ЗАКОН УКРАЇНИ

Про приєднання України до Міжнародної конвенції про рятування 1989 року

Верховна Рада України постановляє:

Приєднатися до Міжнародної конвенції про рятування 1989 року, вчиненої 28 квітня 1989 року у м. Лондоні, яка набирає чинності для України через один рік після дати висловлення Україною згоди на обов'язковість для неї цієї Конвенції (додається), з таким застереженням:

"Відповідно до статті 30 Конвенції Україна зберігає за собою право не застосовувати положення Конвенції:

коли рятувальна операція має місце у внутрішніх водах України та всі судна, з якими пов'язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання;

коли рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах України без застосування жодного судна;

коли всі заінтересовані сторони є громадянами або юридичними особами України;

коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні".

 

Президент України

П. ПОРОШЕНКО

м. Київ
22 березня 2017 року
N 1968-VIII

 

 

МІЖНАРОДНА КОНВЕНЦІЯ
про рятування, 1989 року

22.03.2017

Офіційний переклад.

Держави - учасниці цієї Конвенції,

визнаючи бажаним установити за допомогою угоди однакові міжнародні правила, що стосуються рятувальних операцій;

відзначаючи, що значні зміни і, зокрема, зростаюча занепокоєність стосовно захисту навколишнього середовища показали необхідність перегляду міжнародних правил, які містяться зараз у Конвенції про об'єднання деяких правил стосовно надання допомоги та рятування на морі, учиненій в м. Брюссель 23 вересня 1910 року;

усвідомлюючи великий внесок, який ефективні та своєчасні рятувальні операції можуть зробити в забезпечення безпеки суден та іншого майна, що перебувають у небезпеці, та захисту навколишнього середовища;

будучи переконаними в необхідності забезпечити належні стимули для осіб, які здійснюють рятувальні операції стосовно суден та іншого майна, що перебувають у небезпеці;

домовилися про таке:

Глава I
Загальні положення

Стаття 1
Визначення

Для цілей цієї Конвенції:

a) "рятувальна операція" означає будь-яку дію чи діяльність, що здійснюються для надання допомоги судну чи будь-якому іншому майну, які перебувають у небезпеці в судноплавних водах чи в будь-яких інших водах;

b) "судно" означає будь-яке судно чи плавучий засіб чи будь-яку структуру, здатну здійснювати плавання;

c) "майно" означає будь-яке майно, яке не прикріплене постійно й навмисно до узбережжя, та включає фрахт, який знаходиться під загрозою;

d) "шкода навколишньому середовищу" означає суттєву фізичну шкоду здоров'ю людини або морській флорі й фауні чи ресурсам у прибережних або внутрішніх водах чи в районах, прилеглих до них, заподіяну забрудненням, зараженням, пожежею, вибухом або іншими подібними значними інцидентами;

e) "сплата" означає будь-яку винагороду, сплату чи компенсацію, яка сплачується згідно із цією Конвенцією;

f) "Організація" означає Міжнародну морську організацію;

g) "Генеральний секретар" означає Генерального секретаря Організації.

Стаття 2
Застосування Конвенції

Ця Конвенція застосовується в будь-якому випадку, коли судове або арбітражне судочинство, що стосується питань, які розглядаються в цій Конвенції, порушується в державі-учасниці.

Стаття 3
Платформи та бурові установки

Ця Конвенція не застосовується до стаціонарних або плавучих платформ чи морських рухомих бурових установок, коли такі платформи або установки здійснюють в місцях їхнього розташування розвідку, розробку чи видобування мінеральних ресурсів морського дна.

Стаття 4
Судна, що знаходяться у власності держави

1. Не обмежуючи положень статті 5, ця Конвенція не застосовується до військових кораблів чи інших некомерційних суден, що знаходяться у власності будь-якої держави чи експлуатуються нею, або які мають під час проведення рятувальних операцій суверенний імунітет відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права, якщо ця держава не прийме іншого рішення.

2. У випадках, коли держава-учасниця приймає рішення застосовувати Конвенцію до своїх військових кораблів або інших суден, зазначених у пункті 1, вона повідомляє про це Генеральному секретарю, наводячи положення та умови такого застосування.

Стаття 5
Рятувальні операції, що контролюються органами державної влади

1. Ця конвенція не зачіпає будь-яких положень національного законодавства чи будь-якої міжнародної конвенції, які стосуються рятувальних операцій, що здійснюються органами державної влади або під їхнім контролем.

2. Однак рятувальники, які здійснюють такі рятувальні операції, можуть користуватися правами та засобами захисту, передбаченими цією Конвенцією стосовно рятувальних операцій.

3. Обсяг, в якому органи державної влади, що зобов'язані здійснювати рятувальні операції, можуть користуватися правами та засобами захисту, передбаченими цією Конвенцією, визначається законодавством тієї держави, в якій знаходяться такі органи державної влади.

Стаття 6
Договори про рятування

1. Ця Конвенція застосовується до будь-яких рятувальних операцій, за винятком випадків, коли договір безпосередньо чи опосередковано передбачає інше.

2. Капітан судна має право укладати договори про здійснення рятувальних операцій від імені власника судна. Капітан чи власник судна мають право укладати такі договори від імені власника майна, яке знаходиться на борту судна.

3. Ніщо в цій статті не впливає ні на застосування статті 7, ні на обов'язки стосовно запобігання шкоді навколишньому середовищу або її зменшення.

Стаття 7
Анулювання та зміна договорів

Договір чи будь-які його умови можуть бути анульовані або змінені, якщо:

a) договір був укладений унаслідок надзвичайних обставин чи під впливом небезпеки, та його умови є не справедливими; або

b) сплата, передбачена договором, є надто завищеною чи заниженою стосовно фактично наданих послуг.

Глава II
Здійснення рятувальних операцій

Стаття 8
Обов'язки рятувальника, власника та капітана

1. Стосовно власника судна або іншого майна, що перебуває в небезпеці, рятувальник зобов'язаний:

a) здійснювати рятувальні операції з належною турботою;

b) під час виконання зобов'язання, зазначеного в підпункті "a", виявляти належну турботу стосовно запобігання шкоді навколишньому середовищу або її зменшення;

c) коли цього переконливо вимагають обставини, звертатися по допомогу до інших рятувальників, а також

d) погоджуватися на участь інших рятувальників, коли цього переконливо вимагає власник або капітан судна чи власник іншого майна, яке перебуває в небезпеці, за умови, однак, що це не впливатиме на розмір його винагороди, якщо буде визнано, що така вимога була не доцільною.

2. Стосовно рятувальника власник і капітан судна або власник іншого майна, що перебуває в небезпеці, зобов'язані:

a) у повному обсязі співробітничати з ним під час рятувальних операцій;

b) здійснюючи співробітництво, виявляти належну турботу стосовно запобігання шкоді навколишньому середовищу або її зменшення, а також

c) прийняти судно чи інше майно після того, як воно було доставлене в безпечне місце, коли цього переконливо вимагає рятувальник.

Стаття 9
Права прибережних держав

Ніщо в цій Конвенції не впливає на права заінтересованої прибережної держави вживати відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права заходів для захисту свого узбережжя або пов'язаних з ним інтересів від забруднення в результаті морської аварії чи дій, пов'язаних з такою аварією, які, як можна обгрунтовано вважати, призведуть до суттєвих шкідливих наслідків, у тому числі на право прибережної держави давати вказівки стосовно рятувальних операцій.

Стаття 10
Обов'язок надавати допомогу

1. Кожний капітан зобов'язаний, наскільки він у змозі це зробити, не піддаючи суттєвій небезпеці своє судно та осіб, що знаходяться на ньому, надавати допомогу будь-якій особі, якій загрожує загибель на морі.

2. Держави-учасниці вживають необхідних заходів для забезпечення виконання зобов'язання, зазначеного в пункті 1.

3. Власник судна не несе жодної відповідальності за порушення капітаном зобов'язання, зазначеного в пункті 1.

Стаття 11
Співробітництво

Держава-учасниця, видаючи правила або приймаючи рішення з питань, що стосуються рятувальних операцій, таких, як допуск суден, які зазнають лиха, у порти, або надання послуг рятувальникам, бере до уваги необхідність співробітництва між рятувальниками, іншими заінтересованими сторонами та органами державної влади для забезпечення ефективного та успішного здійснення рятувальних операцій для рятування людей і майна, що перебувають у небезпеці, а також запобігання шкоді навколишньому середовищу в цілому.

Глава III
Права рятувальників

Стаття 12
Умови винагородження

1. Рятувальні операції, що мали корисний результат, дають право на винагородження.

2. Якщо не передбачене інше, жодна сплата відповідно до цієї Конвенції не передбачається, якщо рятувальні операції не мали корисного результату.

3. Ця глава застосовується й тоді, коли судно, що було врятовано, та судно, що здійснює рятувальні операції, належать одному власнику.

Стаття 13
Критерії встановлення винагороди

1. Винагорода встановлюється для заохочення рятувальних операцій з урахуванням таких критеріїв, незалежно від порядку, в якому їх наведено нижче:

a) рятувальної вартості судна та іншого майна;

b) майстерності й зусиль рятувальників у запобіганні шкоді навколишньому середовищу та її зменшенні;

c) розміру успіху, досягнутого рятувальником;

d) характеру й ступеня небезпеки;

e) майстерності й зусиль рятувальників у рятуванні судна, іншого майна, життя людей;

f) витраченого рятувальниками часу й зазнаних ними витрат й збитків;

g) ризику відповідальності й інших ризиків, яких зазнали рятувальники та їхнє обладнання;

h) швидкості надання послуг;

i) наявності й використання суден або іншого обладнання, призначеного для рятувальних операцій;

j) стану готовності й ефективності обладнання рятувальника та його вартості.

2. Винагорода, установлена згідно з пунктом 1, сплачується всіма особами, заінтересованими в судні та іншому майні, пропорційно їхній відповідній рятівній вартості. Однак держава-учасниця може передбачити у своєму національному законодавстві, що винагорода повинна сплачуватися однією із цих осіб за умови надання їй права регресу до інших заінтересованих осіб у розмірі їхніх відповідних часток. Ніщо в цій статті не заважатиме здійсненню будь-якого права на захист.

3. Винагорода, за винятком будь-яких відсотків та відшкодовуваних судових чи арбітражних витрат, які можуть підлягати сплаті у зв'язку із цим, не перевищує рятувальної вартості судна та іншого майна.

Стаття 14
Спеціальна компенсація

1. Якщо рятувальник здійснив рятувальну операцію стосовно судна, яке само по собі або його вантаж створювали загрозу заподіяння шкоди навколишньому середовищу, та не зміг отримати винагороди згідно зі статтею 13, принаймні еквівалентної спеціальній компенсації, яка визначається відповідно до цієї статті, він має право на отримання від власника цього судна спеціальної компенсації, еквівалентної його витратам, як їх визначено в цьому документі.

2. Якщо за умов, передбачених у пункті 1, рятувальник у результаті здійснених ним рятувальних операцій запобіг шкоді навколишньому середовищу чи зменшив її, спеціальна компенсація, що сплачується власником рятувальнику згідно з пунктом 1, може бути збільшена максимум до 30 % здійснених рятувальником витрат. Проте суд чи арбітраж, якщо він вважатиме це за справедливе та обґрунтоване, може, беручи до уваги відповідні критерії, передбачені в пункті 1 статті 13, далі збільшити таку спеціальну компенсацію, однак у жодному випадку загальне збільшення не може перевищувати 100 % здійснених рятувальником витрат.

3. Витрати рятувальника для цілей пунктів 1 й 2 означають фактичні витрати, обґрунтовано здійснені рятувальником під час проведення рятувальної операції, та справедливу оплату за обладнання й персонал, фактично та обгрунтовано використані в ході рятувальної операції, з урахуванням критеріїв, передбачених у підпункті "h" пункту 1, та підпунктах "i" й "j" статті 13.

4. Загальна спеціальна компенсація відповідно до цієї статті сплачується лише тоді й настільки, коли й наскільки така компенсація перевищує будь-яку винагороду, яка може бути отримана рятувальником згідно зі статтею 13.

5. Якщо рятувальник виявив недбалість і через це не зміг запобігти шкоді навколишньому середовищу чи зменшити її, він може бути повністю або частково позбавлений спеціальної компенсації, належної за цією статтею.

6. Ніщо в цій статті не впливає на жодне право на регрес з боку власника судна.

Стаття 15
Розподіл винагороди між рятувальниками

1. Розподіл винагороди згідно зі статтею 13 між рятувальниками здійснюється на підставі критеріїв, визначених цією статтею.

2. Розподіл між власником, капітаном та іншими особами, які перебувають на службі на кожному судні, що здійснювало рятування, визначається законом держави прапора цього судна. Якщо рятування здійснювалося не із судна, розподіл визначається законом, під дію якого підпадає договір, укладений між рятувальником та його підлеглими.

Стаття 16
Рятування людей

1. Жодна винагорода не передбачається за рятування осіб, чиє життя було врятовано, однак ніщо в цій статті не впливає на положення національного законодавства із цього питання.

2. Рятувальник людей, який узяв участь у наданні послуг у випадку аварії, що викликала необхідність рятування, має право на гідну частку присудженої рятувальнику суми за рятування судна або іншого майна, чи запобігання шкоді навколишньому середовищу або її зменшення.

Стаття 17
Послуги, надані в ході виконання існуючих договорів

Жодна оплата згідно з цією Конвенцією не здійснюється, якщо надані послуги не перевищують того, що може обґрунтовано розглядатись як належне виконання договору, укладеного до виникнення небезпеки.

Стаття 18
Наслідки неправильної поведінки рятувальника

Рятувальник може бути повністю або частково позбавлений оплати, що належить йому згідно із цією Конвенцією, настільки, наскільки рятувальні операції виявилися необхідними чи складнішими з його вини або через його недбалість, або якщо рятувальник винний в омані чи іншій нечесній поведінці.

Стаття 19
Заборона рятувальних операцій

Послуги, надані всупереч безпосередній та обгрунтованій забороні власника чи капітана судна або власника будь-якого іншого майна, що перебуває в небезпеці, яке не знаходиться й не знаходилося на борту судна, не дають права на оплату згідно із цією Конвенцією.

Глава IV
Вимоги та позови

Стаття 20
Морська застава

1. Ніщо в цій Конвенції не зачіпає права морської застави, що надається рятувальнику згідно з міжнародними договорами або національним законодавством.

2. Рятувальник не може здійснювати свого права морської застави тоді, коли належне забезпечення стосовно його вимоги, у тому числі відсотки та витрати, належним чином запропоноване або надане.

Стаття 21
Обов'язок надавати забезпечення

1. На прохання рятувальника, особа, відповідальна за оплату згідно із цією Конвенцією, надає достатнє забезпечення стосовно вимоги, у тому числі відсотки й витрати.

2. Без обмеження положень пункту 1 власник урятованого судна докладає всіх зусиль для забезпечення надання власниками вантажу належного забезпечення стосовно вимог до них, у тому числі відсотків і витрат, до того, як вантаж буде виданий.

3. Без згоди рятувальника врятоване судно чи інше майно не можуть бути переміщеними з порту або місця, куди це майно було первісно доставлене після завершення рятувальних операцій, доки не буде надане гідне забезпечення стосовно вимоги рятувальника до відповідного судна чи майна.

Стаття 22
Проміжна сплата

1. Суд чи арбітраж, що має юрисдикцію стосовно вимоги рятувальника, може шляхом винесення проміжного рішення постановити про сплату рятувальнику авансом такої суми, яка вважається справедливою й обґрунтованою, і на таких умовах, які є справедливими й обґрунтованими згідно з обставинами цієї справи, у тому числі на умовах, що стосуються забезпечення - у відповідних випадках.

2. У випадку проміжної сплати, що здійснюється згідно з цією статтею, забезпечення, що надається згідно зі статтею 21, відповідно знижується.

Стаття 23
Позовна давність

1. Будь-який позов стосовно сплати згідно з цією Конвенцією погашається давністю, якщо судове чи арбітражне судочинство не розпочато протягом двох років. Строк позовної давності починається з дня закінчення рятувальних операцій.

2. Особа, до якої висунуто вимогу, може будь-коли протягом перебігу строку позовної давності подовжити цей строк за допомогою заяви до заявника вимоги. Цей строк може бути подовжений так само й у подальшому.

3. Позов про відшкодування з боку особи, яка несе відповідальність, може бути висунутий навіть після закінчення строку позовної давності, передбаченого в наведених пунктах, якщо він висувається протягом строку, установленого законодавством держави, де здійснюється судочинство.

Стаття 24
Відсотки

Право рятувальника на відсотки стосовно будь-якої суми, що належить йому згідно із цією Конвенцією, визначається відповідно до законодавства держави, в якій знаходиться суд чи арбітраж, що розглядає справу.

Стаття 25
Вантажі, що знаходяться у власності держави

Якщо держава-власник не дає на це згоди, жодне положення цієї Конвенції не повинно використовуватись як підстава для вилучення, арешту чи затримки некомерційних вантажів, які знаходяться у власності держави та які під час проведення рятувальних операцій мають суверенний імунітет згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, ні шляхом будь-якої юрисдикційної процедури, ні в порядку процесу in rem стосовно таких вантажів.

Стаття 26
Вантажі гуманітарного характеру

Жодне положення цієї Конвенції не повинно використовуватися як підстава для вилучення, арешту чи затримки вантажів гуманітарного характеру, наданих якою-небудь державою як дарунок, якщо така держава погодилася оплатити послуги з рятування, які були надані стосовно таких вантажів гуманітарного характеру.

Стаття 27
Опублікування арбітражних рішень

Держави-учасниці заохочують, наскільки це можливе та за згодою сторін, опублікування арбітражних рішень стосовно сплати, винесених у справах про рятування.

Глава V
Прикінцеві положення

Стаття 28
Підписання, ратифікація, прийняття, затвердження та приєднання

1. Ця Конвенція відкрита для підписання в штаб-квартирі Організації з 1 липня 1989 року до 30 червня 1990 року та після цього залишається відкритою для приєднання.

2. Держави можуть висловити свою згоду на обов'язковість для них цієї Конвенції шляхом:

a) підписання без застереження стосовно ратифікації, прийняття або затвердження; або

b) підписання з застереженням стосовно ратифікації, прийняття або затвердження з майбутніми ратифікацією, прийняттям або затвердженням; або

c) приєднання.

3. Ратифікація, прийняття, затвердження або приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання відповідного документа Генеральному секретарю.

Стаття 29
Набрання чинності

1. Ця Конвенція набирає чинності через один рік після дати, коли 15 держав висловили свою згоду на обов'язковість для них Конвенції.

2. Для держави, яка висловила свою згоду на обов'язковість для неї цієї Конвенції після виконання умов, необхідних для набрання Конвенцією чинності, така згода набирає чинності через один рік після дати виявлення такої згоди.

Стаття 30
Застереження

1. Будь-яка держава може під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання зберегти за собою право не застосовувати положень цієї Конвенції:

a) коли рятувальна операція має місце у внутрішніх водах та всі судна, з якими пов'язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання;

b) коли рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна;

c) коли всі заінтересовані сторони є громадянами або юридичними особами цієї держави;

d) коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.

2. Застереження, зроблені під час підписання повинні бути підтверджені під час ратифікації, прийняття або затвердження.

3. Будь-яка держава, що зробила застереження до цієї Конвенції, може будь-коли відкликати його за допомогою повідомлення, надісланого Генеральному секретарю. Таке відкликання набирає чинності з дати отримання повідомлення. Якщо в повідомленні зазначається конкретна дата набрання чинності відкликання застереження і така дата настає пізніше ніж дата отримання повідомлення Генеральним секретарем, зняття набирає чинності в цю більш пізнішу дату.

Стаття 31
Денонсація

1. Ця Конвенція може бути денонсована будь-якою державою-учасницею будь-коли через один рік з дати набрання цією Конвенцією чинності для цієї держави.

2. Денонсація здійснюється шляхом здачі на зберігання документа про денонсацію Генеральному секретарю.

3. Денонсація набирає чинності через один рік з дати отримання Генеральним секретарем документа про денонсацію або після такого більшого строку, який може бути зазначений у документі про денонсацію.

Стаття 32
Перегляд та внесення поправок

1. Організація може скликати конференцію для перегляду цієї Конвенції або внесення до неї поправок.

2. Генеральний секретар скликає на прохання восьми держав-учасниць або однієї четвертої держав-учасниць, залежно від того, яке число є більшим, конференцію держав - учасниць цієї Конвенції для перегляду Конвенції або внесення до неї поправок.

3. Будь-яка згода на обов'язковість цієї Конвенції, висловлена після дати набрання чинності поправки до цієї Конвенції, розглядається як така, що стосується Конвенції з унесеною до неї поправкою.

Стаття 33
Депозитарій

1. Ця Конвенція здається на зберігання Генеральному секретарю.

2. Генеральний секретар:

a) інформує всі держави, які підписали цю Конвенцію або приєдналися до неї, а також усіх членів Організації про:

i) кожне нове підписання Конвенції чи кожну здачу на зберігання документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання із зазначенням їхніх дат; 

ii) дату набрання чинності цією Конвенцією; 

iii) здачу на зберігання будь-якого документа про денонсацію цієї Конвенції із зазначенням дати його отримання та дати набрання чинності денонсацією; 

iv) будь-яку поправку, прийняту згідно зі статтею 32; 

v) отримання будь-якого застереження, заяви або повідомлення, зроблених відповідно до цієї Конвенції; 

b) надсилає засвідчені копії оригінального тексту цієї Конвенції всім державам, які підписали цю Конвенцію або приєдналися до неї.

3. Як тільки ця Конвенція набере чинності, засвідчена копія її оригінального тексту надсилається депозитарієм Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй для реєстрації та опублікування відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 34
Мови

Цю Конвенцію складено в одному оригінальному примірнику англійською, арабською, іспанською, китайською, російською та французькою мовами, причому всі тексти є рівноавтентичними.

НА ПОСВІДЧЕННЯ ЧОГО ті, що підписалися нижче, належним чином на це вповноважені своїми відповідними Урядами, підписали цю Конвенцію.

Учинено в м. Лондон 28 квітня 1989 року.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали