ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 17 березня 2011 року

Про перерахунок доплати до пенсії

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого: Цуркана М. І., суддів: Калашнікової О. В., Леонтович К. Г., Чалого С. Я., Черпіцької Л. Т., здійснивши розгляд у порядку письмового провадження адміністративної справи за позовом Особа_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Біла Церква Київської області про зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у м. Біла Церква Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.06.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.01.2010 р., встановила:

У квітні 2008 р. Особа_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Біла Церква Київської області (далі - Управління ПФ) про перерахунок доплати до пенсії.

Зазначала, що є пенсіонеркою та проживає в населеному пункті, віднесеному до зони посиленого радіоекологічного контролю, а тому, за правилами Закону України від 28.02.91 р. N 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон N 796-XII), має право на доплату до пенсії.

Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону доплата провадилася без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердій сумі, просила зобов'язати Управління ПФ здійснити відповідний перерахунок з 01.07.2007 р.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.06.2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.01.2010 р., позов задоволено частково. Зобов'язано Управління ПФ провести перерахунок доплати до пенсії з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р.

У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять оскаржувані рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що Особа_1 є пенсіонеркою та проживає в м. Біла Церква Київської області, яке віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю. У 2007 р. доплата до пенсії Управлінням ПФ провадилась у розмірі 5,20 гривень на місяць на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.96 р. N 836 (далі - Постанова N 836).

Задовольнивши позов частково, суд 1-шої інстанції, а апеляційний суд, погодившись з таким висновком, виходили з того, що виплати, про які йдеться в позові, здійснювались на підставі Постанови N 836, тобто у розмірах, що не відповідають вимогам Закону N 796-XII, а тому застосуванню підлягає Закон як акт вищої юридичної сили. В той же час задоволення позову частково з 09.07.2007 р. обумовлене тим, що з 01.01.2007 р. дія ст. 39 Закону N 796-XII зупинена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та відновлена Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.

Частиною 1 ст. 39 Закону N 796-XII (у редакції на час звернення до суду із цим позовом) встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, розмір якої у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Відповідно до ч. 2 наведеної статті пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених ч. 1 цієї статті.

У період, за який заявлені вимоги про стягнення доплати, розміри мінімальної заробітної плати змінювалися. В той же час, розміри фактичних виплат були сталими і здійснювалися на підставі Постанови N 836.

Суди дійшли правильного висновку про те, що Законом N 796-XII не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати суми доплати і допомоги, встановлені Законом.

Більше того, ч. 1 ст. 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, розміри допомоги і доплат, передбачених ст. 39 Закону N 796-XII, залишались незмінними з 1996 р., тобто не відповідали розмірам, встановленим цим Законом та іншими законами України. Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень ст. 39 Закону N 796-XII.

Посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення спірних виплат не може братися до уваги, оскільки відсутність коштів не є підставою невиконання зобов'язань, покладених законодавством.

В той самий час, дію абз. 4 ч. 1 ст. 39 зупинено на 2007 р. у частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р. N 489-V та відновлено його дію після винесення Конституційним Судом України Рішення від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 про неконституційність такого зупинення.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. Доводи, викладені в касаційній скарзі, повторюють аналогічні доводи заперечень на позов та апеляційної скарги, були належним чином досліджені та оцінені судами, їх висновків не спростовують та не дають підстав вважати рішення судів такими, що винесені з порушеннями норм процесуального або матеріального права.

За правилами ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Біла Церква Київської області залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.06.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.01.2010 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановлених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали