправдані витрати по сплаті нарахованої податковими органами плати за землю, позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 11 лютого 2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вищий господарський суд України (далі - ВГСУ) постановою від 7 вересня 2010 року (Постанова N 6/182/12) постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2010 року та рішення господарського суду Чернігівської області від 11 лютого 2010 року залишив без змін.

Постанову обґрунтовано відсутністю правових підстав для задоволення позову.

У заяві про перегляд постанови ВГСУ від 7 вересня 2010 року (Постанова N 6/182/12) з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ДСП "Чорнобильська АЕС", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 120, 122 та 142 ЗК України, статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило скасувати постанову суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд до ВГСУ.

До поданої заяви ДСП "Чорнобильська АЕС" долучило копію постанови ВГСУ від 9 лютого 2011 року у справі N 6/180/10, у якій суд касаційної інстанції за тих самих обставин, застосувавши ті самі норми закону, зробив протилежні та, на його думку, правильні висновки про задоволення заявлених позовних вимог.

Ухвалою від 13 травня 2011 року ВГСУ допустив до провадження господарську справу N 6/182/12 для перегляду Верховним Судом України вищевказаної постанови ВГСУ.

Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 14 лютого 1992 року, Управлінню капітального будівництва НВО "Чорнобильська АЕС" надано у постійне користування земельну ділянку площею 8,59 га для будівництва автодороги з твердим покриттям від села Комарівка до села Мекшунівка.

Побудований об'єкт "Автодорога Комарівка-Мекшунівка" ДСП "Чорнобильська АЕС" передало до комунальної власності територіальної громади м. Славутича Київської області згідно з актом приймання-передачі відомчих об'єктів у комунальну власність від 31 березня 2001 року. Цей об'єкт перебуває на балансі комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" м. Славутича Київської області.

5 листопада 2008 року позивач направив відповідачу лист N 4409-71/16-513 із проханням у зв'язку з переданням об'єктів у комунальну власність територіальної громади м. Славутича Київської області припинити право постійного користування землею та анулювати акти на право постійного користування землею, зокрема земельної ділянки площею 8,59 га, на якій побудовано автодорогу Комарівка-Мекшунівка.

Будь-якого рішення за поданою позивачем заявою Ріпкинська РДА не прийняла.

Спір між сторонами виник з приводу оспорювання бездіяльності Ріпкинської РДА при здійсненні нею повноважень щодо прийняття рішення за заявою про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2010 року та рішення господарського суду Чернігівської області від 11 лютого 2010 року про відмову в задоволенні пред'явлених позовних вимог, ВГСУ погодився з висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність обраного позивачем у межах розгляду справи в порядку господарського судочинства способу захисту порушеного права приписам статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Проте, такий висновок суду касаційної інстанції не відповідає нормам матеріального права.

Стаття 16 ЦК України, зокрема, передбачає такий спосіб захисту порушених прав та інтересів, як визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 2 статті 16 ЦК України).

Такий спосіб захисту кореспондується і з приписами статті 20 ГК України, якою встановлено можливість захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Одночасно з висновком про невідповідність вимогам закону обраного позивачем способу захисту ВГСУ вважав правильним висновок господарських судів попередніх інстанцій про відсутність порушень з боку Ріпкинської РДА положень статей 122, 142 ЗК України, якими визначено можливість припинення права постійного користування земельною ділянкою за заявою землекористувача про добровільну відмову та повноваження районних державних адміністрацій щодо передачі земельних ділянок у користування, та не звернув увагу на те, що наведені висновки є взаємовиключними.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи неправильно застосував норми матеріального права, що суперечить висновкам цього ж суду в іншому судовому рішенні у справі N 6/180/10, то заява ДСП "Чорнобильська АЕС" підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 11123 - 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України, постановив:

Заяву державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 7 вересня 2010 року у справі N 6/182/12 (Постанова N 6/182/12) скасувати.

Справу N 6/182/12 направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Спосіб захисту у вигляді пред'явлення вимог про зобов'язання вчинити дії передбачений статті 20 ГК України, якою встановлено можливість захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

 

Головуючий

І. С. Берднік

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

Ю. Г. Тітов

 

О. А. Шаповалова

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали