ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 6 червня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - М. І. Гриціва, суддів: М. І. Балюка, В. П. Барбари, І. С. Берднік, С. М. Вус, Л. Ф. Глоса, Т. В. Гошовської, Л. І. Григор'євої, В. С. Гуля, В. І. Гуменюка, М. Б. Гусака, А. А. Ємця, Т. Є. Жайворонок, В. В. Заголдного, Г. В. Канигіної, М. Р. Кліменко, Є. І. Ковтюк, П. І. Колесника, М. Є. Короткевича, В. І. Косарєва, О. В. Кривенди, В. В. Кривенка, О. Т. Кузьменко, Н. П. Лященко, В. Л. Маринченка, Л. І. Охрімчук, П. В. Панталієнка, М. В. Патрюка, П. П. Пилипчука, О. І. Потильчака, Б. М. Пошви, О. Б. Прокопенка, Я. М. Романюка, Ю. Л. Сеніна, І. Б. Шицького, В. Ф. Школярова, А. Г. Яреми (за участю заступника Генерального прокурора України - Ю. В. Ударцова, представника заявника - ОСОБА_25, представника Міністерства юстиції України - І. В. Кушнір), розглянувши справу за заявою ОСОБА_26 про перегляд вироку апеляційного суду Донецької області від 2 вересня 2003 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 8 квітня 2004 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов'язань під час вирішення справи судом, установив:

вироком апеляційного суду Донецької області від 2 вересня 2003 року ОСОБА_26, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_2, громадянина України, раніше двічі судимого, засуджено за:

пунктами 6, 12 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

частиною 4 статті 187 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

частиною 3 статті 289 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Відповідно до статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів ОСОБА_26 було визначено покарання - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі частини 2 статті 71 Кримінального кодексу України за сукупністю вироків ОСОБА_26 призначено остаточне покарання - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_26 визнано винним у тому, що він 21 грудня 2001 року під час розпивання алкогольних напоїв разом із ОСОБА_28 (засуджений за ці злочини вироком апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2002 року) попередньо домовилися напасти на будь-якого водія автомобіля з тим, щоб заволодіти транспортним засобом та іншим майном і умисно вбити його. З цією метою ОСОБА_26 наступного дня взяв з дому ножа, а ОСОБА_28 - мотузку. Приблизно о 12-ій годині на автобусній зупинці напроти будинку АДРЕСА_1 вони зупинили автомобіль-таксі "ВАЗ-21093", за кермом якого знаходився ОСОБА_29, і попросили відвезти їх до дач, розташованих у районі заводу "Каргил". По дорозі біля лісосмуги, що на вулиці Рощинській, ОСОБА_28 сказав зупинитися. Коли автомобіль зупинився, ОСОБА_26 під погрозою застосування ножа наказав ОСОБА_29 пересісти на місце пасажира, а ОСОБА_28, який сидів ззаду, накинув на шию мотузку й затягнув її кінці, від чого ОСОБА_29 втратив свідомість.

Далі ОСОБА_26 сів за кермо автомобіля, заїхав у лісосмугу, де разом із ОСОБА_28 витягнули з автомобіля ОСОБА_29 та почерговими численними ударами ножа, що призвели до гострої крововтрати, зумовленої проникаючими колото-різаними пораненнями грудної клітини з ушкодженнями серця та легені, вбили його.

Після цього ОСОБА_26 і ОСОБА_28 незаконно заволоділи автомобілем ВАЗ-21093, що належав потерпілому, та іншим майном на загальну суму 8997 гривень 43 копійки.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 8 квітня 2004 року виключила з вироку рішення про визнання обставиною, що обтяжує покарання, - скоєння розбійного нападу особою, що раніше вчинила розбій. У решті вирок залишила без зміни.

5 червня 2004 року ОСОБА_26 звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини (далі - Суд), в якій зазначив, що під час провадження у кримінальній справі щодо нього були порушені статті 3 і 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). ОСОБА_26 стверджував, що його було піддано катуванню під час тримання під вартою та засуджено на підставі зізнання, отриманого внаслідок застосування недозволених заходів і з порушенням права на захист.

Розглянувши справу, Суд констатував і у своєму рішенні від 28 жовтня 2010 року (Рішення) одноголосно постановив, що мали місце порушення:

пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції, які полягали у тому, що під час провадження початкових слідчих дій ОСОБА_26 було позбавлено права користуватися послугами захисника, та у тому, що визнавальні показання, які ОСОБА_26 дав за відсутності захисника в зазначений проміжок часу, були використані як доказ для його засудження.

Також Суд постановив, що констатація порушення Конвенції сама по собі становить справедливу сатисфакцію за завдану заявникові моральну шкоду.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України та доповненнях до неї ОСОБА_26 просить скасувати вирок у частині засудження за умисне вбивство. Своє прохання обґрунтовує тим, що явку з повинною та визнавальні показання він давав під упливом жорстокого, нелюдського поводження з боку працівників міліції. Підтвердженням цього є дані медичного обстеження, складеного під час його перебування у відділенні міліції, та дані, зафіксовані медичною частиною Донецького слідчого ізолятора. Стверджує, що хворобливий стан здоров'я (перелом правої кисті руки) позбавляв його можливості правильно сприймати значення слідчих дій, що проводилися з його участю, й які, крім того, провадилися без захисника, участь якого була обов'язковою.

Навівши своє трактування фактичних обставин справи, зазначив також, що висновки суду першої інстанції про винність у вбивстві ОСОБА_29 є однобічними й такими, що не випливають із матеріалів справи. На думку заявника, суд упереджено поставився до розгляду його заяв про застосування недозволених заходів ведення слідства. Посилаючись на щире каяття у розбійному нападі та незаконному заволодінні автомобілем, утримання неповнолітньої дитини, позитивну характеристику з місць позбавлення волі, просить пом'якшити покарання.

Ухвалою від 21 квітня 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ допустив кримінальну справу щодо ОСОБА_26 до провадження Верховного Суду України з підстави встановлення Судом порушення Конвенції органами державної влади України під час кримінального провадження у справі стосовно заявника.

Ухвалою від 4 травня 2011 року суддя Верховного Суду України відповідно до частини 1 статті 40019 Кримінально-процесуального кодексу України відкрив провадження у справі для розгляду її Верховним Судом України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 40019 Кримінально-процесуального кодексу України була здійснена підготовка до розгляду справи, після якої ухвалою від 23 травня 2011 року суддя Верховного Суду України кримінальну справу щодо ОСОБА_26 призначив до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника - адвоката ОСОБА_25, який посилається на аргументи заяви ОСОБА_26 і просить скасувати судові рішення та поновити провадження у справі зі стадії судового розгляду, пояснення представника Міністерства юстиції України І. В. Кушнір про необхідність скасування судових рішень із направленням справи на новий судовий розгляд, міркування заступника Генерального прокурора України Ю. В. Ударцова про те, щоб задовольнити заяву в частині скасування ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України із направленням справи на новий касаційний розгляд, перевіривши матеріали, додані до заяви, матеріали кримінальної справи, та обговоривши доводи заяви, Верховний Суд України дійшов висновку про таке.

1. Відповідно до статті 46 Конвенції, держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Відповідно до положень глави 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів. За статтею 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні суду. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Згідно із Рекомендацією N R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішення Європейським судом з прав людини", прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

2. Із матеріалів кримінальної справи видно, що підставами до порушення кримінальної справи стало виявлення трупа ОСОБА_29 з ознаками насильницької смерті. Від початку досудового провадження, ще до затримання ОСОБА_26, органи досудового слідства в достатньому обсязі володіли інформацією, яка давала обґрунтовані підстави вважати, що позбавлення життя ОСОБА_29 могло бути скоєно із метою заволодіння його транспортним засобом, яким той у день злочину надавав послуги із перевезення людей. Відповідно ці обставини, згідно із статтею 45 Кримінально-процесуального кодексу України, зобов'язували органи досудового слідства залучити до участі у справі захисника з моменту затримання особи, щодо якої будуть установлені ознаки, які вказуватимуть на її причетність до злочину.

Після затримання 4 січня 2002 року ОСОБА_26 написав явку з повинною, в якій зізнався у вбивстві ОСОБА_29 з метою заволодіння автомобілем. Наступного дня він був затриманий за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство). Ознайомившись зі своїми процесуальними правами, ОСОБА_26 заявив, що під час допиту як підозрюваний не потребуватиме допомоги захисника. Того ж дня слідчий прокуратури допитав ОСОБА_26 як підозрюваного без участі захисника. Під час допиту ОСОБА_26 зізнався, що він разом із ОСОБА_28 вирішили викрасти автомобіль для продажу і, щоб не залишати слідів злочину, вбити його власника. При цьому детально описав механізм застосованого насильства, спосіб убивства потерпілого, як приховувалися сліди злочину, яким чином збувався викрадений автомобіль.

Постановою слідчого від 5 січня 2002 року до участі у справі як захисник була допущена адвокат ОСОБА_27. 8 січня 2002 року в присутності цього захисника ОСОБА_26 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів. Під час допиту як обвинуваченого ОСОБА_26 підтвердив показання, які він давав на допиті як підозрюваний.

10 січня 2002 року слідчий прокуратури провів відтворення обстановки та обставин події, під час якого ОСОБА_26 розповів та показав, через які причини і яким чином позбавив життя ОСОБА_29. Ця слідча дія зі згоди ОСОБА_26 проводилася без участі його захисника.

У подальшому на стадіях досудового слідства та судового розгляду справи ОСОБА_26 заперечував, що мав намір убивати ОСОБА_29 і стверджував, що обмовив себе під примусом з боку працівників правоохоронних органів.

Апеляційний суд Донецької області, який розглядав справу як суд першої інстанції, обґрунтовуючи обвинувальний вирок про винність ОСОБА_26 в інкримінованих йому злочинах, послався на його показання, які він дав на допиті як підозрюваний, та коли підтвердив і уточнив ці показання під час відтворення обстановки та обставин скоєння злочину.

Твердження ОСОБА_26 про те, що ці свідчення отримані з порушенням його права на захист, суд визнав необґрунтованими.

Аналізовані визнавальні показання ОСОБА_26, а також його доводи про отримання цих показань із порушенням права на захист, аналогічним чином були оцінені касаційним судом під час перегляду справи в порядку касаційного провадження.

3. У рішенні Суд зазначив, що органи досудового слідства:

на початковому етапі досудового слідства обрали для пред'явлення обвинувачення, яке на час допиту ОСОБА_26 як підозрюваного давало їм можливість отримати його показання (зокрема, й визнавальні) без участі захисника, тоді як уже на момент затримання мали всі підстави підозрювати його в умисному вбивстві з корисливих мотивів і, відповідно, допитувати за обов'язкової та невідкладної участі захисника;

прийняли відмову ОСОБА_26 від захисника й отримали його визнавальні показання, хоча знали, що у випадку пред'явлення обвинувачення у злочині, за який передбачено довічне позбавлення волі і для якого на момент допиту було достатньо даних, ОСОБА_26, знаючи про тяжкість можливого покарання, міг би не відмовитися від захисника, а органи досудового слідства на підставі закону не мали б права приймати таку відмову.

Також Суд дійшов висновку, що зазначені порушення не були з'ясовані, не отримали правової оцінки і не потягли ухвалення відповідного рішення під час судового розгляду та перегляду справи касаційним судом, попри те, що ОСОБА_26 неодноразово звертав увагу на незабезпечення його права на захист, зокрема, й у касаційній скарзі. Використання на користь обвинувачення визнавальних показань заявника, здобутих із порушенням права на захист, є, як вважає Суд, порушенням права на справедливий суд у розумінністатті 6 Конвенції, оскільки ці свідчення мали певне відношення до засудження, лягли в основу обвинувачення. Факт використання цих свідчень, те, як апеляційний суд позначив своє ставлення до них, як розцінив їх походження, як судові інстанції відреагували на звернення ОСОБА_26 про протиправність їх отримання, за висновками Суду, невідновно обмежили право на захист, незалежно від того, якою мірою ці свідчення вплинули на його засудження, якою могла бути реакція заявника, якщо б у нього був захисник, чи він міг скористатися його послугами пізніше, або від того, що існувала можливість виправлення цих порушень засобами змагального характеру під час подальшого провадження. На переконання Суду, за наявності аналізованих обставин належним способом виправлення встановленого порушення права на справедливий суд може бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження у справі за заявою заявника.

Таким чином, виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, Верховний Суд України вважає, що постановлені у кримінальній справі судові рішення щодо ОСОБА_26 не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню. Проаналізовані порушення могли бути з'ясовані та отримати відповідну правову оцінку і реагування тоді, коли справа розглядалася судом по суті. Однак цього не було зроблено. Констатований Судом характер (зміст) порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, викликаний цими порушеннями стан для заявника, визначений можливий особливий спосіб відновлення порушеного права дають підстави вважати, що виправлення допущених порушень можливо здійснити на стадії нового судового розгляду. На цій стадії щодо ОСОБА_26 відновить свою дію принцип презумпції невинуватості і заявник зможе у порядку, визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України, реалізувати право на захист, у тому числі й стосовно інших доводів, зазначених у заяві, а суд - забезпечити це право.

З урахуванням наведеного та відповідно до частини 3 статті 40022 Кримінально-процесуального кодексу України, для нового судового розгляду справа направляється до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Новий судовий розгляд належить здійснити у повній відповідності з чинним законодавством.

На підставі викладеного, керуючись статтями 40012, 40021, 40022 Кримінально-процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

Заяву ОСОБА_26 задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Донецької області від 2 вересня 2003 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 8 квітня 2004 року щодо ОСОБА_26 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини 1 статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України.

 

Головуючий

М. І. Гриців

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали