ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 20 червня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Терлецького О. О., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Тітова Ю. Г., Шаповалової О. А., Шицького І. Б., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Львові (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) про спонукання до вчинення дій за заявою управління ПФУ про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2010 року (Ухвала N К-44056/09), встановив:

У грудні 2007 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом до Фонду, в якому просило зобов'язати відповідача прийняти до заліку виплачені суми пенсії по інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом ОСОБА_1 за період з квітня 2001 року по січень 2006 року у розмірі 6364 грн. 74 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач при складанні акта щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за лютий 2006 року виключив із загального списку осіб на відшкодування пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_1

На обґрунтування вимог позивач послався напункт 2 статті 7 Прикінцевих положень Закону України від 22 лютого 2001 року N 2272-III "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон N 2272-III) та пункти 5, 6 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року N 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16 травня 2003 року за N 376/7697 (далі - Порядок).

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що зазначений Порядок не регулює спірні відносини, які виникли у цьому випадку, оскільки встановлене ним правило підписання актів звірки розрахунків застосовується за відсутності спору. У разі наявності спору та незгоди на підписання актів з боку Фонду вимоги про стягнення витрат мають вирішуватись у судах адміністративної юрисдикції, а не шляхом пред'явлення вимог про підписання актів звірки.

Відділення Фонду зазначило, що відмовилося підписати акт звірки через те, що на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2005 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 лютого 2006 року, нещасний випадок, що трапився з ОСОБА_1, було кваліфіковано як такий, що пов'язаний із виробництвом, та зобов'язано відділення Фонду винести постанову про призначення страхових виплат ОСОБА_1, проте у судовому рішенні немає вказівки на здійснення перерахунку за попередні роки.

Таким чином, відповідач заперечував право ОСОБА_1 на відповідне пенсійне забезпечення в період часу з квітня 2001 року до січня 2006 року.

Постановою господарського суду Львівської області від 2 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2009 року, в позові відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2010 року (Ухвала N К-44056/09) зазначені судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Не погоджуючись із цією ухвалою (Ухвала N К-44056/09), управління ПФУ звернулося із заявою про її перегляд із підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пунктів 2, 5, 6 Порядку. До заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 5 березня 2009 року (Постанова N К-1319/08) (N К-1319/08), яка, на думку позивача, підтверджує неоднакове правозастосування.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви управління ПФУ копії судового рішення по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовані одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши за матеріалами справи наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити, оскільки рішення касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог управління ПФУ про зобов'язання відділення Фонду прийняти до заліку (підписати акт звірки) виплачені суми пенсії по інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом ОСОБА_1 за період з квітня 2001 року по січень 2006 року, оскільки обраний позивачем спосіб захисту (відновлення) порушеного права є таким, що не відповідає змісту прав управління ПФУ щодо відшкодування понесених ним витрат. Порядок, на який він посилається, не регулює спірні відносини, які виникли у цьому випадку, бо встановлене правило щодо підписання актів звірки розрахунків підлягає застосуванню лише при відсутності спору. У разі наявності спору та незгоди на підписання актів звірки розрахунків з боку Фонду вимоги про стягнення таких сум мають вирішуватись у судах адміністративної юрисдикції, шляхом пред'явлення позову про стягнення цих сум, а не шляхом пред'явлення вимог про підписання актів звірки.

У справі, рішення касаційного суду в якій додано до заяви, Вищий адміністративний суд України, застосовуючи Порядок, виходив із того, що предметом судового оскарження є дії відповідача з підписання актів взаємозвірки, тому вимога позивача про зобов'язання відділення Фонду прийняти до заліку виплачені суми пенсії по інвалідності є обґрунтованою, оскільки заявлена при відсутності спору.

Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції дає підстави для висновку про те, що ухвалення різних за змістом судових рішень є наслідком відмінності правовідносин у цих справах.

Верховний Суд України вже висловлював правову позицію щодо застосування вимог Порядку при розгляді справ цієї категорії. Зокрема, у постановах від 6 червня 2011 року (N 21-116а11), 20 березня 2007 року (Постанова N 21-1087во06) (N 21-1087во06) та 20 березня 2007 року (N 21-897во06) викладено висновок, що цей Порядок застосовується за відсутності спору.

Ураховуючи те, що факт подібності правовідносин у наведених випадках не підтвердився, підстави для висновку про різне застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права відсутні.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

О. О. Терлецький

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

М. І. Гриців

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

В. І. Гуменюк

 

В. С. Гуль

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

М. Є. Короткевич

 

Є. І. Ковтюк

 

О. А. Коротких

 

В. В. Кривенко

 

В. І. Косарєв

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

В. В. Онопенко

 

П. В. Панталієнко

 

Л. І. Охрімчук

 

В. Ф. Пивовар

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

Ю. Г. Тітов

 

О. А. Шаповалова

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали