Про плату за землю з фізичних осіб

 

 Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 року N 2768-III (далі - Кодекс), а справляння плати за землю - Законом України "Про плату за землю" від 03.07.92 р. N 2535-XII (далі - Закон N 2535).

Відповідно до статті 206 Кодексу та статті 2 Закону N 2535 використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар (ст. 5 Закону N 2535).

Згідно статті 377 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року N 435-IV до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до статті 120 Кодексу визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Також якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Також згідно з абзацом четвертим статті 14 Закону N 2535 за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

Згідно статті 126 Кодексу документ, що посвідчує право власності або право користування землею, є Державний акт на право власності на земельну ділянку та Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99) регулюється порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником ряду видів податків і зборів (обов'язкових платежів), у т. ч. плати (податку) за землю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727" (пункт 6) роз'яснено, що такий платник єдиного податку звільняється від плати (податку) за землю лише за ділянки, які надані в установленому чинним законодавством порядку і використовуються для здійснення підприємницької діяльності, доходи від провадження якої оподатковуються єдиним податком.

Лист від 11.05.2011 р. N 4775/Ж/17-0314

Державна податкова адміністрація України

По матеріалах «НОРМАТИВ PRO»

 




 

 

 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали