ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

19.03.2003 р.

Справа N 6-14336кс02 


У січні 2001 р. М. звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу (далі - СБК) про поновлення на роботі на посаді оператора холодильних установок, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що він був членом колгоспу (який у травні 2000 р. реорганізовано в СБК) і за безстроковим договором працював на посаді оператора холодильних установок.

4 листопада 1999 р. рішенням правління колгоспу в зв'язку з виробничою потребою його тимчасово перевели на посаду робітника кормокухні, не зазначивши строку переведення.

Посилаючись на те, що згоди на переведення на цю посаду він не давав, а після вичерпання потреби у переведенні відмовився від виконання обов'язків робітника кормокухні, виходив на роботу на своє робоче місце, що неодноразово обговорювалося органами кооперативу, просив визнати незаконним рішення правління від 26 квітня 2001 р. про звільнення його з роботи та виключення з членів кооперативу і стягнути заробітну плату та заподіяну шкоду.

Рішенням районного суду від 7 травня 2002 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 8 серпня 2002 р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі М. просив скасувати судові рішення, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи рішення про відмову М. в задоволенні його позовних вимог, суд виходив із законності наказів про його переведення на посаду робітника кормокухні та звільнення з цієї посади у зв'язку із вчиненням прогулів без поважних причин.

З таким висновком погодився й апеляційний суд, залишаючи рішення суду без зміни.

Однак Судова палата із цим висновком не погодилася, оскільки всупереч вимогам статей 40, 203 ЦПК суд не дав оцінки доводам позивача і наданим ним доказам про те, що його було прийнято в члени колгоспу з наданням роботи слюсаря холодильної установки, а переведення у зв'язку з виробничою необхідністю згідно з рішенням правління від 4 листопада 1999 р. робітником кормокухні було здійснене з порушенням вимог ст. 43 Конституції України та закону - без його згоди та без зазначення строку переведення.

При цьому у порушення вимог ст. 203 ЦПК суд не встановив факту наявності чи відсутності згоди позивача на переведення, а за наявності такої згоди - її характеру: згода на тимчасове переведення у зв'язку з виробничою потребою чи згода на переведення на іншу постійну роботу, хоча зазначений факт має істотне значення для вирішення спору з урахуванням положень ст. 43 Конституції України, статей 3, 9, 32, 33 КЗпП, пунктів 32, 34 Примірного статуту колгоспу, п. 15 Правил внутрішнього трудового розпорядку колгоспу та статуту кооперативу, оскільки дії працівника з оспорення незаконного переведення чи строку переведення (в тому числі невихід у зв'язку з цим на нове місце роботи) не можуть бути підставою для звільнення його з роботи згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Вирішуючи спір, суд не врахував положення ст. 43 Конституції України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у постанові від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", відповідно до яких закони та нормативні акти, прийняті до набрання чинності Конституцією України, діють у частині, що не суперечить їй, а переведення працівника (в тому числі члена колективного підприємства) на роботу, не обумовлену угодою, допускається лише за його згодою незалежно від строку такого переведення.

Оскільки вирішення питання щодо виключення з членів кооперативу, як і питання про стягнення заробітку та заподіяної шкоди, залежить від вирішення питання щодо законності звільнення позивача, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення підлягають скасуванню в повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу М. задовольнила, рішення районного суду від 7 травня 2002 р. та ухвалу апеляційного суду від 8 серпня 2002 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали