ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

17.05.2011 р.

N К-54233/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого - судді Ліпського Д. В., суддів -  Білуги С. В., Загороднього А. Ф., Заїки М. М., Співака В. І. та секретаря - Снітко С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим на постанову Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 1 червня 2009 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації Автономної Республіки Крим про перерахунок та виплату матеріальної допомоги, встановила:

У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Державної податкової адміністрації Автономної Республіки Крим про перерахунок та виплату їй грошової допомоги при звільненні.

Постановою Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 1 червня 2009 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим щодо не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби з урахуванням надбавки за безперервну службу у розмірі 70 % грошового забезпечення. Стягнуто з Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим на користь ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби з урахуванням надбавки за безперервну службу у розмірі 70 % від грошового забезпечення в розмірі 27122,30 грн. Стягнуто з Державної податкової адміністрації Автономної Республіки Крим на користь держави судовий збір у розмірі 271,22 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2009 року апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації залишено без задоволення. Постанову Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 1 вересня 2009 року змінено та пункт третій постанови викладено у такій редакції: "Судові витрати віднести на рахунок держави". В іншій частині постанову залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове про відмову у задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 1 вересня 1982 року по 26 грудня 1997 року проходила службу в органах внутрішніх справ, з якої звільнення за власним бажанням. При звільненні позивачці здійснено виплату вихідної допомоги за період служби в органах МВС (15 років 03 місяці 25 днів) - 412,80 грн.

З 26 грудня 1997 року по 21 лютого 2005 року проходила службу в податковій міліції Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим та звільнена зі служби на підставі підпункту "а" підпункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, за віком. При звільненні їй виплачено грошову допомогу у розмірі 6569,50 грн. та у грудні 2005 року здійснено виплату недонараховоної допомоги з урахуванням 70 % надбавки за безперервну службу у розмірі 4598,65 грн. Що стосується здійснення перерахунку та виплати грошової допомоги при звільненні за 24 роки служби відповідачем відмовлено з тих підстав, що при звільненні з органів внутрішніх справ позивачка реалізувала своє право на отримання грошової допомоги, а тому підстав для її повторної виплати відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при звільненні позивачки з органів внутрішніх справ вона не набула права на пенсію та була звільнена за власним бажанням, тому отримала не грошову допомогу, а вихідну допомогу у розмірі 5-ти місячного грошового забезпечення. Право на отримання грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби у неї виникло при звільненні з органів податкової міліції за віком.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції, на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ) військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" (далі - постанова КМУ N 393) (в редакції, на час звільнення позивачки з органів внутрішніх справ) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

На час звільнення позивачки зі служби в податковій інспекції зазначені нормативно-правові акти діяли в іншій редакції та обмежень щодо виплати грошової допомоги при звільненні не містили.

Зокрема, стаття 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" викладена у такій редакції: "військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України".

Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" (в редакції, на час звільнення позивачки з органів податкової міліції) передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі (в органах) виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, відмовляючи позивачці у виплаті грошової допомоги при звільненні за весь період служби відповідач діяв неправомірно, що потягнуло порушення її права встановленого статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Судами реалізовано дане право позивачки шляхом прийняття рішень про задоволення позову, які є законними та обґрунтованими.

Враховуючи те, що посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, та ними повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішеннях, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення, а постанову Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 1 червня 2009 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації Автономної Республіки Крим про перерахунок та сплату матеріальної допомоги - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Д. В. Ліпський

Судді:

С. В. Білуга

 

А. Ф. Загородній

 

М. М. Заїка

 

В. І. Співак

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали