ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

05.06.2003 р.

Справа N 6-12190кс02


У квітні 1999 р. К. звернувся до суду з позовом до РДА про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач посилався на те, що з 8 лютого 1993 р. він перебував з відповідачем у трудових відносинах і згідно з розпорядженням голови РДА від 11 березня 1999 р. був звільнений з посади завідуючого районним відділом культури за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з невідповідністю займаній посаді. Відповідно до розпорядження голови РДА від 19 липня 1999 р. попереднє розпорядження викладено в новій редакції: "Керуючись п. 1 ст. 41 КЗпП, звільнити К. з посади завідуючого відділом культури за одноразове грубе порушення трудових обов'язків".

Вважаючи звільнення незаконним, К. просив поновити його на роботі, оскільки грубого порушення трудових обов'язків він не допускав.

Рішенням міського суду від 12 вересня 2001 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 11 лютого 2002 р., у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі К., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив зазначені рішення суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевірити їх відповідність закону. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

Відповідно до вимог ст. 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Вирішуючи спір, суд цих положень не врахував і не з'ясував, з яких підстав проведено звільнення К. згідно з розпорядженнями та чи дотримані відповідачем строки і порядок застосування дисциплінарних стягнень, передбачені статтями 148, 149 КЗпП.

Крім того, всупереч вимогам п. 6 ч. 1 ст. 203 ЦПК, у рішенні не наведено встановлених судом фактів і не зазначено, які правовідносини їм відповідають.

Оскільки судом допущено порушення вимог матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу К. задовольнила, рішення міського суду від 12 вересня 2001 р. та ухвалу апеляційного суду від 11 лютого 2002 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали