ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

07.09.2015 р.

N К/800/13382/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Цвіркуна Ю. І. (суддя-доповідач), Ланченко Л. В., Моторного О. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року у справі N 2а-10614/12/1370 за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енжел-Груп" про накладення арешту на кошти в рахунок погашення податкового боргу, встановив:

Державна податкова інспекція в Шевченківському районі м. Львова звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила накласти арешт на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Енжел-Груп", що знаходяться в банку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий борг відповідача виник внаслідок самостійно задекларованих сум, зазначених у податковій декларації з податку на додану вартість N 9041874697 за червень 2012 року, у розмірі 25920,00 грн.

Відповідачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок N 9067091416 на суму 17600,00 грн.

На виконання положень п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України позивач направив на адресу відповідача податкову вимогу від 03.05.2012 року N 633 на суму 11092,17 грн.

З огляду на те, що сума боргу, визначена в податковій вимозі, не погашена відповідачем, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про те, що позивачем не доведено наявності умов, що необхідні для накладення арешту на кошти платника податку.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені в п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Крім того, відповідно до пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Дані положення визначають як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

З приводу встановлення фактів того, що відсутнє майно, та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 91.3 ст. 91 Податкового кодексу України податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди контролюючого органу (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов'язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

Згідно з Порядком призначення та звільнення податкового керуючого, а також переліком його функцій та повноважень, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.10.2012 року N 1112 (Порядок N 1112), податковим керуючим є посадова (службова) особа органу державної податкової служби, на яку покладається виконання функцій, спрямованих на погашення податкового боргу платника податків. До його основних функцій та повноважень щодо податкової застави належать, зокрема: здійснення опису майна, на яке поширюється право податкової застави, та складання акта опису такого майна; реєстрація податкової застави у відповідному державному реєстрі та її виключення із такого реєстру; одержання від платника податків документів, необхідних для опису майна в податкову заставу; складання акта про відсутність майна, що має бути описане у податкову заставу; складання акта відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

Із аналізу наведених положень слідує, що саме на податкового керуючого покладається обов'язок по виявленню та опису майна, що може бути передане в податкову заставу. При цьому, в разі відсутності такого майна податковим керуючим складається акт про його відсутність.

З огляду на це, факти щодо відсутності майна, та того, що його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, повинні встановлюватись саме податковим керуючим та оформлятись відповідним актом.

Враховуючи те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності майна у відповідача, та того, що його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Також суди першої та апеляційної інстанцій надали правильну юридичну оцінку наданим на підтвердження факту відсутності у відповідача майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг, доказам - лист ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 28.09.2012 року N 9318, лист Головного управління Держкомзему у Львівській області від 11.10.2012 року N 01-16/3-6119 та лист відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи ДАІ з обслуговування м. Львів та Пустомитівського району від 10.10.2012 року N 8085зп. Крім того, під час судового розгляду справи не надано доказів встановлення необхідних фактів для арешту коштів саме податковим керуючим.

Відтак, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, прийняли законне та обґрунтоване рішення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 року у справі N 2а-10614/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

Ю. І. Цвіркун

Судді:

Л. В. Ланченко

 

О. А. Моторний




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали