ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

16.01.2002 р.

Справа N 6-3623кс01


У вересні 2000 р. М. звернулася до суду з позовом до Школи мистецтв (далі - Школа) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позивачка посилалася на те, що вона працювала у відповідача викладачем по класу струнних інструментів і наказом від 29 серпня 2000 р. була незаконно звільнена з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Рішенням міського суду від 9 листопада 2000 р., залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах обласного суду від 31 січня 2001 р., у позові відмовлено.

У касаційній скарзі М. просила скасувати зазначені судові рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що у відповідача мало місце скорочення штату працівників і М. правильно була звільнена з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Однак Судова палата визнала, що суд дійшов такого висновку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази змін в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі, чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

В обгрунтування своїх позовних вимог М. посилалася на те, що внаслідок упередженого ставлення до неї директора школи Ш. при її звільненні з роботи відповідачем не був дотриманий порядок вивільнення, врегульований статтями 40, 42 і 492 КЗпП, зокрема, після її попередження про наступне вивільнення на постійну роботу в школу був прийнятий викладачем по класу гітари В., а їй ця робота не пропонувалася. Крім того відповідачем не було враховано її переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками.

Усупереч вимогам ст. 40 ЦПК цих пояснень позивачки суд належним чином не перевірив, незважаючи на те, що вони мають істотне значення для правильного вирішення спору по суті.

Між тим, із доданої до скарги копії вироку місцевого суду від 13 липня 2001 р., який набрав законної сили, вбачається, що Ш. визнана винною і засуджена за ч. 1 ст. 133 КК за незаконне звільнення позивачки з роботи, яке було проведене нею через особисті неприязні стосунки з М.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись статтями 334, 342 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу М. задовольнила, рішення міського суду від 9 листопада 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах обласного суду від 31 січня 2001 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали