ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

05.04.2018 р.

N 826/11029/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П. О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання нечинним рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили і нечинним з моменту набрання ними законної сили (11.11.2016 р.) пункту 13 в частині слів "та практичного завдання" Розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України N 3053/5 від 25.10.2016 р (Порядок N 3053/5)., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.11.2016 р. N 1445/29575.

Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваний пункт Порядку (Порядок N 3053/5) не відповідає положенням статті 21 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII).

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2017 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 30.11.2017 р.

30.01.2018 р. Суд, на підставі положень ч. 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

25.10.2016 року наказом Міністерства юстиції України N 3053/5 (Порядок N 3053/5) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.11.2016 р. за N 1445/29575) затверджено Порядок допуску до професії приватного виконавця (далі - Порядок).

Вказаний Порядок (Порядок N 3053/5) визначає єдину процедуру допуску до професії приватного виконавця осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця (далі - особи).

Пунктом 13 Порядку (Порядок N 3053/5) встановлено, що автоматизоване анонімне тестування складається з теоретичної частини, ситуаційних завдань та практичного завдання і проводиться одночасно для всіх осіб, допущених до іспиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент звернення до суду із позовом), ч. 2 ст. 264 Кодексу ( N 2747-IV) (в редакції від 07.01.2018 р.) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Судом встановлено, що згідно листа відповідача N 19439-0-33-17 від 18.07.2017 р. позивач допущений, відповідно до протоколу засідання Тимчасової кваліфікаційної комісії приватних виконавців N 20 від 17.07.2017 р., до складання кваліфікаційного іспиту осіб, які мають намір здійснювати діяльність приватного виконавця, отже позивач є суб'єктом правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт.

За статтею 8 Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики (пункти 1, 12 статті 92 Конституції України).

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (ст. 117 Конституції України).

Згідно із абз. 1 п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 228 від 02.07.2014 р. (Постанова N 228), Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін'юст у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (п. 2 вказаного Положення (Постанова N 228)).

Відповідно до абз. 1, 2 п. 10 вищевказаного Положення (Постанова N 228) Мін'юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням. Накази Мін'юсту, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII) (далі - Закон) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) випадках - на приватних виконавців.

Систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (ст. 6 Закону (Закон N 1403-VIII)).

Одночасно, ч. 2 ст. 16 вказаного Закону (Закон N 1403-VIII) закріплено статус приватного виконавця як суб'єкта незалежної професійної діяльності.

Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір здійснювати діяльність приватного виконавця, та вирішення питання щодо надання права на здійснення діяльності приватного виконавця при Міністерстві юстиції України утворюється Кваліфікаційна комісія приватних виконавців (далі - Кваліфікаційна комісія). Положення про Кваліфікаційну комісію приватних виконавців затверджується Міністерством юстиції України (ч. 1 ст. 19 цього Закону (Закон N 1403-VIII)).

Частиною 5 ст. 19 Закону (Закон N 1403-VIII) встановлено, що Кваліфікаційна комісія:

1) визначає дату складення кваліфікаційних іспитів;

2) розробляє та затверджує перелік питань автоматизованого анонімного тестування;

3) розглядає документи, подані особами, які мають намір отримати право на здійснення діяльності приватного виконавця, на відповідність вимогам, визначеним цим Законом;

4) проводить кваліфікаційні іспити та затверджує їх результати;

5) приймає рішення про видачу посвідчення приватного виконавця.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону (Закон N 1403-VIII) кваліфікаційний іспит проводиться шляхом автоматизованого анонімного тестування особи, яка виявила намір здійснювати діяльність приватного виконавця.

Для складання кваліфікаційного іспиту використовується електронна система для проведення автоматизованого анонімного тестування осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця (далі - Система тестування; п. 4 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5)).

Згідно із п. 6 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5) у день проведення іспиту особа, допущена до його складання, проходить реєстрацію, для чого подає секретарю кваліфікаційної комісії документ, що посвідчує особу.

Генерація облікових записів (імен доступу та паролів) осіб, допущених до іспиту, та внесення їх до Системи тестування здійснюється секретарем Кваліфікаційної комісії (п. 7 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5)). Перед початком іспиту особи, допущені до іспиту, отримують у секретаря Кваліфікаційної комісії на вибір запечатаний конверт з ім'ям доступу та відповідним паролем, що необхідні для реєстрації у Системі тестування. Другий примірник імені доступу та пароля скріплюється підписом особи із зазначенням її прізвища, імені та по батькові і розкривається секретарем Кваліфікаційної комісії лише після формування та роздрукування екзаменаційної відомості. Після отримання імені доступу та відповідного пароля всіма особами секретар Кваліфікаційної комісії роз'яснює порядок проведення іспиту, а також демонструє процедуру виконання автоматизованого анонімного тестування у Системі тестування.

Тестові завдання (перелік тестових питань теоретичної частини, ситуаційні завдання та практичні завдання) для кваліфікаційного іспиту затверджуються Кваліфікаційною комісією. Перелік тестових питань теоретичної частини оприлюднюється на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. Варіанти відповідей оприлюдненню не підлягають. Безпосереднє внесення до Системи тестування тестових завдань та відповідей на них здійснюється відповідальною особою, визначеною Кваліфікаційною комісією. Розподіл тестових завдань здійснюється Системою тестування індивідуально для кожної особи шляхом випадкового вибору із загального переліку тестових питань та завдань (п. 8 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5)).

Автоматизоване анонімне тестування, як встановлено п. 13 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5), складається з:

- теоретичної частини,

- ситуаційних завдань

- практичного завдання і проводиться одночасно для всіх осіб, допущених до іспиту.

Виконання практичного завдання полягає у вирішенні особою запропонованої їй Системою тестування практичної ситуації, що виникає під час примусового виконання судових рішень і рішень інших органів, шляхом надання ґрунтовної відповіді та за необхідності складання проекту процесуального документа. На виконання практичного завдання відводиться одна година (п. 16 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5)).

Практичне завдання складається державною мовою та містить набір конкретних вихідних даних у вигляді відповідних документів, на основі яких особа, використовуючи комп'ютер, повинна підготувати ґрунтовну мотивовану відповідь та за необхідності проект процесуального документа з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством. Оцінювання виконаного особою практичного завдання здійснюється Кваліфікаційною комісією без присутності осіб, що виконували практичне завдання, та за відсутності у Кваліфікаційної комісії інформації про те, якою саме особою виконано практичне завдання. Показник успішності вирішення практичного завдання визначається Кваліфікаційною комісією відповідно до п'яти критеріїв: законність прийнятого рішення; обґрунтованість прийнятого рішення; відповідність проекту процесуального документа формі і змісту згідно з вимогами законодавства; дотримання правил правопису; дотримання загальних правил українського ділового мовлення. Дотримання вимог кожного критерію оцінюється Кваліфікаційною комісією у п'ять балів. Якщо особою не надано відповіді, у тому числі через закінчення встановленого часу, така відповідь зараховується як неправильна. Практичне завдання оцінюється від 0 до 25 балів. Результат оцінювання практичного завдання вноситься до Системи тестування секретарем Кваліфікаційної комісії окремо щодо кожної особи, яка його виконувала (п. 17 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5) (в редакції, яка діяла на момент звернення до суду)).

Після закінчення виконання автоматизованого анонімного тестування всіма особами або часу, відведеного для його виконання, секретар Кваліфікаційної комісії формує в Системі тестування та роздруковує екзаменаційну відомість. Екзаменаційна відомість містить перелік імен доступу осіб, які проходили автоматизоване анонімне тестування, кількість набраних за кожне завдання балів, загальний підсумковий результат та вільне поле для зазначення прізвищ, імен та по батькові, яке заповнюється після ідентифікації результатів автоматизованого анонімного тестування. Ідентифікація результатів автоматизованого анонімного тестування здійснюється секретарем Кваліфікаційної комісії після формування та роздрукування екзаменаційної відомості у присутності всіх членів Кваліфікаційної комісії, що беруть участь у засіданні. Прізвища, імена та по батькові осіб, що складали іспит, заносяться секретарем Кваліфікаційної комісії до роздрукованої екзаменаційної відомості, яка скріплюється підписами всіх присутніх на засіданні членів Кваліфікаційної комісії (п. 18 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5)).

Згідно із абз. 2 п. 21 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5) (в редакції, яка діяла на момент звернення до суду) кваліфікаційний іспит вважається складеним, якщо особою набрано не менше сімдесяти балів.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" N 8 від 13.06.2007 р. роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Системний аналіз наведених норм Конституції України, Положення про Міністерство юстиції України (Постанова N 228), Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII), перевірка законності п. 13 (Порядок N 3053/5) в частині слів "та практичного завдання" Розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця дає підстави для висновку про те, що, запроваджуючи практичне завдання, як один із елементів, що в своїй сукупності становлять автоматизоване анонімне тестування, звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян тощо не має місця.

Так, вказане тестування забезпечує рівний доступ кандидатів до проходження іспиту.

Самі по собі дії щодо внесення до системи результатів оцінювання, як і сам багатоступеневий механізм оцінювання загалом, не впливає на права кандидатів, оскільки відбувається анонімно.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент звернення до суду із позовом) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) право на звернення до суду та способи судового захисту кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини першої статті 11, частини першої статті 71, частини першої статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент звернення до суду із позовом) позивач звертається до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому дійсне (фактичне) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. З необхідністю захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень і визначено завдання адміністративного судочинства.

Суд наголошує, що право на судовий захист, гарантоване Конституцією України (стаття 55), закріплене статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент звернення до суду із позовом), має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи, чого, на думку Окружного адміністративного суду м. Києва, в даному випадку не відбулось.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 9 ( N 2747-IV), 14 ( N 2747-IV), 31 ( N 2747-IV), 33 ( N 2747-IV), 72 - 78 ( N 2747-IV), 90 ( N 2747-IV), 244 - 246 ( N 2747-IV), 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову повністю.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV). Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293 ( N 2747-IV), 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (в редакції Закону N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

 

Суддя

П. О. Григорович




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали