ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

17.03.2009 р.

Справа N 2-367/2009 р.

17 березня 2009 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді - Рябішина А. О., при секретарях - Власовій Н. О., Недавній Т. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради професійних спілок про поновлення строку на звернення з позовом до суду, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, встановив:

27.01.2009 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського районного суду Полтавської області з позовом до Полтавської обласної ради професійних спілок про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди в сумі 5000.00 грн.

Заявлені вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 13.06.2007 року він був прийнятий на роботу в Полтавську обласну раду професійних спілок на посаду вахтера на період хвороби працівника ОСОБА_2. Приблизно навесні 2008 року ОСОБА_2 був звільнений з роботи в зв'язку з наданням йому групи інвалідності. Але, і після звільнення ОСОБА_2 з посади вахтера, він продовжував працювати на цій посаді до 1 грудня 2008 року, тобто по день звільнення з роботи. У 2008 році назва посади "вахтер" була замінена на "сторож".

01.12.2008 року йому видали розпорядження N Р-119 від 27.11.2008 року і трудову книжку, з яких він довідався, що його звільнено з посади сторожа у зв'язку із закінченням строкового трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Із записів в трудової книжці НОМЕР_1 вбачається, що відповідач кожні 2 місяці видавав розпорядження про звільнення його з роботи і прийом знову на посаду вахтера. Відповідач мотивував звільнення як закінчення дії строку трудового договору. Він пропрацював у відповідача на одному підприємстві півтора року на цій посаді, яка була вільною після звільнення ОСОБА_2. Посилання відповідача на те, що весь цей час укладалися договори на тимчасову працю на 2 місяці він вважає незаконними, так як відповідні договори він не укладав. Навіть, якщо виходити з записів у трудовій книжці перерва у прийнятті його на роботу постійно складала один день.

Він вважає себе таким, що перебував на роботі на невизначений строк і відповідно його праця повинна була регулюватися законодавством про трудовий договір на невизначений строк.

09.02.2009 року відповідачем, Полтавською обласною радою професійних спілок до Полтавського районного суду Полтавської області подано письмові заперечення проти позову, в яких відповідач як на обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що на посаді вахтера гаража облпрофради постійно працював ОСОБА_2, який отримав виробничу травму і перебував на лікуванні за листком непрацездатності. Оскільки термін лікування ОСОБА_2 не був визначений лікарняними установами, керівництвом облпрофради було прийнято рішення прийняти за строковим трудовим договором не більше ніж на два місяці на посаду вахтера гаража, посада якого зберігалася за штатним, розписом, ОСОБА_1. ОСОБА_1 у своїй заяві погодився із запропонованими умовами тимчасової роботи.

За зазначених умов ОСОБА_1 працював за згодою, не пред'являючи претензій чи прохань про зміну умов та строкового трудового договору, подаючи заяви про переоформлення нового строкового трудового договору на термін не більше двох місяців упродовж перебування ОСОБА_2 на лікуванні.

За час роботи ОСОБА_1 безпосередні його керівники - завідувачка господарським відділом облпрофради та завідувач гаражу висловлювали певні зауваження щодо неякісного виконання ним посадових обов'язків.

Після звільнення ОСОБА_2 за власним бажанням з посади сторожа гаража облпрофради 08.07.2008 року керівництво облпрофради зобов'язало господарський відділ заповнити вакантну посаду відповідним працівником на постійній основі та не продовжувати строковий трудовий договір з ОСОБА_1.

Розпорядженням облпрофради N Р-119 від 27.11.2008 р. ОСОБА_1 був звільнений з посади сторожа гаража з 30 листопада 2008 р. у зв'язку із закінченням строкового трудового договору згідно із статтею 36 п. 2 КЗпП України. На постійну роботу на посаді сторожа гаража облпрофради за відповідними рекомендаціями, котрі задовольнили керівництво облпрофради, був прийнятий ОСОБА_3, пенсіонер, інвалід, чорнобилець.

01.12.2008 року ОСОБА_1 була під розпис видана трудова книжка з відповідними записами про його роботу на посаді вахтера-сторожа гаража облпрофради, підготовлена до видачі заробітна плата за останній період його роботи та компенсація за невикористані дні відпустки за відпрацьовані робочі дні, що підтверджується відповідними бухгалтерськими документами.

Отримавши заробітну плату, від компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 невмотивовано відмовився.

Відповідач вважає, що викладені у позовній заяві ОСОБА_1 претензії щодо суттєвого погіршення його матеріального стану з вини облпрофради є безпідставними, оскільки пенсіонер ОСОБА_1 отримував державну пенсію, йому своєчасно виплачувалася заробітна плата, була нарахована і запропонована для отримання у день звільнення компенсація за невикористану відпустку. Відповідач вважає, що обласна рада профспілок за час роботи ОСОБА_1 у гаражі облпрофради за строковим трудовим договором не завдала йому ні матеріальної, ні моральної шкоди. Тому, прохають суд вважати вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за вимушений прогул та завдану моральну шкоду безпідставними.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, прохав позов задовольнити та надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача Полтавської обласної ради професійних спілок у судовому засіданні позов не визнав, мотивуючи свої заперечення аналогічно викладеному в письмовій заяві.

Представник третьої особи голови Полтавської обласної ради професійних спілок Вернигори Л. М. проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечував.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Як встановлено в судовому засіданні і підтверджується матеріалами справи позивач 13 червня 2007 року був прийнятий тимчасово на посаду вахтера, в подальшому перейменовану в сторожа, в Полтавську обласну раду професійних спілок на період хвороби ОСОБА_2 і 13 серпня 2007 року ОСОБА_1 був звільнений з посади у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.

15 серпня 2007 року ОСОБА_1 знову був прийнятий на посаду вахтера тимчасово і 15 жовтня 2007 року був звільнений у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.

17 жовтня 2007 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду вахтера тимчасово і 11 грудня 2007 року був звільнений з посади у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.

1. 13 грудня 2007 року ОСОБА_1 знову був прийнятий на посаду вахтера тимчасово і 12 лютого 2008 року звільнений у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.

2. 14 лютого 2008 року ОСОБА_1 був знову прийнятий на роботу вахтером тимчасово і 14 квітня 2008 року звільнений у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.

17 квітня 2008 року ОСОБА_1 був знову прийнятий на посаду вахтера тимчасово і 17 червня 2008 року звільнений у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.

19 червня 2007 року ОСОБА_1 був знову прийнятий на посаду вахтера тимчасово і 19 серпня 2008 року звільнений у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.

Наказом N Р-81 від 28 липня 2008 року працівник облпрофспілки ОСОБА_2 на місце якого тимчасово приймався на роботу позивач був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 8 липня 2008 року.

1. 21 серпня 2008 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду вахтера знову тимчасово і 21 жовтня 2008 року звільнений з посади у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.

2. 22 жовтня 2008 року ОСОБА_1 був знову прийнятий на посаду вахтера тимчасово і 27 листопада 2008 року звільнений у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.

Звертаючись до суду з позовом позивач як на підставу його задоволення посилається на те, що після неодноразового прийняття на посаду та звільнення і знову прийняття його слід вважати таким, із ким укладений безстроковий трудовий договір.

Аналізуючи існуючі між сторонами правовідносини суд вважає доводи позивача слушними і такими, що узгоджуються із вимогами трудового законодавства.

Відповідно до частини 1 п. 2 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Виходячи із змісту зазначеної норми трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання.

Аналогічні трактування строкового трудового договору містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" N 9 від 6 листопада 1992 року, із відповідними змінами.

В даному випадку умови праці вахтера - сторожа в Полтавській обласній раді професійних спілок носили і носять постійний характер, з працівником який обіймав цю посаду до призначення позивача і працівником який був призначений на цю посаду після звільнення позивача, були укладені трудові договори на невизначений строк.

Та обставина, що позивач у своїх заявах про прийняття на роботу просить прийняти його тимчасово суд вважає наслідком дій відповідача який з самого початку поставив такі умови і позивач змушений був погодитись.

Умови праці тимчасових робітників і службовців регулюються також Указом Президії Верховної ради СРСР N 311-09 від 24.09.74 року який є чинним на даний час.

Відповідно до п. "б" статті 11 Указу ПВР СРСР N 311-09 від 24.09.74 року коли звільненого тимчасового робітника або службовця знову прийнято на роботу на те саме підприємство, в установу, організацію після перерви, яка не перевищує одного тижня, якщо при цьому строк його роботи до і після перерви загалом відповідно перевищує два або чотири місяці, він вважається таким із ким трудовий договір продовжений на невизначений строк.

В зазначених випадках робітники або службовці не вважаються тимчасовими з дня першого укладення трудового договору.

Як встановлено в судовому засіданні перерва у трудових відносинах сторін тривала не більше одного тижня і при цьому строк його роботи до і після перерви загалом перевищує 4 місяці.

Суд вважає, що відповідачем за наявності роботи для виконання якої з працівником можливе укладення трудового договору на невизначений строк, штучно створювались умови для укладення строкового трудового договору. Так рішення про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору і знову прийом його на роботу на ту ж саму посаду оформлялись одним і тим же розпорядженням в якому першим пунктом його звільняли з посади, а другим призначали на посаду.

За таких обставин позивача слід вважати працівником з яким був укладений безстроковий трудовий договір з 8 липня 2008 року з моменту звільнення працівника який до цього обіймав посаду, ОСОБА_2 і він не може бути звільнений з роботи з підстав передбачених статтею 36 КЗпП.

Підстави розірвання безстрокового трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу передбачені статтею 40 КЗпП України і в даному випадку відповідачем не була дотримана процедура звільнення працівника з яким був укладений трудовий договір на невизначений строк.

Приймаючи рішення про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу суд виходить із денної зарплати позивача яка становить 26.90 грн., часу коли він вимушено не працював і моменту постановлення рішення.

9761.21 грн. з/п за 2008 рік - 884.40 грн. компенсації за невикористану відпустку = 8876.81 грн.;

8876.81 грн.: 11 місяців = 806.98 грн. середня з/п за місяць;

806.98 грн.: 30 днів = 26.90 грн. денної зарплати;

26.90 грн. х 111 днів (на 17 березня 2009 року які позивач не працював) = 2985.83 грн.

Вирішуючи вимоги про стягнення моральної шкоди суд виходить із глибини заподіяних позивачу моральних страждань викликаних незаконним звільненням, змін в умовах його життя, ступеню зусиль які йому доводиться прикладати для нормалізації свого життя і вважає, що сума 500 грн. є адекватною ступеню моральних страждань позивача. При цьому суд враховує надані позивачем докази в обґрунтуванні своїх вимог.

Суд також вважає, що рішення суду в частині поновлення в посаді та стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи питання щодо поновлення позивачу строку звернення до суду, суд виходить з того, що перший раз позивач звернувся до суду 16 грудня 2008 року, тобто з дотриманням місячного строку. Ухвалою від 24 грудня 2008 року позовна заява була залишена без руху, а 12 січня 2009 року повернута з позовною заявою за якою в даний час розглядається справа позивач звернувся 27 січня 2009 року. За таких обставин суд вважає, що формально пропущений позивачем строк звернення до суду підлягає поновленню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 59 - 61, 208 - 218, 367 ЦПК України, ст. ст. 232, 233, 234, 235, 2371 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" N 9 від 6 листопада 1992 року, суд вирішив:

Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності;

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково;

Поновити ОСОБА_1 на роботі в посаді сторожа Полтавської обласної ради професійних спілок з 27 листопада 2008 року;

Стягнути з Полтавської обласної ради професійних спілок на користь ОСОБА_1 2985,83 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу та 500 грн. моральної шкоди, а всього 3485,83 грн.;

Рішення в частині поновлення на роботі та стягненні заробітної плати за 1 місяць допустити до негайного виконання;

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Полтавський районний суд на протязі 10 днів з моменту проголошення шляхом подачі заяви про намір оскарження та подачі на протязі 20 днів з моменту подачі заяви апеляційної скарги.

 

Суддя:

 

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали