ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 23 жовтня 2017 року

Верховний Суд України у складі: головуючого, судді-доповідача - Канигіної Г. В., суддів: Берднік І. С., Вус С. М., Гриціва М. І., Гуменфюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Кривенди О. В., Лященко Н. П., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сімоненко В. М., Школярова В. Ф., при секретарях: Гапон С. А., Тімчинській І. О., за участю: прокурора Генеральної прокуратури України - К. М. В., заявника - ОСОБА_1, захисника - С. А. М., розглянувши на спільному засіданні всіх судових палат справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, установив:

Бориспільський міськрайонний суд Київської області вироком від 15 вересня 2014 року засудив ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю два роки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 3543 гривні 39 копійок у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 80000 гривень - моральної шкоди; на користь Державного бюджету України 5462 гривні 70 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 20 січня 2005 року приблизно о 20 годині, керуючи технічно справним автомобілем "Мазда 626", ІНФОРМАЦІЯ_2, рухаючись у місті Борисполі по вулиці Київський Шлях у напрямку міста Києва, порушивши підпункти 1.3, 1.4, 1.5, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху України, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_3, який перетинав у цей час дорогу поблизу нерегульованого пішохідного переходу біля Бориспільської загальноосвітньої школи N 4. Внаслідок наїзду транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_3 було спричинене тяжке тілесне ушкодження, від якого останній помер на місці події.

Апеляційний суд Київської області 2 липня 2015 року вказаний вирок місцевого суду залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 лютого 2016 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 2 липня 2015 року щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

27 вересня 2016 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою звільнив ОСОБА_1 від покарання, призначеного за вироком цього ж суду від 15 вересня 2014 року у виді 3 років позбавлення волі, у зв'язку із закінченням іспитового строку.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) 22 червня 2017 року постановив рішення "Шило та інші проти України", яке набуло статусу остаточного, у справах ряду заявників, у тому числі ОСОБА_1 (заява N 41135/08), яким встановив порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку із надмірною тривалістю кримінального провадження.

У мотивувальній частині цього рішення Суд зазначив, що тривалість проваджень була надмірною і не відповідала вимозі "розумного строку" (10 років 7 місяців та 21 день - 3 інстанції). Також Суд вказав, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг з цього приводу. За рішенням Суду держава Україна повинна сплатити ОСОБА_1 3000 євро відшкодування моральної і матеріальної шкоди, судових та інших витрат.

У своїй заяві ОСОБА_1 порушує питання про перегляд постановлених щодо нього судових рішень на підставі пункту 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI) (далі - КПК) у зв'язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. На обґрунтування підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом України заявник посилається на рішення Суду у справі "Шило та інші проти України". При цьому, навівши своє трактування фактичних обставин справи, а також доводи щодо своєї невинуватості, заявник зазначає, що висновки досудового слідства та суду є однобічними, упередженими, неповними, бездоказовими, суперечливими, такими, що не випливають з матеріалів справи. Стверджує, що ухвалені щодо нього національними судами судові рішення постановлені на підставі сфальсифікованих матеріалів кримінальної справи та з численними порушеннями вимог кримінально-процесуального законодавства, що в сукупності з встановленими порушеннями Конвенції у наведеному рішенні Суду є підставою для їх скасування із закриттям провадження у кримінальній справі за його обвинуваченням.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи заявника ОСОБА_1 та його захисника С. А. М., які підтримали заяву, доводи прокурора К. М. В. про відмову в задоволенні заяви, Верховний Суд України дійшов таких висновків.

1. Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV) при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Положення статті 2 Закону N 3477-IV та статті 46 Конвенції передбачають, що Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом N 3477-IV, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону N 3477-IV виконання рішення Суду включає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Положення Глави 3 Закону N 3477-IV передбачають, що констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів.

Згідно зі статтею 10 Закону N 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Ці положення узгоджуються з Рекомендацією N R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини" від 19 січня 2000 року, прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів, повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

2. ОСОБА_1, звертаючись із заявою про перегляд судових рішень щодо нього в порядку глави 33 КПК ( N 4651-VI), порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення Суду права на такий захід індивідуального характеру, як повторний розгляд справи із скасуванням обвинувального вироку суду першої інстанції та ухвал апеляційного і касаційного судів як незаконних судових рішень, постановлених із порушенням констатованих рішенням Суду положень Конвенції.

3. Проте, як убачається зі змісту рішення Суду, ОСОБА_1 у заяві до міжнародної судової установи скаржився на те, що тривалість кримінальних проваджень у його справі була несумісною з вимогами щодо "розумного строку" та, у зв'язку з цим, на відсутність ефективних засобів юридичного захисту, і Суд визнав її прийнятною.

При цьому рішення Суду не містить вказівок на те, що встановлені щодо ОСОБА_1 порушення Конвенції спонукають до висновку, що рішення національного суду в його справі суперечать Конвенції або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінального провадження, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті (виправлені) іншим способом, аніж під час повторного розгляду справи.

Загальні принципи, яких дотримувався Суд при розгляді заяви ОСОБА_1, - оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв'язку із цим грошова компенсація, - дають підстави вважати, що стосовно заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за даних обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, які існували до вчинення порушень. У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції і пошук шляхів усунення цих порушень та вжиття зазначених у статті 13 Закону N 3477-IV заходів загального характеру, які спрямовані на забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлено рішенням Суду, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.

У випадку щодо ОСОБА_1, за результатами розгляду його заяви, як відшкодування моральної, матеріальної шкоди та судових витрат Суд вирішив за розумне надати справедливу сатисфакцію у вигляді присудження заявнику 3000 євро компенсації.

4. Відповідно до пункту 4 статті 445 КПК ( N 4651-VI) Верховний Суд України вправі переглядати судові рішення та, за наявності для цього підстав, втручатися в них у випадку, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановить порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Водночас, як убачається зі змісту заяви, ОСОБА_1 оспорює фактичні обставини справи, доведеність його вини в інкримінованому йому злочині, також ставить під сумнів зібрані у справі докази й, відповідно, висновки досудового слідства і суду та, з урахуванням наведених у заяві мотивів, просить постановлені щодо нього національними судами судові рішення скасувати, а провадження у кримінальній справі закрити.

Однак такі твердження не стосуються (виходять за межі) визначеного законом предмета перегляду судових рішень, а тому не можуть слугувати підставами для їх скасування.

5. Відповідно до практики Верховного Суду України у випадку, коли законність ухвалених у справі остаточних рішень не могла бути піддана сумніву у зв'язку з ухваленим рішенням Суду з інших питань, у задоволенні заяви суд відмовляє (постанови Верховного Суду України N 5-4кс11 від 16 травня 2001 року (Постанова N 5-4кс11), N 6-89цс13 від 27 січня 2014 року (Постанова N 6-89ц13), N 5-46кс(15)17 від 3 липня 2017 року (Постанова N 5-46кс(15)17), N 315кс(15)17 від 9 жовтня 2017 року) (Постанова N 5-315кс(15)17).

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII), підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року N 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (Закон N 192-VIII), статтями 453 ( N 4651-VI), 454 ( N 4651-VI), 456 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року ( N 4651-VI), Верховний Суд України постановив:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2014 року, ухвали апеляційного суду Київської області від 2 липня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2016 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року ( N 4651-VI).

 

Головуючий

Г. В. Канигіна

Судді:

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

Є. І. Ковтюк

 

М. Є. Короткевич

 

О. В. Кривенда

 

Н. П. Лященко

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

В. М. Сімоненко

 

В. Ф. Школяров




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали