ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

12.03.2003 р.

Справа N 6-11147кс02


У лютому 2001 р. С. звернувся до суду з позовом до ТМО про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що наказом від 20 січня 2001 р. його незаконно звільнили з посади лікаря за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Рішенням районного суду від 13 листопада 2001 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду від 26 лютого 2002 р., у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі С. просив скасувати зазначені судові рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд виходив з того, що позивач 22 грудня 2000 р. з 10 год. до 13 год. 30 хв. був відсутній на робочому місці без поважних причин.

Судова палата з таким висновком суду не погодилася, оскільки, встановлюючи наявність обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та оцінюючи докази, якими вони підтверджувалися, суд допустив порушення вимог статей 15, 62, 202 ЦПК. Зокрема, наявними у справі медичними документами підтверджено, що 21 грудня 2000 р. позивач був на прийомі у лікаря, який встановив клінічні ознаки захворювання, однак з питання отримання листка непрацездатності запропонував звернутися 22 грудня 2000 р. до завідуючої відділенням.

За показаннями свідків Н., А., Д. і Д. А., які працюють лікарями поліклініки за місцем проживання позивача, 22 грудня 2000 р., приблизно о 12 год. 30 хв., позивач був на прийомі у завідуючої відділенням Д., яка відмовила йому у видачі лікарняного. Після цього за заявою позивача було скликано комісію, яка вирішувала питання про обґрунтованість дій Д.

У порушення вимог ст. 62 ЦПК суд при встановленні поважності причин відсутності позивача на робочому місці не дав ніякої правової оцінки зазначеним доказам.

На підставі наведеного та керуючись ст. 342 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу С. задовольнила, рішення районного суду від 13 листопада 2001 р. та ухвалу апеляційного суду від 26 лютого 2002 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали