ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

01.03.2017 р.

N К/800/14038/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Швеця В. В., Пасічник С. С., Стародуба О. П., провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 6 травня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2011 року, встановила:

У жовтні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:

- зобов'язати Кабінет Міністрів України надати йому житло для постійного проживання відповідно до вимог Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" N 1763-IV від 15 червня 2004 року;

- визначити термін надання йому житла протягом 2-х місяців після набуття рішенням суду законної сили;

- надати житло безпосередньо у м. Харкові;

- відшкодувати моральну шкоду.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 6 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування зазначених рішень та прийняття нового - про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивач проходив військову службу з 4 серпня 1984 року по 3 жовтня 2005 року, останнім місцем служби позивача був Харківський університет Повітряних Сил.

Відповідно до довідки N 307/4384 від 14 липня 2005 року, виданої військово-лікарською комісією військової частини А-3306, позивача визнано обмежено придатним до військової служби, встановлено, що захворювання позивача пов'язані з проходженням військової служби.

Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних сил України N 182 від 16 вересня 2005 року позивач був звільнений з військової служби у запас за п. 67 п. п. "б" за станом здоров'я, з правом носіння військової форми. Також в наказі зазначено, що ОСОБА_4 звільняється у зв'язку з реформуванням Збройних сил України із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України.

В наказі начальника Харківського університету Повітряних Сил N 231 від 3 жовтня 2005 року зазначено, що ОСОБА_4 виключений зі списків особового складу університету та постійним або службовим житлом не забезпечувався.

Відповідно до довідок N 165/138 від 20 липня 1988 року, N 46 від 15 січня 1993 року, N 364 від 18 липня 2000 року, N 485 від 20 липня 1999 року, N 17 від 16 березня 2001 року, наданих позивачу за місцями проходження військової служби, житловою площею він не забезпечувався.

До звільнення зі Збройних Сил України ОСОБА_4 перебував на квартирному обліку у Харківському університеті Повітряних Сил з 3 березня 1995 року, що підтверджується довідкою від 1 вересня 2005 року N 240/3/1-5.

Згідно протоколу N 25 засідання житлової комісії Харківського університету Повітряних Сил від 1 листопада 2005 року капітана ОСОБА_4 зараховано у позачергову чергу з 16 вересня 2005 року як звільненого у запас за станом здоров'я.

Судом встановлено, що на час розгляду справи позивач перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні складом сім'ї 3 особи з 3 березня 1995 року в загальній черзі за N 201, в позачерговій черзі з 16 вересня 2005 року за N 322, що підтверджується довідками від 17 червня 2009 року за N 1808, від 06 травня 2010 року за N 322.

Спірні правовідносини виникли з приводу забезпечення позивача, як звільненого у запас військовослужбовця, та членів його родини житлом.

Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що до компетенції Кабінету Міністрів України не відноситься вирішення питань щодо забезпечення осіб житлом осіб, звільнених з військової служби, в кожному конкретному випадку.

Розглядаючи дану позовну заяву по суті, суди виходили з того, що спір у справі є публічно-правовим який належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Втім, такі висновки судів не можна визнати обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Приписи пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства. Поняття "житлові відносини" в контексті змісту наведеної норми включає і право на одержання житла в зв'язку з проходженням публічної служби, оскільки норма не містить винятку зі встановленого нею загального правила.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Таким чином, колегія суддів приходить висновку про те, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, у постановах від 02 грудня 2014 року у справі N 21-530а14 (Постанова N 21-530а14), від 23 лютого 2016 року N 21-119а14, від 21 грудня 2016 року N 815/1277/14 (Постанова N 21-1413а16, 815/1277/14), яка відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду за захистом прав, що виникають з житлових правовідносин, зокрема, щодо реалізації права на першочергове отримання житла, цей спір не є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.

За таких обставин, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в адміністративній справі.

Керуючись статтями 157, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 6 травня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2011 року скасувати.

Провадження у справі в порядку адміністративного судочинства закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

 

Судді:

В. В. Швець

 

С. С. Пасічник

 

О. П. Стародуб




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали