ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

07.09.2010 р.

N 6/182/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Л. І. Рогач - головуючого, С. В. Бакуліної, Г. М. Мачульського (за участю представників: позивача - Степаненко К. В., дов. від 29.10.2009 р. N 16-ВТО, відповідача - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно), третіх осіб - не з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлені належно)), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 року у справі N 6/182/12 господарського суду Чернігівської області за позовом Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" до Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Неданчицька сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, Славутицька міська рада Київської області,  Комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" про спонукання виконати певні дії, встановив:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконною бездіяльності Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області та про зобов'язання її прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою позивачу на підставі рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 14.02.92 р., посилаючись на статті 3, 120, 141 та 142 Земельного кодексу України, статтю 16 Цивільного кодексу України, статтю 20 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідач не виконав вимоги законодавства щодо юридичного оформлення відмови позивача від користування земельною ділянкою (не прийняв рішення про припинення права користування земельною ділянкою), про що позивач висловив волевиявлення та подав заяву; вказаним порушується право позивача на добровільну відмову від користування земельною ділянкою.

Відповідач повідомив суд про здійснення переоформлення земельної ділянки відповідно до передачі позивачем нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010 року (суддя Блохіна Ж. В.) у позові відмовлено з огляду на відсутність правових підстав для зобов'язання до прийняття певного рішення органу, що здійснює від імені Українського народу право власності та управління землями, відсутність у відповідача повноважень власника щодо даної земельної ділянки з огляду на її цільове призначення відповідно до частини 3 статті 123 Земельного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 р. (судді: Скрипка І. М. - головуючий, Іваненко Я. Л., Євдокимов О. В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська атомна електростанція" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 120, 142 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України; скаржник наголошує, що, дійшовши висновку про відсутність у відповідача повноважень розпоряджатися землями, наданим позивачу в постійне користування, суди не вказали, що компетенції якого органу належить вказане питання, не врахували, що при добровільній відмові користувача від прав на земельну ділянку не проявляються владні повноваження органів виконавчої влади, а реалізується функція юридичного оформлення права шляхом видання відповідного рішення.

Відповідач не подав відзив на касаційну скаргу; відповідач та треті особи не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до державного акта на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 14.02.92 р. надано у постійне користування земельну ділянку площею 8,59 га для будівництва автодороги Комарівка-Мекшунівка; державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею N 8.

Згідно з актом приймання-передачі відомчих об'єктів у комунальну власність від 31.03.2001 р. до територіальної громади м. Славутича Київської області ДСП "ЧАЕС" був переданий об'єкт "Автодорога Комарівка-Мекшунівка"

05.11.2008 р. позивач направив до Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області лист N 4409-71/16-513, в якому просив припинити право постійного користування земельними ділянками та анулювати, зокрема, акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 8,59 га (для будівництва автодороги Комарівка-Мекшунівка) у зв'язку з передачею об'єктів у комунальну власність територіальної громади, керуючись статтею 120 Земельного кодексу України, а саме:

- задовольнити добровільну відмову від права постійного користування землею;

- припинити право постійного користування земельними ділянками, наданими у постійне користування відповідно до державних актів на право постійного землею, зокрема, відповідно до рішення рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької ї сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 14.02.92 р.

Судами також встановлено, що, відповідно до довідки за формою 6-зем від 20.01.2010 р. станом на 01.01.2010 р. вказана вище земельна ділянка площею 8,59 га, рахується як забудовані землі за межами населеного пункту, а відтак згідно з пунктом 12 розділу X Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження нею здійснює відповідний орган виконавчої влади.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності у відповідача - Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області - повноважень розпоряджатися землями за межами населених пунктів, що надавалися для розширення будівництва автодороги Комарівка-Мекшунівка, за приписами частини 3 статті 122 Земельного кодексу України, а також з відсутності правових підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення (прийняти розпорядження) всупереч його виключного права на здійснення від імені Українського народу права власника та управління землями.

Судова колегія Вищого господарського суду України приймає до уваги таке.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

При наданні земельної ділянки в користування між власником земельної ділянки (в особі відповідного уповноваженого органу) та користувачем виникають правовідносини щодо майнового права користування певним об'єктом власності (земельною ділянкою), які характеризуються наявністю у сторін у цих правовідносинах взаємних прав та обов'язків, визначених законодавством та договором оренди (у разі здійснення користування за договором оренди) чи законодавством (у разі здійснення права постійного землекористування), рівністю сторін у цих правовідносинах (якщо інше не встановлено законодавством). Реалізація власником та землекористувачем наданих їм прав та виконання обов'язків у межах правовідносин з користування земельною ділянкою опосередковується законодавством, що регулює майнові правовідносини (з урахуванням особливостей спеціального регулювання земельних правовідносин); припинення права користування земельною ділянкою є припиненням майнового права та здійснюється за наявності передбачених законодавством підстав.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією; за пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, вказаних у абзаці третьому цього пункту) за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади.

Розглядаючи спір, суди не можуть порушувати виключну передбачену Конституцією України компетенцію відповідних органів на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, приймаючи рішення з тих питань реалізації прав власності на землю від імені Українського народу, які мають здійснюватися виключно відповідними органами державної влади або місцевого самоврядування.

Водночас частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Здійснення судового захисту особи, чиє цивільне право порушено органами державної влади чи місцевого самоврядування внаслідок порушення ними положень Конституції та законів України у спосіб, що відповідає визначеним у законодавстві способам захисту порушеного права, є здійснення судом його повноважень органу судової влади у межах Конституції та законів України; так, не є втручанням у виключну компетенцію відповідних органів на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями прийняття судом рішення за позовом орендаря про розірвання договору оренди земельної ділянки за наявних для цього підстав за відсутності відповідного волевиявлення органу, що представляє власника земельної ділянки.

Статтею 141 Земельного кодексу України добровільну відмову землекористувача від права користування земельною ділянкою визначено в якості підстави припинення права користування земельною ділянкою; припинення права власності або права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки або уповноваженого ним органу; власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє орган державної реєстрації (стаття 142 Земельного кодексу України).

З вказаних приписів законодавства вбачається, що здійснення землекористувачем одностороннього правочину (реалізація права на добровільну відмову від земельної ділянки) кореспондується з виникненням відповідних обов'язків у власника; право позивача, порушене внаслідок невиконання відповідачем обов'язку, покладеного на нього законодавством, підлягає судовому захисту.

Звертаючись з позовом, позивач вказав, що ним відповідно до чинного законодавства вчинено односторонній правочин, спрямований на припинення права постійного землекористування; через невиконання відповідачем як особою, що представляє власника земельної ділянки, вимог частини 4 статті 142 Земельного кодексу України порушуються майнові права позивача, тобто, зазначено про наявність спору в межах правовідносин щодо майнового права користування земельною ділянкою.

Водночас судова колегія зазначає, що способи захисту порушених майнових прав повинні відповідати способам, передбаченим чинним законодавством (зокрема, статтею 152 Земельного кодексу України, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України).

Спосіб захисту порушеного права, визначений позивачем в межах розгляду справи в порядку господарського судочинства, вказаними нормами законодавства не передбачено (наведені норми не передбачають захисту порушеного права шляхом спонукання сторони у спірних правовідносинах до здійснення волевиявлення, в тому числі шляхом спонукання до прийняття рішення, що опосередковує таке волевиявлення, так само, як при спорі про розірвання договору оренди земельної ділянки суд не здійснює захист позивача шляхом зобов'язання відповідача вчинити належне волевиявлення на розірвання договору оренди); скаржником не наведено інших положень законодавства, що передбачали б такий спосіб захисту порушеного права.

Таким чином, висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності відповідача та зобов'язання його прийняти відповідне рішення відповідає положенням наведеного вище законодавства, відтак відсутні підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують вищенаведене; визначення у касаційній скарзі функцій відповідача щодо прийняття спірного рішення виключно в межах юридичного оформлення припинення права постійного користування земельною ділянкою державним органом суперечить доводам самого скаржника про правову природу даного спору, як такого, що підлягає розгляду в межах господарської юрисдикції.

Судова колегія відхиляє також доводи касаційної скарги про допущені процесуальні порушення в апеляційній інстанції (вступну і резолютивну частину постанови по справі N 6/182/12 було оголошено за результатами розгляду апеляційної скарги по справі N 6/181/11), оскільки з матеріалів справи вбачається наявність протоколу судового засідання від 27.04.2010 р. по справі N 6/182/12; відповідно до частини 5 статті 811 Господарського процесуального кодексу України будь-яких зауважень на вказаний протокол скаржником не надано.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, постановив:

Касаційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 р. у справі N 6/182/12 господарського суду Чернігівської області та рішення господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010 р. залишити без змін.

 

Головуючий

Л. Рогач

Судді:

С. Бакуліна

 

Г. Мачульський

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали