ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

23.04.2003 р.

Справа N 6-16211кс02


У квітні 2002 р. Л. звернулася до суду з позовом до СВАТ про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позивачка посилалася на те, що 14 березня 2002 р. її було незаконно звільнено з роботи з посади техробітниці будинку культури за прогули, хоча її відсутність на роботі була пов'язана з поважними причинами - хворобою малолітньої доньки.

Рішенням районного суду від 8 липня 2002 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 27 серпня 2002 р., у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі Л. просила скасувати ухвалені у справі судові рішення і направити справу на новий розгляд через порушення судом норм процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи Л. у позові, суд виходив з того, що її було обґрунтовано звільнено з роботи за прогули, оскільки вона була відсутня на роботі 7, 11 - 14 березня 2002 р. без узгодження з адміністрацією підприємства. На думку Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такого висновку суд дійшов із порушенням норм процесуального права. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалась на те, що її відсутність на роботі була викликана поважною причиною - хворобою малолітньої доньки, на підтвердження цього факту вона надала відповідні документи. Проте, у порушення вимог ст. 40 ЦПК, суд ці доводи належним чином не перевірив, а виходив лише з того факту, що позивачка не зверталася до адміністрації із заявою про надання відпустки і пред'явила передбачений законодавством листок непрацездатності.

Виходячи зі змісту п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП при вирішенні трудового спору про поновлення на роботі працівника, звільненого на підставі цієї норми, суду треба було з'ясувати причину відсутності позивачки на роботі більше трьох годин протягом робочого дня з урахуванням того, що на підтвердження цього факту сторони можуть надавати будь-які докази, передбачені ст. 27 ЦПК, а не виходити лише з факту порушення позивачкою встановленого порядку отримання дозволу на відпустки, що може бути визнано порушенням трудової дисципліни, але саме по собі не може розцінюватись як прогул.

Суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ст. 301, ч. 2 ст. 313 ЦПК, доводи, наведені в апеляційній скарзі, належним чином не перевірив і не зазначив в ухвалі конкретні обставини і факти, що їх спростовують.

Керуючись ст. 334, ч. 2 ст. 336 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Л. задовольнила, рішення районного суду від 8 липня 2002 р. та ухвалу апеляційного суду від 27 серпня 2002 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали