ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

02.12.2009 р.

Справа N 6-11029св09


У листопаді 2007 р. П. звернулася до суду з позовом до центру дитячої творчості, його директора - К. про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позивачка посилалася на те, що працювала на посаді керівника гуртків центру дитячої творчості, однак 17 жовтня 2007 р. її звільнено за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП за прогул. П. зазначала, що була відсутньою на роботі з поважних причин - з 20 до 25 вересня 2007 р. на запрошення дитячої організації вона перебувала у відрядженні, супроводжуючи як керівник гуртка дітей, які брали участь у фестивалі дитячої творчості в Угорщині. Звільнення за таких обставин і без згоди профспілкового комітету, членом якого вона була, позивачка вважала незаконним. Оскільки грубе порушення її прав завдало їй моральних страждань, П. просила на відшкодування моральної шкоди стягнути з центру дитячої творчості 10 тис. грн., а також відшкодувати збитки, завдані відділу освіти її незаконним звільненням.

Рішенням районного суду від 18 листопада 2008 р. позов було задоволено Частково. П. поновлено на посаді керівника гуртка центру дитячої творчості; стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8279 грн. 51 коп., допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку в розмірі 636 грн. 88 коп.; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду від 19 лютого 2009 р. рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі П. послалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим порушила питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення місцевого суду.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що при звільненні позивачки відповідач порушив вимоги ст. 43 КЗпП, оскільки попередньо не отримав відповідну згоду профспілкового органу Вільної профспілки освіти і науки України, членом якої була П.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення - про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що центр дитячої творчості не повинен був отримувати таку згоду, оскільки первинна профспілка не була легалізована і не надано доказів членства П. у Вільній профспілці освіти і науки України.

Однак колегія суддів з висновком апеляційного суду не погодилася.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Статтею 213 ЦПК передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішенням Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 р. N 11-рп/2000 положення ст. 16 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" у частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов'язують початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки, визнано такими, що не відповідають Конституції України. На виконання Рішення Конституційного Суду України ст. 16 вказаного Закону було викладено в новій редакції, згідно з якою профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу, залежно від рівня виборної організації, відповідно, Головному управлінню юстиції Мін'юсту в АРК, обласному, Київському та Севастопольському міським, районному, районному у містах, міському (міст обласного значення) управлінню юстиції. При цьому легалізуючий орган не може відмовити в легалізації профспілки, а лише може запропонувати профспілці надати додаткову документацію, необхідну для підтвердження статусу. Профспілка набуває права юридичної особи з моменту затвердження статуту. Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту.

Таким чином, Закон "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" пов'язує початок діяльності профспілки з моментом затвердження статуту профспілки та набуття нею прав юридичної особи, а статус організацій профспілки є похідним від статусу спілки, за статутом якої вони діють.

Із протоколу установчих зборів від 12 січня 2006 р. N 1 випливало, що М., П. і Ж. створили первинну організацію Вільної профспілки освіти і науки України центру дитячої творчості, а П. обрано її головою. Свідоцтво про реєстрацію профспілкової групи від 19 вересня 2006 р. N 32 свідчило про набуття профспілковою групою Вільної профспілки освіти і науки центру дитячої творчості статусу організації Вільної профспілки освіти і науки міста, яка керується Статутом Вільної профспілки освіти і науки України.

Статус юридичної особи Вільної профспілки освіти і науки України, з огляду на положення ст. 16 указаного вище Закону, свідчив про такий самий статус і профспілкової організації центру дитячої творчості, оскільки остання керувалася статутом зазначеної профспілки. Об'єднання працівників за ознаками спільної роботи в центрі дитячої творчості у профспілкову організацію і визнання її ланкою Вільної профспілки освіти і науки України, навіть за відсутності її легалізації, спростовує посилання на те, що первинна організація профспілки в центрі дитячої творчості відсутня та її згода на звільнення П. не була потрібна. Про створення вказаної профспілкової групи центру дитячої творчості роботодавцеві було відомо, про що свідчать листи директора центру дитячої творчості на адресу голови Вільної профспілки освіти і науки України.

За таких обставин висновок апеляційного суду, що в центрі дитячої творчості відсутня профспілкова організація, а тому не потрібна була її згода на звільнення позивачки, не відповідав обставинам справи. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що П. є керівником профспілки, а отже, відповідно до вимог ст. 252 КЗпП має право на додаткові гарантії.

У зв'язку з викладеним судове рішення апеляційного суду не могло вважатися законним та обґрунтованим і відповідно до положень ст. 339 ЦПК підлягало скасуванню із залишенням у силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу П. задовольнила, рішення апеляційного суду від 19 лютого 2009 р. скасувала та залишила в силі рішення районного суду від 18 листопада 2008 р.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали