ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

06.02.2002 р.

Справа N 6-7898кс01


У липні 2000 р. Л. звернувся до суду з позовом до міської психоневрологічної лікарні про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконними наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Позивач посилався на те, що адміністрація лікарні безпідставно притягувала його до дисциплінарної відповідальності за наказами від 24 лютого 2000 р., 21 квітня 2000 р., 4 травня 2000 р., а 15 червня 2000 р. звільнила з посади лікаря-психіатра за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням місцевого суду від 29 вересня 2001 р. у позові відмовлено.

У касаційній скарзі Л. просив скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у позові про поновлення на роботі, суд виходив з того, що за наказами від 21 квітня 2000 р. і 4 травня 2000 р. Л. був обґрунтовано притягнутий до дисциплінарної відповідальності, а тому звільнення за ч. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП є законним.

Проте Судова палата з таким висновком не погодилась, оскільки суд дійшов його усупереч вимогам статей 40, 202 ЦПК і п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір може бути розірваний власником чи уповноваженим ним органом за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно з матеріалами справи, Л. оспорив не лише звільнення з роботи, а й накази, які передували звільненню, про застосування до нього дисциплінарних стягнень.

Заперечуючи факт порушення правил внутрішнього трудового розпорядку та невиконання функціональних обов'язків, позивач посилався на те, що в наказах фактично оспорювались методи його лікування і встановлені ним діагнози хворим, що всі накази є наслідком переслідування його за співпрацю з органами, які перевіряли збереження та використання в лікарні психотропних препаратів.

Усупереч вимогам ст. 40 ЦПК та роз'ясненням, які містяться в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. N 9, суд цих доводів позивача належним чином не перевірив, не з'ясував фактичних обставин, з якими пов'язувалося звільнення позивача, в чому конкретно полягало порушення, чи було це саме порушення трудової дисципліни, чи була в ньому вина позивача та чи могло воно бути підставою для звільнення Л. за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Позивач у своїх поясненнях суду послався на свідків і зазначив, що суд, який розглядав справу раніше, їх не допитав. Відповідач також заявив клопотання про допит свідків. Проте суд без достатніх підстав відхилив це клопотання, хоча накази про застосування дисциплінарних стягнень видавалися на підставі перевірок і результатів роботи комісій щодо правильного призначення лікування позивачем із зазначенням прізвищ лікарів.

За таких обставин, коли порушення норм процесуального і матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу Л. задовольнила, рішення місцевого суду від 29 вересня 2001 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали