АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

24.11.2009 р.

Справа N 22-1665/2009


Я. звернувся до суду з позовом до КРУ про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

По суті позову Я. пояснив суду, що 7 листопада 2000 р. наказом начальника КРУ його було призначено на посаду спеціаліста першої категорії загального відділу КРУ, а 20 листопада 2001 р. звільнено з роботи з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП. 27 листопада 2001 р. він отримав трудову книжку. Оскільки на військову службу його не призвали, він неодноразово подавав керівництву КРУ та у правоохоронні органи заяви про поновлення на роботі, тому пропустив строк звернення до суду з поважних причин.

Я. просив суд поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача вважав, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі без поважних причин і просив суд відмовити у задоволенні позову, тому що позивач не проходив військову службу.

Дослідивши докази, міський суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

На підставі зібраних доказів установлено, що 7 листопада 2000 р. наказом начальника КРУ позивача було призначено на посаду спеціаліста першої категорії загального відділу КРУ. Наказом від 20 листопада 2001 р. його звільнено з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Підставами для звільнення були заява про звільнення з роботи та повістка про призов на військову службу.

Згідно з довідкою військового комісара, позивач не був призваний до ЗС у зв'язку з виконанням плану призову.

Статтею 8 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що за військовими строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, установах, організаціях, при звільненні з військової служби зберігається право на працевлаштування у тримісячний строк на те ж підприємство.

Це право зберігав і позивач, тому його мали поновити на роботі.

У відповіді державної територіальної інспекції праці (далі - Інспекція) зазначено, що 27 листопада 2001 р. позивачеві було роз'яснено право написати заяву про поновлення на роботі, однак він цього не зробив.

Відповідно до ст. 233 КЗпП працівник може звернутись до суду із заявою про незаконне звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 8 вказаного вище Закону передбачено строк для працевлаштування - три місяці.

Як стверджує позивач, він отримав трудову книжку та був ознайомлений з наказом про звільнення 27 листопада 2001 р.

У ст. 72 ЦПК зазначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом.

Згідно зі ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач не подав доказів того, що він пропустив строк звернення до суду з позовом про поновлення порушеного права з поважних причин.

Із наданих позивачем відповідей випливає, що він почав звертатися до прокуратури області, УМВС в області та Інспекції лише в 2006 р., і цим підтверджується висновок, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин.

Тому суд першої інстанції, керуючись статтями 213 - 215 ЦПК, рішенням від 11 вересня 2009 р., у задоволенні позову Я. до КРУ про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовив у зв'язку з пропуском строку звернення до суду за захистом порушеного права.

В апеляційній скарзі Я. просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким поновити його на роботі, стягнути з КРУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також зобов'язати відповідача встановити йому 9 ранг державного службовця.

Я. зазначав, що рішення суду першої інстанції ухвалено всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки суд не врахував тієї обставини, що після звільнення від призову на військову службу восени 2001 р., він 26 листопада 2001 р. звернувся до керівництва КРУ із заявою про поновлення його на роботі на попередній посаді, але через невизначену відповідь щодо того, коли саме він має приступити до роботи, так і не був на ній поновлений.

Після звільнення начальника КРУ у 2005 р. він, Я., знову намагався влаштуватися туди на роботу, але безпідставно був визнаний таким, що не пройшов за конкурсом, у зв'язку з чим звертався зі скаргами до правоохоронних органів.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відмовляючи Я. в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом своїх прав.

Із цим висновком погодився суд апеляційної інстанції, оскільки позивач дійсно пропустив зазначений строк без поважних причин.

Із матеріалів справи вбачається, що після того, як Я. не було призвано на військову службу восени 2001 р., він не оскаржив у встановленому порядку та у передбачений Законом строк бездіяльність відповідача щодо його працевлаштування відповідно до вимог ст. 8 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а звернувся до суду з відповідною позовною заявою лише у березні 2009 р.

Доводи Я. про те, що раніше він не звертався до суду за захистом своїх прав, оскільки чекав звільнення начальника управління, а потім намагався влаштуватися на попередню роботу на загальних підставах, на розсуд колегії суддів не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини ніяким чином не могли перешкодити позивачу звернутися до суду за захистом своїх прав у передбачені чинним законодавством строки.

На підставі наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК, апеляційний суд рішенням від 24 листопада 2009 р. апеляційну скаргу Я. відхилив, рішення міського суду від 11 вересня 2009 р. залишив без змін.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали