ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

20.03.2018 р.

Справа N 2а-6455/11

 

Провадження N 11-34зва18

Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача - Золотнікова О. С., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про перегляд постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2011 року (суддя Грибанова Ю. Л.) та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року (судді Грибан І. О., Беспалов О. О., Парінов А. Б.) за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС України), в адміністративній справі N 2а-6455/11 за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області (далі - Управління праці) про зобов'язання вчинити дії та встановила:

13 липня 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Управління праці, в якому просила визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати Управління праці здійснити перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 01 квітня 2007 року по 01 липня 2011 року, а також надалі виплачувати цю допомогу у розмірі не меншому за прожитковий мінімум, встановлений законодавством для дітей віком до 6 років.

Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2011 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено: визнано неправомірними дії Управління праці по невиплаті позивачу щомісячної допомоги по догляду за дитиною на порушення Закону України 21 листопада 1992 року N 2811-XII "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", зобов'язано відповідача зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 щомісячну допомогу по догляду за дитиною - сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років на підставі Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" за період з 13 січня 2011 року по 23 січня 2013 року включно.

Постанову суду звернуто до негайного виконання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року апеляційну скаргу Управління праці задоволено частково: постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2011 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління праці щодо недоплати позивачу щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 13 січня по 27 серпня 2011 року. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_3 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, встановленому статтею 43 Закону України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" за період з 13 січня по 27 серпня 2011 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, Київський апеляційний адміністративний суд виходив із того, що оскільки спір щодо виплати допомоги особі, яка застрахована у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, охоплює період з 13 січня 2011 року, то на відносини щодо виплати допомоги позивачу у зазначеному періоді поширюються норми спеціального закону, яким є Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням". При цьому, враховуючи, що спірні правовідносини існують в часі, суд дійшов висновку про задоволення позову по день постановлення судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог.

02 листопада 2017 року представник ОСОБА_3. - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2011 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі N 2а-6455/11 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), а саме у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом, та просив:

- переглянути постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2011 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі N 2а-6455/11, задовольнивши позов повністю;

- відшкодувати багатодітній матері ОСОБА_3 заподіяну матеріальну шкоду в сумі 5 млн грн, моральну шкоду в сумі 4 млн грн, судові витрати в сумі 1740 євро за курсом на день винесення рішення суду;

- відшкодувати представнику ОСОБА_3 - ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 4 млн грн та матеріальну шкоду в сумі 5 млн грн;

- стягнути на користь заявника та її представника всі кошти із зацікавлених осіб (відповідачів) в солідарному порядку при залученні їх до справи.

Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду оскаржуваних судових рішень за виключними обставинами, представник позивача зазначив, що 12 жовтня 2017 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) повідомив ОСОБА_3 про долучення її заяви N 76276/13 до справи "Бурмич та інші проти України".

На думку заявника, Суд повністю задовольнив заяву ОСОБА_3 N 76276/13, що є підставою для перегляду судових рішень у справі N 2а-6455/11.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII) (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України ( N 2747-IV) викладено в новій редакції.

На підставі підпункту 3 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України ( N 2747-IV) в редакції Закону N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII) заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про перегляд судових рішень передано до Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 10 січня 2018 року відкрито провадження за виключними обставинами в адміністративній справі N 2а-6455/11.

Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, у зв'язку із чим на підставі пункту 2 частини першої статті 345 КАС України ( N 2747-IV) справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в заяві представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до вимог підпункту 3 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України ( N 2747-IV) в редакції Закону N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII) заява представника позивача розглядається за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV).

За правилами пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС України ( N 2747-IV) в указаній редакції підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

Законом від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), тим самим узявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Утілення таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій ( N 2747-IV) та другій статті 6 КАС України ( N 2747-IV).

На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону N 3477-IV держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

12 жовтня 2017 року Велика палата Суду ухвалила рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (заява N 46852/13 та інші) (далі - Рішення), згідно з яким Суд вирішив приєднати до п'яти заяв, зазначених у пункті 1 цього рішення, 12143 заяви, наведені в додатках I і II до цього Рішення, серед яких і заява ОСОБА_3 N 76276/13, вилучити всі 12148 заяв, що стосуються однієї системної проблеми невиконання рішень національних судів в Україні, зі свого реєстру на підставі підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції та передати їх Комітету міністрів Ради Європи з метою їх розгляду в межах вжиття заходів загального характеру для виконання пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (далі - справа Іванова).

За висновком ЄСПЛ, юридичні питання за Конвенцією щодо тривалого невиконання рішень національних судів в Україні вже були вирішені в пілотному рішенні у справі Іванова. Таким чином, Суд виконав свою функцію за статтею 19 Конвенції. Зокрема, він визначив системний недолік, дійшов висновку, що цей недолік є порушенням Конвенції, та надав вказівки щодо заходів загального характеру, яких слід вжити відповідно до статті 46 Конвенції, з метою належного виконання пілотного рішення для забезпечення юридичного захисту та відшкодування шкоди всім жертвам - які були є і будуть, встановленого системного порушення. Відповідно до принципу субсидіарності, який лежить в основі всієї Конвенції, а не лише процедури пілотного рішення, питання, розглянуте в пілотному рішенні у справі Іванова, у тому числі забезпечення відшкодування потерпілим від системного порушення Конвенції, констатованого у справі Іванова, є питанням виконання рішення відповідно до статті 46 Конвенції (пункт 197 Рішення).

ЄСПЛ також зазначив, що з огляду на те, що інтереси цих заявників та всіх інших існуючих та потенційних потерпілих від відповідної системної проблеми більш захищені в рамках процесу виконання, Суд установив, що подальший розгляд справ типу Іванова є не найкращим засобом досягнення мети Конвенції. Відтак Суд зробив висновок, що подальший розгляд цієї справи не є виправданим у розумінні підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції (пункт 202 Рішення).

Відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Згідно з позицією ЄСПЛ недоліки, на які скаржаться заявники у цих заявах, мають бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру в процесі виконання пілотного рішення у справі Іванова, у тому числі й наданням належного та достатнього відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції, установленим зазначеним рішенням, які мають здійснюватись під наглядом Комітету міністрів Ради Європи. Таким чином, ураховуючи різні процеси, задіяні з цією метою, Суд також вважає, що повага до прав людини в розумінні пункту 1 статті 37 Конвенції in fine не вимагає подальшого розгляду цих заяв для ухвалення рішення щодо індивідуального відшкодування (пункт 204 Рішення).

Водночас ЄСПЛ нагадав, що зроблений ним висновок не обмежує його повноважень щодо поновлення відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції цієї або будь-якої іншої аналогічної заяви в реєстрі справ, якщо це буде виправдано обставинами (пункт 207 Рішення).

Відповідно до абзаца дев'ятого частини першої статті 1 Закону N 3477-IV виконання Рішення включає в себе: а) виплату Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно із частинами другою та третьою статті 10 цього ж Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до частини другої статті 13 згаданого Закону заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Оскільки заяви у справі "Бурмич та інші проти України" було передано до Комітету міністрів Ради Європи для їх розгляду саме в системі заходів загального характеру з виконання пілотного рішення у справі Іванова проти України, то правових підстав для повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, немає, тому що про потребу вжиття заходів індивідуального характеру щодо заявників у справі "Бурмич та інші проти України" у Рішенні не зазначено.

Водночас законність рішень національних судів, про перегляд яких порушує питання заявник, не може бути піддана сумніву у зв'язку з приєднанням до Рішення заяви ОСОБА_3 N 76276/13, оскільки згідно з Рішенням цю заяву разом з іншими зазначеними в додатках I та II, було вилучено з реєстру справ Суду та передано до Комітету міністрів Ради Європи без дослідження фактичних обставин, правових аспектів та без обґрунтування правової позиції, тобто без розгляду по суті.

Тому доводи заявника про те, що ЄСПЛ, приєднавши його заяву до справи "Бурмич та інші проти України", фактично погодився з усіма наведеними в цій заяві обставинами, є безпідставними.

При цьому заявлені в заяві вимоги про відшкодування ОСОБА_3 матеріальної та моральної шкоди, судових витрат, а також її представнику ОСОБА_4 матеріальної та моральної шкоди не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому відповідно до положень частини четвертої статті 341 ( N 2747-IV) та частини другої статті 368 КАС України ( N 2747-IV) такі вимоги не можуть бути розглянуті Великою Палатою Верховного Суду.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 потрібно відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України ( N 2747-IV) за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Керуючись статтями 243 ( N 2747-IV), 345 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 ( N 2747-IV), 361 ( N 2747-IV), 368 ( N 2747-IV), 369 ( N 2747-IV) та підпунктом 3 пункту 1 розділу VII КАС ( N 2747-IV), Велика Палата Верховного Суду постановила:

Відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про перегляд у справі N 2а-6455/11 постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2011 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

О. С. Золотніков

Судді:

Н. О. Антонюк

 

О. Б. Прокопенко

 

С. В. Бакуліна

 

Л. І. Рогач

 

В. В. Британчук

 

І. В. Саприкіна

 

Д. А. Гудима

 

О. М. Ситнік

 

В. І. Данішевська

 

О. С. Ткачук

 

О. Р. Кібенко

 

В. Ю. Уркевич

 

Л. М. Лобойко

 

О. Г. Яновська

 

Н. П. Лященко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали