ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

01.02.2018 р.

N П/9901/164/18,

 

N 800/554/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Анцупової Т. О., суддів: Гімона М. М., Коваленко Н. В., Кравчука В. М., Стародуба О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу N 800/554/17 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, за участю секретаря судового засідання - Яроша Д. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1, представник відповідача - П. С. П., установив:

01 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із позовною заявою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, в якій просив: визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 01 листопада 2017 року N 725дс-17; зобов'язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів відкрити дисциплінарне провадження за дисциплінарною скаргою адвоката ОСОБА_1 від 25 жовтня 2017 року про вчинення начальником шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України - ОСОБА_3 дисциплінарного проступку.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 01 листопада 2017 року N 725дс-17 було відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження щодо начальника шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 за скаргою позивача від 25 жовтня 2017 року з підстав, що скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.

На думку позивача, при прийнятті оскарженого рішення відповідач не надав належної правової оцінки повідомленим ним обставинам стосовно неправомірної відмови ОСОБА_3 у внесенні до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань інформації (далі - ЄРДР) за поданою ним заявою про кримінальні правопорушення, передбачені ст. 206 ( N 4651-VI), 365 ( N 4651-VI), 397 Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI), що були вчинені детективами Національного антикорупційного бюро України під час внесення відомостей до ЄРДР, розслідування кримінального провадження та проведення слідчих дій.

На підтвердження протиправності вказаних дій прокурора ОСОБА_3., позивач посилається на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року (справа N 757/54176/17-к, провадження N 1-кс-47997/17) ухваленою за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Генеральної прокуратури України щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви про кримінальне правопорушення. У вказаній ухвалі встановлено, що уповноваженими особами Генеральної прокуратури України не були внесені відповідні відомості до ЄРДР та розслідування не розпочиналось, хоча заява містить об'єктивні дані, що дійсно свідчать про ознаки злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину).

Позивач вважає, що дисциплінарна скарга від 25 жовтня 2017 року містить конкретні ознаки невиконання ОСОБА_3 своїх службових обов'язків та містить посилання на норми діючого законодавства, якими ці обов'язки встановлені, що є прямою підставою для відкриття дисциплінарного провадження.

01 лютого 2018 року у судовому засіданні представник Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1, у якому просив закрити провадження у цій справі. Відзив обґрунтовано тим, що позивачем оскаржується рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки для того суб'єкта, якому його адресовано. Вказує, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів за результатами розгляду дисциплінарної скарги не створює для позивача жодних правових наслідків та не породжує для останнього юридичних прав та/чи обов'язків.

ОСОБА_1 під час судового засідання надав суду додаткові письмові пояснення, у яких вказав, що оскаржуваним рішенням відповідача порушено його права, передбачені ст. 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (Закон N 5076-VI), Правилами адвокатської етики, затвердженими Звітно-виробничим з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, ст. 47 Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI), ст. 55 Конституції України, Декларації ООН про право і обов'язок окремих осіб, груп та органів суспільства підтримувати і захищати загальновизнані права людини і основні свободи, які стосуються прав позивача по захисту у кримінальному процесі прав клієнта, а також прав позивача як адвоката на оскарження незаконних дій відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, колегія суддів приходить до висновку, що провадження у вказаній справі підлягає закриттю з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом ч. 4 ст. 22 КАС України ( N 2747-IV) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України ( N 2747-IV).

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення N 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення N 9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення N 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року (Рішення N 19-рп/2011)).

У Рішенні N 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року (Рішення N 19-рп/2011) Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Адже саме в такому контексті сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

Отже гарантоване ст. 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У позовній заяві висловлюється незгода позивача із рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 01 листопада 2017 року N 725дс-17, яким відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою ОСОБА_1 від 25 жовтня 2017 року про вчинення начальником шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 дисциплінарного проступку.

Частиною 10 ст. 131 Конституції України установлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) (далі - Закон N 1697-VII) дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

Згідно з ч. 1 (Перелік N 1697-VII), 2 ст. 45 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.

За п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) член Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Відтак, оскарженню, зокрема, у судовому порядку підлягають ті рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, які прийнято за результатами дисциплінарного провадження і право на таке оскарження має прокурор як суб'єкт цього дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарною скаргою яких Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення у визначеному Законом N 1697-VII (Перелік N 1697-VII) порядку, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і за Законом N 1697-VII не наділені правом на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.

Аналогічний підхід до вирішення тотожних спорів (стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів) неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 01 серпня 2017 року (справа N 21-3827а16) (Постанова N 21-3827а16, 800/583/16) та від 31 жовтня 2017 року (справа N П/800/413/16) (Постанова N 21-3703а16, п/800/413/16).

Водночас, позивач має право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність начальника шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 в межах кримінального процесу виключно у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України ( N 4651-VI), що згідно наявної у матеріалах справи копії ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року (справа N 757/54176/17-к, провадження N 1-кс-47997/17), позивачем було зроблено.

Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої в ухвалі від 29 грудня 2017 року (справа N 9901/15/17) обраний позивачем спосіб захисту, який полягає у оскарженні рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора, який, як вважає позивач, порушує вимоги Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI), жодним чином не зможе мати позитивного впливу на хід досудового розслідування і не відновить його прав як учасника кримінального провадження. Саме ж рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів за результатами розгляду дисциплінарної скарги, незважаючи на те, що його прийнято у зв'язку з дисциплінарною скаргою позивача, не створює для останнього жодних юридичних прав та/чи обов'язків.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України ( N 2747-IV) суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом і наведене вище правове регулювання цих правовідносин суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 22 ( N 2747-IV), 238 ( N 2747-IV), 241 - 246 ( N 2747-IV), 256 ( N 2747-IV), 266 ( N 2747-IV), 295 КАС України ( N 2747-IV), ухвалив:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - закрити.

Ухвала може бути оскаржена впродовж п'ятнадцяти днів з дня виготовлення її повного тексту та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду подається безпосередньо до Великої Палати Верховного Суду.

Дата виготовлення повного тексту рішення суду 02.02.2018 р.

 

Головуючий

Т. О. Анцупова

Судді:

М. М. Гімон

 

Н. В. Коваленко

 

В. М. Кравчук

 

О. П. Стародуб




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали