ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 20 липня 1995 року

У грудні 1992 р. С. пред'явив позов до міського виробничо-технічного відділу зв'язку про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що з квітня 1963 р. працював у відповідача електромонтером електропідживлюючої установки. У жовтні 1988 р. йому було присвоєно п'ятий кваліфікаційний розряд, а наказом від 17 листопада 1992 р. він був звільнений за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП - на підставі невідповідності займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.

Посилаючись на те, що справжньою причиною його звільнення було упереджене ставлення до нього адміністрації, позивач просив суд задовольнити його позов.

Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням районного суду від 10 лютого 1994 р., залишеним без зміни ухвалою обласного суду від 15 березня 1994 р., у позові відмовлено.

Президія обласного суду постановою від 29 квітня 1994 р. протест заступника прокурора області залишила без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у позові, суд вважав доведеним, що позивач внаслідок недостатньої кваліфікації не відповідає займаній посаді. На підтвердження цього суд послався на висновок атестаційної комісії, а також зазначив, що твердження позивача про упереджене ставлення до нього адміністрації не доведено.

Із цими висновками погодилися судова колегія і президія обласного суду, які залишили рішення без зміни.

Проте суд дійшов їх без достатньо повного і всебічного з'ясування справжніх обставин справи.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами у справі.

Як видно з матеріалів справи, допитані судом свідки - Б., Д., Ш. показали, що позивач 29 років працював на цій посаді і належним чином виконував свої обов'язки, а також правильно відповів на запитання членів атестаційної комісії. Однак, усупереч вимогам ст. 62 ЦПК, суд не дав оцінки їх показанням.

Не перевірено з достатньою повнотою і доводи позивача про те, що відповідач звільнив його через упереджене ставлення. Суд не навів доказів на спростування цього твердження.

За таких обставин судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 336, 337 ЦПК, скасувала постановлені у справі рішення як необґрунтовані, а справу направила на новий розгляд.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали