ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

17.06.2009 p.

Справа N 6-15276св08


У серпні 2007 р. Б. звернувся до суду з позовом до ДВНЗ про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Б. зазначав, що відповідно до наказу від 20 грудня 2004 р. його було прийнято на роботу на посаду першого проректора ДВНЗ. Наказом від 20 липня 2007 р. його було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП.

Посилаючись на незаконність звільнення, позивач просив поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 20 липня 2007 р.

Рішенням районного суду від 6 лютого 2008 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 14 травня 2008 р., у задоволенні позову було відмовлено.

У касаційній скарзі Б., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення - про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Б., суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач при виконанні своїх трудових обов'язків вчинив грубе їх порушення, а тому його законно звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП.

Проте колегія суддів із такими висновками судів не погодилася.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим - рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; слід позов задовольнити чи відмовити в цьому позові; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом установлено, що відповідно до наказу від 20 грудня 2004 р. Б. було прийнято на роботу на посаду першого проректора ДВНЗ. Наказом від 20 липня 2007 р. його було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП у зв'язку із вчиненням одноразового грубого порушення трудових обов'язків - підписанням ліцензійних та акредитаційних справ ДВНЗ від імені керівника ДВНЗ за відсутності необхідних повноважень і направлення їх до МОН для акредитації та ліцензування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 27 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", на підставі п 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано лише із зазначеними у цій нормі працівниками. Вирішуючи питання, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку шкоду ним завдано (могло бути завдано).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Б. зазначив, що: відповідно до посадової інструкції перший проректор (з навчально-методичної роботи) ДВНЗ організовує роботу щодо ліцензування нових спеціальностей та акредитації напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка студентів (п. 2.1) і має право виконувати обов'язки ректора у випадках його відпустки, відрядження, довготривалої хвороби тощо (п. 3.1); згідно з наказом ДВНЗ N 70-кв від 11 травня 2007 р. на нього було покладено виконання обов'язків ректора на час відрядження в. о. ректора П. - з 20 травня до 25 травня 2007 р. і крім того, відповідно до витягу з протоколу засідання вченої ради ДВНЗ від 25 квітня 2007 р., йому було доручено у строк до 25 травня 2007 р. подати встановленим порядком до управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН матеріали для проведення акредитаційної експертизи.

Вирішуючи спір, суд, у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК, зазначені обставини до уваги не взяв, належним чином не перевірив доводів, наведених у позовній заяві, і не врахував, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП, повинен з'ясувати: чи мало місце порушення працівником своїх трудових обов'язків, коло цих обов'язків та які саме з них порушено працівником; у чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору з визначених законом підстав; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 1471, 148, 149 КЗпП правил та порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, усупереч вимогам статей 303, 315 ЦПК, не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги, не зазначив в ухвалі конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Б. частково задовольнила, рішення районного суду від 6 лютого 2008 р. та ухвалу апеляційного суду від 14 травня 2008 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали