ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

14.07.2011 р.

N К/9991/35509/11


Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів - Калашнікової О. В., Конюшка К. В., Леонтович К. Г., Цуркана М. І., Черпіцької Л. Т., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року у справі N 2а-240/09 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, встановила:

У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулося в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просив визнати відмову у призначенні пенсії неправомірною, зобов'язати відповідача призначити йому пільгову пенсію відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" в редакції від 04.07.2002 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.08.2005 р. йому виповнилося 45 років, а тому згідно п. "б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" незалежно від підстав та часу звільнення йому може бути призначена відповідна пенсія.

Постановою Яготинського районного суду Київської області від 12 листопада 2009 року позовні вимоги задоволені. Визнана відмова у призначенні пенсії неправомірною. Зобов'язано відповідача призначити пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1, 1960 року народження, звільнився з військової служби у 1996 році. Позивачу 08.08.2005 р. виповнилося 45 років. На час звільнення ОСОБА_1 з військової служби діяв Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" в редакції від 04.07.2002 р., пункт "б" статті 12 якого передбачав, що незалежно від підстав та часу звільнення військовослужбовцям може бути призначена пенсія за умови, що їм виповнилося 45 років і що вони мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ чи в державній пожежній охороні. В березні 2006 року позивач звертався із заявою про призначення пенсії до ГУ МВС України АР Крим.

В липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ України у Київській області про призначення йому пенсії на підставістатті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", 29.07.2009 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на момент досягнення позивачем 45-річного віку, він мав право на отримання пільгової пенсії відповідно редакції ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", яка діяла на той час.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача до відповідача за призначенням пенсії діяла ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" в редакції, яка передбачала обов'язкову умову призначення пенсії по вислузі років досягнення на час звільнення з військової служби 45-річного віку. Позивач на момент звільнення у 1996 р. не досяг 45 річного віку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п. "б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" в редакції, яка чинна на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами справи (липень 2009 року), пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б", "д" статті 12 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Виходячи з наведеної законодавчої норми обов'язковою підставою для призначення пенсії по вислузі років є досягнення на час звільнення з військової служби 45-річного віку. Позивач на час звільнення з військової служби не досяг 45 річного віку, а тому не має права на пенсію за вислугу років згідно п. "б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

Посилання позивача на необхідність застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" в редакції від 04.07.2002 р. є безпідставним.

На момент звернення ОСОБА_1 до ГУ ПФ України у Київській області та відмови останнього в призначенні пенсії ст. 12 Закону діяла в у редакції від 04.04.2006 р. N 3591-IV, п. "б" якої передбачав обов'язкову умову для призначення пенсії по вислузі років досягнення на час звільнення з військової служби 45-річного віку.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що оскільки позивач не підпадає під вказані вимоги Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", відповідач обґрунтовано відмовив йому в призначенні пенсії по вислузі років.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст. ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

 





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали