ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

26.02.2004 р.

Справа N 06-9171кс03


У листопаді 2002 р. О. звернувся до суду з позовом до ВАТ про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач посилався на те, що з жовтня 1984 р. перебував з відповідачем у трудових відносинах, проте наказом від 16 жовтня 2002 р. незаконно звільнений з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП. О. зазначав, що у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у період щорічної відпустки, засвідченою в установленому порядку, він приступив до виконання посадових обов'язків після продовження відпустки на відповідний період, тому його відсутність на роботі не можна визнати прогулом без поважних причин.

Рішенням районного суду від 24 січня 2003 р., залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду від 23 квітня 2003 р., позов задоволено.

У касаційній скарзі ВАТ просило скасувати ухвалені у справі рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом установлено, що позивача звільнено за невихід на роботу 20 вересня 2002 р. без поважних причин.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як убачається з матеріалів справи, О. з 6 серпня по 6 вересня 2002 р. перебував у щорічній відпустці і в цей період, а саме з 3 по 16 вересня 2002 р., хворів. За таких обставин він відповідно до вимог ч. 2 ст. 80 КЗпП і ст. 11 Закону "Про відпустки" мав право на продовження відпустки, чим він і скористався.

Використання позивачем без попередньої згоди відповідача права на продовження відпустки не може вважатися прогулом без поважних причин, оскільки продовження відпустки в цьому випадку є обов'язком, а не правом відповідача.

Оскільки О. хворів з 3 по 16 вересня 2002 р., то він мав право на продовження відпустки на чотири дні - із 17 до 21 вересня 2002 р. За таких обставин невихід позивача на роботу 20 вересня 2002 р. не може вважатися прогулом без поважних причин.

Судові рішення є законними та обґрунтованими, вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Тому Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, і, керуючись ст. 334 ЦПК, цю скаргу відхилила, рішення районного суду від 24 січня 2003 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду від 23 квітня 2003 р. залишила без змін.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали