ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

29.03.2017 р.

N К/800/2620/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Веденяпіна О. А. (судді-доповідача), Маричак Н. Є., Цвіркуна Ю. І., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року у справі N 804/2147/15 за поданням Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про підтвердження обґрунтованості застосування адміністративного арешту майна платника податків, встановив:

Державна податкова інспекція у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) звернулась в суд з поданням до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) про підтвердження обґрунтованості застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року в задоволенні подання відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року скасовано, прийнято нову постанову про задоволення адміністративного позову Інспекції до ФОП ОСОБА_3 про підтвердження обґрунтованості застосування адміністративного арешту майна платника податків. Підтверджено обґрунтованість застосування адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_3, місце здійснення діяльності та податкова адреса якого: 49000, АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом в. о. начальника Інспекції від 23 травня 2014 року N 741 про організацію здійснення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 призначено проведення документальної планової виїзної перевірки відповідача за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в термін з 09 червня 2014 року тривалістю 10 робочих днів.

На виконання зазначеного наказу позивачем були виписані повідомлення від 23 травня 2014 року N 275/10/17-334 щодо проведення перевірки, відповідні направлення на перевірку від 10 червня 2014 року N 754, N 755, N 756.

Вищезазначені наказ та повідомлення були направлені суб'єктом владних повноважень ФОП ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку.

З метою проведення перевірки фахівцями податкового органу був здійснений виїзд за податковою адресою відповідача та встановлено, що в час здійснення виїзду, а саме, 10 червня 2014 року ФОП ОСОБА_3 за відповідною адресою не знаходився, про що був складений акт від 10 червня 2014 року N 696/173-НОМЕР_1.

13 червня 2014 року ФОП ОСОБА_3 прибув до Інспекції, однак відмовився від підписання направлення на перевірку, оскільки наказ про проведення контрольного заходу він не отримував, що підтверджується актом від 13 червня 2014 року N 701/173-НОМЕР_1.

Також в матеріалах справи міститься акт від 16 червня 2014 року N 702/173-НОМЕР_1 про здійснення виходу за юридичною адресою з метою вручення направлення щодо документальної перевірки ФОП ОСОБА_3, відповідно до якого за податковою адресою відповідач не знаходиться, отже, здійснити документальну планову виїзну перевірку не є можливим.

16 червня 2014 року Інспекцією прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, оскільки ФОП ОСОБА_3 відмовляється від проведення перевірки за наявності законних підстав для її проведення.

Відмовляючи у задоволенні подання суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріал справи не містять доказів відмови відповідача у наданні документів для перевірки.

Задовольняючи адміністративний позов суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки підставою для проведення перевірки ФОП ОСОБА_3 є план-графік на II квартал 2014 року проведення планових перевірок, про те що відповідач повідомлявся не лише поштовими засобами зв'язку, а й особисто при його прибутті до Інспекції, де йому було запропоновано отримати направлення і наказ на проведення планової виїзної перевірки, від отримання яких він відмовився.

Колегія суддів, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України) адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин, зокрема, платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.

Отже, розглядувана норма передбачає дві обставини, за наявності яких може бути застосований арешт майна платника податків: 1) платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення; 2) платник податків відмовляється від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Процедура допуску посадових осіб до проведення перевірки регламентована статтею 81 Податкового кодексу України.

За правилами, передбаченими пунктом 81.1 статті 81 ПК України, посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, встановлених у цій нормі документів.

Абзацом 5 пункту 81.1 статті 81 ПК України визначено, що непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється (абзац 6 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України).

Відповідно до абзаців 7 - 8 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України при пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Як слідує з акта від 13 червня 2014 N 701/173-НОМЕР_1, податковий орган не може здійснити планову виїзну перевірку, оскільки відповідач відмовляється від її проведення шляхом не надання первинних документів, які підтверджують дані, наведені у деклараціях з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

В той час як, відповідно до підпункту 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду із заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, при розгляді справи судами попередніх інстанцій позивачем не було надано доказів відмови суб'єкта господарювання у наданні документів до перевірки.

За таких обставин, враховуючи те, що податковим органом не доведено, що ФОП ОСОБА_3 відмовився від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби у податкового органу були відсутні підстави для прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року - скасувати, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

О. А. Веденяпін

 

Н. Є. Маринчак

 

Ю. І. Цвіркун




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали