ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ

від 30.12.2011 р. N 01-06/1872

Господарські суди України

Про практику застосування господарськими судами законодавства про постачання електричної енергії (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів у справах, пов'язаних із застосуванням законодавства про постачання електричної енергії, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Акт екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання споживача не є ні правочином, ані актом у розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки не породжує, не змінює та не припиняє будь-які цивільні правовідносини.

Обленерго звернулося до господарського суду з позовом до комунального підприємства про визнання недійсним акта екологічної, аварійної та технологічної броні енергопостачання споживача.

Провадження у справі місцевим господарським судом було припинено з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах України, виходячи з такого.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Цією нормою встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтересі суб'єктів господарювання або споживачів.

Оскаржуваний акт відповідно до пункту 1.2 Інструкції про порядок складання акта екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання споживача, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 19.01.2004 N 26, - це документ установленої форми, в якому зазначені загальні відомості про споживача, перелік струмоприймачів, віднесених до екологічної, аварійної та технологічної броні, визначені їх навантаження, добове електроспоживання та враховано час, необхідний для завершення технологічного процесу (циклу виробництва).

Вищий господарський суд України погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що акт екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання споживача не є правочином, і не має характеру акта в розумінні статті 12 ГПК України, оскільки не породжує, не змінює та не припиняє будь-які цивільні правовідносини. Такий акт є документом, що фіксує величини електричної потужності та мінімальний рівень споживання, які визначаються замірами або розрахунковим шляхом, має виключно технічний характер та складається з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру через припинення електропостачання (постанова Вищого господарського суду України від 13.05.2011 N 38/161а).

Відповідні правові позиції викладено також у постановах Верховного Суду України від 20.04.2010 N N 20/158а, 20/144а, 20/146а.

2. Самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання електричної енергії без приладів обліку та укладання договору є підставою для стягнення її вартості згідно з приписами статей 1212 і 1213 ЦК України.

Енергопостачальна організація звернулася до суду з позовом про стягнення вартості спожитої електричної енергії з Товариства, яке самовільно підключило струмоприймачі до електричної мережі позивача. У задоволенні позову місцевий господарський суд відмовив з посиланням на відсутність між сторонами договору на постачання електричної енергії та на те, що відповідач не є споживачем електричної енергії в розумінні статті 1 Закону України "Про електроенергетику" (далі - Закон про електроенергетику) та пункту 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.96 N 28 (далі - Правила).

Апеляційний господарський суд, з яким погодився Вищий господарський суд України, скасував рішення суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до статті 27 Закону "Про електроенергетику" правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Згідно з частиною другою зазначеної статті відповідними правопорушеннями є, зокрема, крадіжка електричної енергії, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку.

Під час перевірки енергопостачальною організацією дотримання Товариством Правил було виявлено факт підключення струмоприймачів до мережі без дозволу енергопостачальної організації та без укладення договору про постачання електричної енергії, що є порушенням пунктів 1.3, 5.1, 6.40 Правил.

За даним фактом складено відповідний акт, підписаний Товариством без зауважень та застережень, а також оформлено протокол рішення комісії з розгляду актів про порушення, створеної відповідно до вимог Правил, та Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 N 562 (далі - Методика), згідно з якими проведено розрахунок обсягів спожитої без дозволу електричної енергії та виставлено товариству рахунок, який останнє оплатило лише частково.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість (частина друга статті 1213 ЦК України).

Виявивши факт споживання Товариством електричної енергії без укладення договору на її постачання, енергопостачальна організація правомірно згідно з вимогами Правил та приписами Методики виставила відповідачу до сплати рахунок за самовільно спожиту електроенергію (постанова Вищого господарського суду України від 16.02.2011 N 37/293).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 N 15/147/10.

3. Рішення постачальника електричної енергії про нарахування вартості недоврахованої спожитої електроенергії є оперативно-господарською санкцією.

Товариство звернулося до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсним оформленого протоколом рішення комісії енергопостачальної організації з розгляду акта про порушення Правил. Згідно з цим рішенням на підставі акта, яким зафіксовано демонтаж приладу обліку електричної енергії без дозволу енергопостачальної організації, здійснено перерахунок обсягу недооблікованої електричної енергії та визначено її вартість.

Ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, провадження у справі було припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України. Згідно з висновками господарських судів оспорюване рішення комісії постачальника електричної енергії не є актом в розумінні статті 20 ГК України, який породжує певні правові наслідки; зазначене рішення не має обов'язкового характеру для суб'єктів цих відносин.

Не погодившись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України звернув увагу на таке.

Відповідно до частини першої статті 275 ГК України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергія) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 235 ГК України передбачено, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Частиною першою статті 236 ГК України встановлено види господарсько-оперативних санкцій, в числі яких, зокрема, передбачено встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо.

За приписами частини другої статті 236 ГК України перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Отже, зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що рішення постачальника електричної енергії про нарахування вартості недоврахованої спожитої електроенергії є саме оперативно-господарською санкцією, а не актом ненормативного характеру в розумінні частини другої статті 20 ГК України.

Згідно з частиною другою статті 237 ГК України порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Водночас право споживача на оскарження в судовому порядку рішення комісії постачальника електроенергії передбачено пунктом 6.42 Правил (постанова Вищого господарського суду України від 30.05.2011 N 5002-26/6135-2010).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 N 2-28/2397-2010.

4. У разі порушення споживачем умов договору щодо встановленої договірної величини електроспоживання у постачальника електричної енергії виникає право стягнути зі споживача двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини електричної енергії.

Постачальник електричної енергії подав позов до Товариства про стягнення заборгованості за використану активну електроенергію та двократної вартості різниці фактично спожитої та договірною величини споживання електричної енергії.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково - стягнуто на користь Постачальника електричної енергії вартість використаної електричної енергії та двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величини споживання електричної енергії.

Як встановлено господарськими судами, Постачальником електричної енергії та Товариством було укладено договір про постачання електричної енергії, додатком до якого сторони узгодили договірні величини споживання електричної енергії, фактичний обсяг якої перевищив договірну величину споживання.

Умовами договору було передбачено, що за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно з договором, Товариство сплачує Постачальнику електричної енергії двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величини.

Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що заборгованість за спожиту електричну енергію підлягає стягненню лише у межах спожитої електричної енергії, визначених умовами договору, а відповідальність у вигляді двократної вартості повинна застосовуватися лише до різниці фактично спожитої та договірної величини споживання електроенергії, зазначивши таке.

Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону "Про електроенергетику" споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності), у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період, сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Отже, у разі перевищення за розрахунковий період договірних величин споживання електричної енергії споживач сплачує постачальнику електричної енергії двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини електроенергії (постанова Вищого господарського суду України від 29.09.2010 N 6/75 (Постанова N 6/75)).

З висновками Вищого господарського суду України погодився й Верховний Суд України, який за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду у зазначеній справі залишив її без змін (постанова Верховного Суду України від 06.12.2010 N 6/75).

 

Голова Вищого господарського
суду України

В. Татьков

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали