ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 10 жовтня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів  - Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокоп. енка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації (далі - Управління), управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві адміністрації про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, встановив:

У травні 2007 року позивач звернувся в Дарницький районний суд м. Києва з позовом до Управління, в якому просив визнати протиправним рішення відповідача про відмову у перерахунку щорічної компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, за 2004 - 2007 роки та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004, 2007 роки та зобов'язати відповідача вчинити дії з їх перерахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване рішення суперечить вимогам статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-XII "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон N 796-XII) та статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон N 3551-XII).

У травні 2004 року позивач уже звертався до суду з позовом про зобов'язання вчинити дії з перерахунку йому як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та інваліду II групи щорічної компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 червня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 серпня 2004 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищий адміністративний суд України постановою від 20 березня 2007 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нове - про задоволення позовних вимог.

У справі, що розглядається, Дарницький районний суд м. Києва постановою від 24 жовтня 2007 року позовні вимоги задовольнив частково: постановив стягнути з Управління на користь позивача 8507 грн. недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 - 2007 роки; у решті позову відмовив. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції змінив, постановив стягнути з Управління 2920 грн. 48 коп. недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік, у решті рішення залишив без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на те, що постановою Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2007 року на користь позивача стягнуто недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2000 - 2003 роки (3593 грн. 20 коп.) на підставі Закону N 796-XII. Таким чином, обставини, відповідно до яких позивач має право на отримання такої компенсації, є встановленими. Позивач протягом 2004 - 2007 року отримав щорічну компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 293 грн. 40 коп., отже, у межах заявлених у цій частині позовних вимог недоотримана сума компенсації підлягає стягненню на його користь. Щодо вимоги у частині стягнення недоотриманої суми щорічної компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період 2000 - 2003 роки у розмірі 4698 грн., то така компенсація була надана позивачу у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат із визначенням розміру на момент виникнення права на виплату. Що стосується позовних вимог у частині перерахунку і стягнення допомоги за 2004 рік у розмірі 240 грн. та за 2007 рік у розмірі 2920 грн. 48 коп., то суд у їх задоволенні відмовив, посилаючись на частину п'яту статті 48 Закону N 796-XII.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення з Управління 2920 грн. 48 коп. недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік, вказав на те, що оскільки позивач пропустив річний строк для звернення до суду, то суд першої інстанції необґрунтовано стягнув на його користь щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення за 2004 - 2006 роки.

Вищий адміністративний суд України постановою від 14 квітня 2011 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування свого рішення суд касаційної інстанції зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачеві - квітень 2004 та квітень 2007 року - органами праці та соціального захисту населення щорічної грошової допомоги, положення Закону України від 27 листопада 2003 року N 1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (далі - Закон N 1344-IV) та Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (далі - Закон N 489-V) були чинними, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, позивач звернувся із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 48 Закону N 796-XII та статей 1, 13 Закону N 3551-XII. На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права позивач послався на постанову Верховного Суду України від 20 лютого 2007 року та рішення Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2007 року та 18 червня 2009 року. У постанові Верховного Суду України (на яку робиться посилання) судові рішення усіх попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону N 3551-XII інвалідам війни II групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 13 статті 71 Закону N 489-V дію названої норми в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2007 рік, статтею 29 - встановлено виплату цієї допомоги у розмірі 360 грн.

Конституційний Суд України Рішенням від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (далі - рішення N 6-рп/2007) визнав неконституційними положення Закону N 489-V, якими на 2007 рік зупинялась дія статей 12 - 15 Закону N 3551-XII. Таким чином, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачеві - квітень 2004 року та квітень 2007 року - органами праці та соціального захисту населення щорічної грошової допомоги, положення законів України N 1344-IV та N 489-V були чинними, то суд касаційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії Управління є законними.

Таким чином, рішення і дії Управління на час нарахування і виплати позивачеві визначеної Законом N 3551-XII одноразової грошової допомоги були правомірними та узгоджувалися з положеннями частини другої статті 19 Конституції України.

Оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги у повному розмірі викликана не протиправними діями Управління, а прийняттям законодавцем неконституційних положень до Закону N 489-V, то суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність рішень відповідача.

Щодо інших вимог, наведених у заяві про перегляд рішень, Верховний Суд України позбавлений можливості перевіряти правильність встановлення обставин справи та позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели або могли призвести до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

В. В. Кривенко

Судді:

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

Г. В. Канигіна

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокоп. енко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали