Додаткова копія: Про призначення на посаду судді

ВЕРХОВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

27.05.2019 р.

Справа N 800/472/17

 

Адміністративне провадження N П/9901/6/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бучик А. Ю., суддів: Берназюка Я. О., Гімона М. М., Желєзного І. В., Мороз Л. Л., за участю секретаря судового засідання - Слободян О. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1, відповідач - Вища рада правосуддя, представник - Р. І. Г., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення від 10 жовтня 2017 року N 3219/0/15-17 та зобов'язання вчинити певні дії, установив:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя (надалі по тексту - відповідач, ВРП) від 10.10.2017 N 3219/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду та зобов'язати Вищу раду правосуддя прийняти рішення про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що оскаржене рішення Вищої ради правосуддя прийняте відповідачем:

- без додержання принципу рівності, гарантованого ст. ст. 21, 24 Конституції України, є свавільним (через протилежне вирішення абсолютно тотожного питання щодо двох інших суддів);

- з порушенням закріплених у ст. 6 Конвенції принципів об'єктивності та справедливості (через фактичне позбавлення/обмеження неправомірними діями та бездіяльністю істотних прав позивача у процесі прийняття рішення);

- без додержання права позивача на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст. 8 Конвенції, всупереч принципу верховенства права, закріпленого у ст. 8 Конституції України (через застосування закону, який не відповідає критеріям якості та передбачуваності);

- всупереч вимогам ст. 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції щодо необхідності додержання принципу правової певності та обов'язковості судових рішень (через свавільне неврахування судових рішень усіх інстанцій, що набрали законної сили, а також відсутності вироку на підтвердження умислу у діях позивача);

- у спосіб та на підставі законодавства, що суперечить положенням ст. ст. 21, 24 Конституції України та ст. 6 Конвенції (через застосування закону, який становить у нерівне положення суддів, призначених безстроково та суддів, що призначені строком на 5 років, зокрема, відсутності строків давнини).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.11.2017 відкрито провадження у справі N 800/472/17.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, відповідно до пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" 02.06.2017 N 1402-VIII (Закон N 1402-VIII) Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII), який набрав чинності 15.12.2017, внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), шляхом викладення його в іншій редакції.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII Перехідних положень КАС України ( N 2747-IV) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV), передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з початком роботи Верховного Суду матеріали справи N 800/472/17 02.01.2018 передано до Верховного Суду та визначені Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою судді-доповідачу Бучик А. Ю.

18 січня 2018 року на адресу суду надійшла заява позивача про зміну позовних вимог, в якій він просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 10.10.2017 N 3219/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду та зобов'язати Вищу раду правосуддя прийняти рішення про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року зупинено провадження у справі N 800/472/17 до одужання ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року поновлено провадження в адміністративній справі N 800/472/17 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення від 10.10.2017 N 3219/0/15-17.

28 березня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про зміну позовних вимог, в якій позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 10 жовтня 2017 року N 3219/0/15/17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду та зобов'язати відповідача вирішити питання щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду у даній справі.

Позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 13 травня 2009 року N 318/2009 призначений на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на п'ять років.

Строк повноважень судді Бєломєстнова О. Ю. закінчився 13 травня 2014 року.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 25 лютого 2014 року N 85/бо-14 рекомендувала ОСОБА_1 для обрання на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду безстроково та внесла відповідне подання до Верховної Ради України.

Згідно з пунктом 4 розділу II "прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року N 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (Закон N 1401-VIII) Верховна Рада України 28 жовтня 2016 року передала до Вищої ради юстиції подання, документи та рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду безстроково, які не розглянуто Верховною Радою України.

За результатами попереднього розгляду матеріалів, член Вищої ради правосуддя М. О. В. склав висновок про можливість призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду за результатами розгляду питання Вищою радою правосуддя.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 10 жовтня 2017 року N 3219/0/15-17 відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду. За результатами голосування: "за внесення подання" - 13, "проти" - 6, "не брали участь в голосуванні" - 0.

Не погоджуючись з наведеним рішенням відповідача від 10 жовтня 2017 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП, яка ухвалює рішення щодо внесення Президентові України такого подання за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді (частини перша, друга статті 36 Закону України "Про Вищу раду правосуддя").

За правилами частин третьої та четвертої статті 37 цього Закону рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП.

Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що ВРП ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України такого подання.

Згідно із частинами дев'ятнадцятою (Закон N 1402-VIII) та двадцятою статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини (Закон N 1402-VIII), ВРП визначає керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних з кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

У разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду ВРП ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом.

При цьому ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП в передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС; 2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата (частина четверта статті 37 Закону України "Про Вищу раду правосуддя").

Згідно із частиною двадцять першою статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.

Разом з тим, розглядаючи адміністративну справу, суд повинен керуватися тим, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України ( N 2747-IV)).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини "навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов'язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції" ... У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", п. 123 (Рішення)).

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Такі твердження узгоджуються й з обов'язком ВРП мотивувати своє рішення, який закріплений, зокрема, у п. 10.6 її Регламенту, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року N 52/0/15-17 (Рішення N 52/0/15-17), відповідно до якого в разі відмови у внесенні подання рішення повинне бути вмотивованим, містити посилання на визначені законом підстави, з яких Рада дійшла відповідних висновків.

Рекомендацією Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року N R(80)2 (далі - Рекомендація R(80)2) визначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень.

При цьому, за позицією Європейського суду з прав людини щодо судового контролю за дискреційними адміністративними актами, національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки"; п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства"; п. 156 - 157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру"; п. 47 - 56 рішення від 02 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії").

Ураховуючи наведені правові висновки, Верховний Суд вважає, що при розгляді цієї справи суд не повинен обмежуватися з'ясуванням лише визначених Законом N 1402-VIII (Закон N 1402-VIII) підстав для оскарження рішення ВРП, а вирішувати таку справу з урахуванням засад адміністративного судочинства, ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень п. 3 ч. 19 ст. 79 указаного Закону (Закон N 1402-VIII). Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Судом встановлено, що мотивами прийняття оспорюваного в даній справі рішення стали встановлені Вищою радою правосуддя факти, які не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під час розгляду 25 лютого 2014 року питання про рекомендування позивача на посаду судді безстроково.

Так, Вищою радою правосуддя встановлено, що ОСОБА_1 входив до складу колегії суддів Донецького окружного адміністративного суду в справі N 2а-1219/10/0570 за позовом ОСОБА_3 до Президента України про визнання незаконним та скасування Указу від 20 січня 2010 року N 46/2010 "Про присвоєння Степану Бандері звання Героя України".

Так, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2010 року у вказаній справі N 2а-1219/10/0570 позов ОСОБА_3 до Президента України про визнання незаконним та скасування Указу Президента України N 46/2010 від 20 січня 2010 року Про присвоєння Степану Бандері звання Героя України задоволено. Визнано незаконним та скасовано Указ Президента України N 46/2010 від 20 січня 2010 року Про присвоєння Степану Бандері звання Героя України.

Слід зазначити, що згадане судове рішення у справі переглянуто, не було скасовано та набрало законної сили.

В рішенні відповідача зазначено, що дії суду призвели до втручання у правовідносини, які не потребували судового вирішення та вчинені всупереч завданням, покладеним на суд статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV). Крім того зазначено, що судді, до складу колегії яких входив і ОСОБА_1, свідомо, безпідставно та з використанням наданої суду влади взяли участь у вирішенні політичного питання щодо ролі в історії України постаті С. Бандери, що дає підстави для висновку, що рішення у справі N 2а-1219/10/0570 було політично мотивованим. Наведені обставини, на думку відповідача, можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду, що є підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

Проте, текст судового рішення містить висновок, що надання оцінки діяльності С. Бандери у контексті підстав для відзнаки його званням "Герой України" не належить до повноважень суду, а знаходиться виключно у компетенції особи, яка прийняла рішення про його нагородження. Разом з тим, у межах здійснення судового контролю суд надав оцінку додержанню процедурних та формальних вимог при прийнятті рішення. Правових висновків політичного характеру судове рішення не містить.

Негативний вплив на суспільну довіру може справити судове рішення у разі категорично однозначного ставлення суспільства до певних історичних фактів. В той же час, це твердження є неприйнятним у випадку неоднозначного ставлення певної частини суспільства до тих самих історичних фактів.

Адже, політичною є управлінська діяльність стратегічного рівня щодо внутрішніх та зовнішніх правових стосунків і взаємодій між різними суспільними групами з вирішення питань життя суспільства чи певної його частини, яка зазвичай безсумнівно задовольняє лише переважну, а не абсолютну більшість членів суспільства.

З врахуванням наведених у рішенні відповідача мотивів можна зробити висновок, що ВРП вдалася до політичної оцінки судового рішення, що є неприйнятним, оскільки критерії оцінки судді можуть бути виключно юридичні, а не політичні чи історичні.

Також судом встановлено, що для розгляду справи N 2а-1219/10/0570 за позовом ОСОБА_3 до Президента України Ю. В. А. про визнання незаконним Указу Президента України В. Ю. N 46/2010 від 20 січня 2010 року "Про присвоєння С. Бандері звання Герой України" та зобов'язання скасувати його, була визначена колегія суддів у складі головуючого судді Абдукадирової К. Е., суддів Бєломєстнова О. Ю., Стойки В. В.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням вищої ради правосуддя N 2141/0/15-17 від 18 липня 2017 року вирішено внести подання Президентові України про призначення Стойки Віталія Васильовича на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Також встановлено, що в подальшому рішенням Вищої ради правосуддя від 21 грудня 2017 року N 4211/0/15-17 вирішено внести подання Президентові України про призначення А. К. Е. на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Таким чином, ВРП внесено подання Президентові України про призначення суддів, які входили до складу колегії суддів у справі N 2а-1219/10/0570 разом із позивачем суддею Бєломєстновим О. Ю.

Разом з тим, відповідачем не надано об'єктивного та розумного обґрунтування щодо неоднакового вирішення питання стосовно осіб, які перебували в однакових умовах, а саме: входили до однієї колегії суддів в справі N 2а-1219/10/0570.

Проте, у рішенні відповідача від 10 жовтня 2017 року не вказано, які саме дії позивача, на противагу діям інших суддів, які входили до складу колегії по справі N 2а-1219/10/0570, можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням його на посаду судді.

Натомість, приймаючи рішення про внесення подання Президентові України про призначення на посаду судді щодо двох інших учасників колегії у справі N 2а-1219/10/0570, у відповідача не виникло сумнівів стосовно того, що призначення таких суддів може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Вказане свідчить про непослідовність практики ВРП при прийнятті аналогічних рішень за тотожних обставин, що виразилось у прийнятті протилежних рішень як до вирішення питання про внесення подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, так і після вирішення вказаного питання. Наведене вказує на неоднаковий підхід у вирішенні питання подальшої кар'єри позивача, що у порівняні із колегами проявляється в обмеженні можливостей у доступі до професії судді.

Конституційний Суд України у Рішенні (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року N 9-рп зазначив, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі N 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи R(80)2 зазначено, що приймаючи конкретне рішення, адміністративний орган влади має, зокрема, дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускати несправедливої дискримінації. Частиною другою статті 6 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Практикою Європейського Суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява N 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" від 21.02.97 р.) (п. п. 48 - 49 рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 р., заява N 10441/06).

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 2 КАС України ( N 2747-IV) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення при прийнятті рішення (вчинення дії). Слід вказати, що цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Згідно пункту 7 частини другої статті 2 КАС України ( N 2747-IV) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Згідно пункту 8 частини другої статті 2 КАС України ( N 2747-IV) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Метою цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дія суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Разом з тим, оскаржуване рішення позивача не містить належного обґрунтування щодо неоднакового вирішення питання про внесення подання про призначення суддів, які входили до складу колегії суддів в одній і тій самій справі, та яким чином саме дії позивача при вирішенні справи N 2а-1219/10/0570, на відміну від дій інших членів колегії, можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням його на посаду судді, а отже воно не відповідає критеріям обґрунтованості, рівності та пропорційності, передбаченим в п. 3 ( N 2747-IV), 7 ( N 2747-IV), 8 частині 2 статті 2 КАС України ( N 2747-IV).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

За частиною другою цієї статті ( N 2747-IV) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглядаючи адміністративну справу, суд виходить з того, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, дослідивши матеріали справи, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, ґрунтуючись на засадах верховенства права, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 10 жовтня 2017 року N 3219/0/15/17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Що стосується вимог про зобов'язання відповідача вирішити питання щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду у даній справі, суд зазначає, що призначення судді безстроково це певна послідовність дій ВККС України і ВРП з урахуванням п. 30 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII), а тому вказані вимоги є передчасними.

Разом з тим, для належного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути питання, щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 241 - 246 ( N 2747-IV), 262 ( N 2747-IV), 266 ( N 2747-IV), 255 ( N 2747-IV), 295 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 10 жовтня 2017 року N 3219/0/15/17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Зобов'язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути питання щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду через Верховний Суд як суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складене та підписане 30.05.2019.

 

Судді Верховного Суду:

А. Ю. Бучик

 

Я. О. Берназюк

 

М. М. Гімон

 

І. В. Желєзний

 

Л. Л. Мороз




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали