ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

07.06.2006 р.

Справа N 6-7202кс04


У листопаді 2003 р. К. звернулася з позовом до суду, посилаючись на те, що вона працювала у відповідача на посаді кухаря шкільної їдальні і була звільнена із займаної посади у червні 2003 р. за п. 1 ст. 40 КЗпП.

З початку навчального року було відновлено роботу їдальні школи і звільнених разом з нею працівників було знову прийнято на роботу.

При зверненні позивачки до відповідача із заявою про прийняття на роботу їй було відмовлено.

Вважаючи таку відмову незаконною, позивачка просила зобов'язати відповідача прийняти її на роботу та стягнути з нього на її корить 1500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням районного суду від 25 листопада 2003 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду від 23 лютого 2004 р., в задоволенні позову відмовлено, з К. стягнуто на користь держави державне мито в сумі 51 грн.

В обґрунтування касаційної скарги К. послалася на невідповідність висновків судів матеріалам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права - статей 42, 421 КЗпП, статей 9, 20 Закону "Про зайнятість населення", порушення норми процесуального права - ст. 75 ЦПК 1963 р. та просила скасувати судові рішення.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову та вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачка в даній справі є платником державного мита.

Проте колегія суддів із цими висновками судів не погодилася, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 ЦПК 1963 р., чинного під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, звільнення від сплати державного мита встановлюється законодавством України про державне мито.

Згідно з п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин, звільняються від сплати державного мита.

Як убачається з матеріалів справи, позовні вимоги К. про визнання незаконною відмови у прийнятті на роботу та відшкодування моральної шкоди пов'язані з трудовими правовідносинами.

Суди зазначених вимог законодавства, відповідно до яких позивачка була звільнена від сплати державного мита, не врахували.

У решті оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин судові рішення у частині стягнення з К. державного мита підлягають скасуванню, у решті - залишенню без змін.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу К. частково задовольнила, рішення районного суду від 25 листопада 2003 р. та ухвалу апеляційного суду від 23 лютого 2004 р. в частині стягнення з К. в дохід держави 51 грн. державного мита скасувала, у решті зазначені судові рішення залишила без зміни.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали