ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

19.03.2002 р.

Справа N 6-3097кс01


У листопаді 2000 р. У. звернулась до суду з позовом до ТОВ про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначила, що працювала завідуючою відділом "Гастрономія" ТОВ, а наказом від 18 жовтня 2000 р. її було звільнено із займаної посади за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП - у зв'язку із втратою довір'я з боку власника. Посилаючись на те, що вона не вчиняла дій, які дають підстави для звільнення з посади за вказаною нормою, та що звільнення проведено неповноважною особою, У. просила поновити її на роботі.

Рішенням міського суду від 30 листопада 2000 р., залишеним без змін ухвалою обласного суду від 26 грудня 2000 р., у задоволенні позову було відмовлено.

У касаційній скарзі У. просила скасувати зазначені судові рішення через порушення судами норм матеріального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірвано у випадку вчинення винних дій працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Виходячи зі змісту п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП звільнення за ним суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно чи необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва та інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстави втрати довір'я до них і в тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд відповідно до встановлених обставин обґрунтовано виходив з того, що позивачка безпідставно виконувала функції директора ТОВ з обслуговування грошових і товарних цінностей, які за своїми посадовими обов'язками завідуючої відділом не мала права виконувати. Суд також дійшов правильного висновку, що звільнення позивачки з роботи проведено повноважною особою, оскільки на момент видання наказу про звільнення Г. була директором товариства.

Керуючись ст. 342 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу У. залишила без задоволення, а рішення міського суду від 30 листопада 2000 р. та ухвалу обласного суду від 26 грудня 2000 р. без зміни.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали