ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

13.11.2002 р.

Справа N 6-9459кс01


У жовтні 2000 р. П. звернувся в суд із позовом до комбінату хлібопродуктів про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позивач мотивував свої вимоги тим, що з 1989 р. працював заступником директора комбінату, а наказом від 4 жовтня 2000 р. був звільнений із займаної посади за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП, хоча ніяких порушень трудової дисципліни не допускав. 20 вересня з 9 год. 15 хв. протягом робочого дня перебував на робочому місці. 24 вересня 2000 р. він не вийшов на чергування, оскільки 22 вересня 2000 р. заступник директора Ц. на нараді повідомила, що під час газації комбінату чергувань не буде, а на території мають бути присутні лише працівники служби газації. Крім того, графік чергувань затверджений не був. За станом здоров'я він не міг перебувати на території комбінату під час газації. Вважаючи, що його звільнено з роботи незаконно, позивач просив задовольнити його вимоги.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням міського суду від 20 липня 2001 р. позов задоволено частково - визнано формулювання причин звільнення П. неправильним, постановлено змінити це формулювання з п. 3 на п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП (за прогул без поважних причин) і відмовити у поновленні на посаді та оплаті за час вимушеного прогулу. Ухвалою апеляційного суду від 27 вересня 2001 р. рішення міського суду від 20 липня 2001 р. залишено без зміни.

У касаційній скарзі П. просив скасувати судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права і на те, що суд необгрунтовано змінив формулювання причин звільнення (чим погіршив його становище), оскільки не з'ясував причини відсутності його на чергуванні під час газації підприємства.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Згідно зі ст. 337 ЦПК (на час скасування першого рішення у даній справі - ст. 319 ЦПК) викладені в ухвалі вказівки суду, що розглядав справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову та зміну формулювання причин звільнення з п. 3 на п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, суд виходив з того, що уповноважений орган неправильно кваліфікував фактичні обставини при звільненні П. з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП. Однак, дійшовши висновку, що 24 вересня 2000 р. П. вчинив прогул, суд цих обставин з достатньою повнотою не перевірив, належним чином не з'ясував питань, викладених в ухвалі обласного суду від 28 травня 2001 р., і не спростував показань свідків М. і С.

За наявності зазначених показань свідків М. і С, які суд не навів і не спростував; показань свідка Ц., згідно з якими саме вона складала графік, що був доведений до відома П. на нараді; пояснень П.; а також за відсутності в матеріалах справи даних щодо порядку організації чергувань інженерно-технічних працівників та відповідних наказів і розпоряджень адміністрації підприємства; даних про стан здоров'я П., якому перебування на території підприємства або безпосередньо біля нього під час газації та розгазації отруйним газом бромметилом протипоказано, не можна дійти висновку, що позивач не вийшов на чергування без поважних причин.

Фактично суд не з'ясував з достатньою повнотою, чи дійсно П. не виконував своїх обов'язків, які покладені на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку і з порушенням яких закон пов'язує притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, у тому числі шляхом розірвання з ним трудового договору з підстав, визначених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Установлено, що 24 вересня 2000 р. був вихідний день, тому суд мав також з'ясувати, чи було залучено позивача до роботи в цей день відповідно до вимог ст. 71 КЗпП та чи були підстави для розірвання з ним трудового договору згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, на який, змінюючи підставу звільнення П. з роботи і розірвання з ним трудового договору, послався у рішенні суд, кваліфікуючи його дії як прогул.

Оскільки при вирішенні спору суд неповно з'ясував обставини справи і постановлене у справі рішення не відповідало вимогам ст. 202, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу П. задовольнила, рішення міського суду від 20 липня 2001 р. і ухвалу апеляційного суду від 27 вересня 2001 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали