ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

30.10.2003 р.

Справа N 6-11855кс03


Аналогічно п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП був застосований Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України при вирішенні справи за позовом С. до госпрозрахункового проектно-виробничого, архітектурно-планувального бюро (далі - Бюро) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У грудні 2002 р. С. звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 листопада 2002 р. вона, з порушенням вимог закону, була звільнена за п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП незважаючи на те, що 11 листопада 2002 р. відновила свою роботу.

Рішенням міського суду від 18 квітня 2003 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду від 19 червня 2003 р., у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального закону, просила скасувати судові рішення та постановити нове рішення - про задоволення позову.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Установлено, що наказом від 18 листопада 2002 р. позивачка звільнена з тієї ж дати з посади головного бухгалтера Бюро на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з тим, що не з'являлася на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності протягом більше ніж чотирьох місяців підряд - із 17 червня до 8 листопада 2002 р.

Відмовляючи С. у задоволенні позову, суди виходили із законності такого звільнення. Однак ними не врахована та обставина, що до видання наказу про звільнення із зазначеної підстави, а саме 11 листопада 2002 р., позивачка приступила до роботи. Звільнення ж за п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП не можна визнати законним, якщо воно проведене після того, як працівник приступив до виконання трудових обов'язків (незалежно від строку відсутності) або до закінчення строку, протягом якого за працівником за правилами цієї статті зберігається місце роботи (посада). Між тим, після поновлення 11 листопада 2002 р. виконання трудових обов'язків позивачка знову захворіла і з 12 листопада 2002 р. до дня звільнення не з'являлась на роботу лише протягом 6 днів.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що за таких обставин судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими, і, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу С. частково задовольнила, рішення міського суду від 18 квітня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду від 19 червня 2003 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали