ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

03.01.2001 р.

Справа N 6-235п00


Д. звернувся з позовом до СПТУ про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позивач посилався на те, що із серпня 1987 р. працював на посаді майстра виробничого навчання в групі трактористів-машиністів СПТУ. Наказом директора СПТУ від 16 липня 1998 р. N 27-к він був звільнений з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП з 16 липня 1998 р. через невиконання наказу від 9 березня 1998 р. N 34, яким на нього покладався обов'язок прийняти під матеріальну відповідальність зернозбиральний комбайн СК-5 "Нива", підготувати його до жнив та випробувати на заняттях з виробничого навчання до 25 червня 1998 р.

Д. зазначав, що не згоден із цими наказами, а також із наказом від 11 березня 1998 р. N 38. Запізнення 10 березня 1998 р. на роботу на п'ять хвилин сталося з поважної причини, тому накладення за нього дисциплінарного стягнення є необґрунтованим. Відмова від виконання наказу N 34 не є порушенням трудової дисципліни, оскільки цим наказом змінювалися істотні умови праці. Працювати в нових умовах він не погодився. Крім того, ремонт комбайну не входив до його посадових обов'язків.

Посилаючись на зазначене, Д. просив задовольнити позов.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням районного суду від 14 липня 1999 р., залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах обласного суду від 31 серпня 1999 р., у задоволенні позову відмовлено.

Постановою президії обласного суду від 7 вересня 2000 р. відхилено протест заступника прокурора області про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали касаційної інстанції.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування всіх постановлених у справі рішень та направлення її на новий розгляд.

На думку прокурора, судом першої інстанції не було вжито заходів до повного та об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи і неправильно застосовано норми матеріального права.

Перевіривши матеріали справи та заслухавши думку прокурора, який підтримав протест, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України задовольнила останній з таких підстав.

Постановляючи рішення, з висновками якого погодилися касаційна та наглядова інстанція, суд виходив з того, що у роботодавця були підстави розірвати трудовий договір з позивачем, укладений на невизначений строк, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП. Зокрема, після накладення на позивача дисциплінарного стягнення він не виконав наказ директора N 34, що потягло зрив виробничого навчання учнів.

Проте суд дійшов таких висновків без належної перевірки обставин справи, внаслідок чого невірно застосував норми матеріального права.

Так, ч. 1 ст. 142 КЗпП передбачено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку училища робочий день починався з 8-ї год. ранку. Наказом директора СПТУ від 2 березня 1998 р. N 27 початок робочого дня у вівторок - у день проведення учнівської лінійки - було змінено на 7 год. 50 хв. ранку. У цей день, 10 березня 1998 р., позивач запізнився на роботу на п'ять хвилин, за що наказом від 11 березня 1998 р. N 38 йому було оголошено догану.

Позивач зазначив, що про наказ N 27 не знав. Крім того, запізнився на роботу з поважної причини - відводив 4-річну дитину в дитячий садок, який розпочинав роботу з 8 год. ранку.

Судом ці обставини ретельно не перевірені. У рішенні суду не зазначено, з якого часу позивач мав стати до роботи, а також чи мало місце запізнення та з яких причин.

Колегія суддів не погодилася і з висновком, що обов'язки, перелічені в наказі N 34, входили до посадових обов'язків позивача, передбачених у Положенні про майстра виробничого навчання та в навчальній програмі училища.

У поясненнях на позов і в запереченнях на скарги представник відповідача та директор училища зазначили, що наказом N 34 дійсно були змінені умови праці позивача і виконувати цей наказ позивач відмовився, до його виконання до 25 червня 1998 р. не приступив.

Згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП про зміну істотних умов праці, зокрема тих, які стосуються системи і розмірів її оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад, працівник має бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не можуть бути збережені, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Суд не перевірив, чи допустив позивач порушення трудової дисципліни, що полягало в невиконанні наказу N 34. Цим наказом позивач не зобов'язувався здійснювати ремонт комбайну. В наказі ж N 27-к як підставу для звільнення зазначено те, що позивач до 25 червня до ремонту комбайну не приступив. Проте, чи зобов'язаний був позивач здійснювати ремонт цього комбайну, суд не з'ясував.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 335 - 337 ЦПК, протест заступника Генерального прокурора України задовольнила, рішення районного суду від 14 липня 1999 р., ухвалу судової колегії в цивільних справах обласного суду від 31 серпня 1999 р. та постанову президії цього ж суду від 7 вересня 2000 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали