ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

26.07.2011 р.

N К/9991/5545/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого Гаманка О. І., суддів: Білуги С. В., Загороднього А. Ф., Ліпського Д. В., Співака В. І., при секретарі Сперкач Т. В., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Нахімовського районного суду м. Севастополя від 23 липня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Севастополі про скасування наказу, поновлення на службі, встановила:

У липні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Севастополі про скасування наказу начальника УМНС України в м. Севастополі від 21.03.2008 року N 31 о/с та поновлення на службі.

Постановою Нахімовського районного суду м. Севастополя від 23 липня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що капітан служби цивільного захисту ОСОБА_2 перебував на посаді заступника начальника управління з питань мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи УМНС України в м. Севастополі.

Наказом Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 30.01.2008 року N 102 позивача було звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження начальника УМНС України в м. Севастополі.

Наказом начальника УМНС України в м. Севастополі від 21.03.2008 року N 31 о/с ОСОБА_2 звільнено з МНС України 21.03.2008 року у запас ЗС України (з постановкою на військовий облік) за п. 102 пп. 3 (у зв'язку із скороченням штатів) Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при звільнення позивача зі служби цивільного захисту відповідач діяв правомірно. Крім цього, позивачем було пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ є незаконним, оскільки звільнення зі служби позивача було проведено з порушенням норм діючого трудового законодавства.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з підстав пропуску строку для звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки, всупереч вимогам статей 11, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Суди попередніх інстанцій, застосовуючи норми Кодексу законів про працю України, при вирішені спору не звернули уваги на те, що відповідно до статті 3 цього Кодексу він регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності і на спірні правовідносини не поширюється.

Правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту визначає Закон України "Про правові засади цивільного захисту" від 24 червня 2004 року N 1859-IV.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону України "Про правові засади цивільного захисту" порядок проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту визначається цим Законом та Положенням про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що спеціальним законодавством, діючим на час виникнення спірних правовідносин та яким врегульовано порядок проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту, не передбачено строків звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів у справах про звільнення зі служби, то застосуванню підлягає строк, передбачений процесуальним законом.

Згідно зі статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час звернення позивача до суду), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, свою трудову книжку ОСОБА_2 отримав 29.04.2008 року, а до суду з даним позовом звернувся лише 08.07.2009 року, тобто з пропуском річного строку.

Відповідно до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Судами встановлено, що відповідач наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог із вказаних підстав, а позивач, обґрунтовуючи поважність пропуску строку, зазначав, що вперше з позовом про оскарження наказу начальника УМНС України в м. Севастополі від 21.03.2008 року N 31 о/с звернувся до суду у встановлений для цього законом строк. Однак, ухвалою суду від 02.09.2008 року його позов було повернуто у зв'язку з не усуненням недоліків.

Визнаючи відсутність поважних причин пропуску строку для звернення до суду з даним позовом, судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки посиланням ОСОБА_2 на те, що ухвалу Нахімовського районного суду м. Севастополя від 02.09.2008 року про повернення позову він не отримував та не з'ясовано чи взагалі було її направлено позивачу і, якщо так, то на яку адресу. Тобто судами достовірно не встановлено коли саме ОСОБА_2 стало відомо про повернення його позовної заяви, поданої вперше, що, в свою чергу, стало приводом для повторного звернення до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Нахімовського районного суду м. Севастополя від 23 липня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Севастополі про скасування наказу, поновлення на службі направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

О. І. Гаманко

Судді:

С. В. Білуга

 

А. Ф. Загородній

 

Д. В. Ліпський

 

В. І. Співак

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали