ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 17 грудня 2008 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Левченка Є. Ф., Лихути Л. М., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", третя особа - начальник вагонної дільниці станції Київ-пасажирський ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, встановила:

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він працював у відповідача з 1989 року у вагонній дільниці на різних посадах, а з 25 жовтня 2005 року - на посаді начальника резерву провідників пасажирських вагонів. Наказом від 9 січня 2007 року N 41/ОС його було звільнено із займаної посади на підставіп. 5 ст. 40 КЗпП України.

Посилаючись на те, що ні один період його хвороби не перевищував чотирьох місяців і з 8 до 18 січня 2007 року він перебував на навчанні в Київському інституті залізничного транспорту, а трудовим законодавством заборонено звільнення працівників у період відпустки, у тому числі у зв'язку з навчанням, вважав своє звільнення незаконним і просив поновити його на посаді начальника резерву провідників пасажирських вагонів, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 50 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 4 квітня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника резерву провідників пасажирських вагонів. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу 23767 грн. 07 коп. та 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 червня 2008 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 4 квітня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з п. 5 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір у випадку нез'явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 у 2006 році жодного дня не працював через тимчасову непрацездатність, а його перебування в додаткових оплачуваних відпустках для участі в лабораторно-екзаменаційних сесіях як студента-заочника 6-го курсу Київського університету економіки та транспорту передбаченийп. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України строк не перериває, оскільки ні до відпустки, ні після неї ОСОБА_1 на роботу не виходив.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_1 працював у відповідача з 2 червня 1989 року на різних посадах, а з 25 жовтня 2005 року на посаді начальника резерву провідників пасажирських вагонів.

У 2006 році ОСОБА_1 неодноразово перебував на лікуванні:

з 13 січня 2006 року до 30 січня 2006 року, з 20 лютого 2006 року до 14 березня 2006 року, з 17 березня 2006 року до 11 травня 2006 року, з 22 травня 2006 року до 9 червня 2006 року, з 14 червня 2006 року до 8 вересня 2006 року, з 21 вересня 2006 року до 4 грудня 2006 року. У періоди між перебуванням на лікуванні ОСОБА_1 надавались додаткові відпустки для участі в лабораторно-екзаменаційних сесіях, що підтверджується викликами Київського університету економіки і транспорту та наказами по дільниці.

Наказом від 9 січня 2007 року N 41/ОС позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з невиходом на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд через тимчасову непрацездатність.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем були порушені вимоги чинного законодавства, оскільки хоч позивач і перебував неодноразово на лікуванні в 2006 році, але жодний з цих періодів не дорівнював чотирьом місяцям, а тому й не було підстав для звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального та матеріального права, рішення цього суду відповідає вимогам закону.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 24 червня 2008 року скасувати, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 4 квітня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

Є. Ф. Левченко

 

Л. М. Лихута

 

Л. І. Охрімчук

 

Ю. Л. Сенін





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали