ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

25.09.2003 р.

Справа N 6-6829кс03


У вересні 2001 р. З. звернувся до суду з позовом до ректора університету С. про продовження контракту на невизначений строк, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач посилався на те, що працює в університеті з 1969 р., а на викладацькій посаді постійно з 1972 р. до 1998 р., на викладацькі посади обирався на кожні наступні п'ять років на конкурсній основі. У 1998 р. підписав контракт на один рік, а після цього контракт було переукладено на термін від 4 вересня 1999 р. по 4 вересня 2001 р.

У зв'язку з наближенням закінчення строку контракту 26 червня 2001 р. позивач подав заяву на ім'я ректора університету з проханням переукласти контракт ще на один рік, однак С. відмовив йому в цьому, пославшись на його пенсійний вік, а наказом від 31 серпня 2001 р. його звільнено з посади за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП з 4 вересня 2001 р.

Вважаючи, що такі дії суперечать ст. 43 Конституції України, ч. 2 ст. 11 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", ч. 2 ст. 391 КЗпП, п. 6.6 Положення про порядок наймання і звільнення педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів освіти, що є у державній власності, п. 4.1 колективного договору, позивач просив зобов'язати ректора університету продовжити контракт на невизначений строк та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.

При розгляді справи судом З. доповнив свій позов вимогою про поновлення його на роботі.

Рішенням районного суду від 10 грудня 2001 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 20 березня 2002 р., у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі З. просив скасувати зазначені рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Судова па пата у цивільних сплавах Верховного суду України дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на зазначені вище нормативні акти, згідно з якими при переукладенні один чи декілька разів строкових договорів вони вважаються такими, що укладені на невизначений строк, а тому звільняти його по закінченні строку контракту (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП) відповідач був не вправі.

Згідно з ч. 2 ст. 391 КЗпП трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Частиною 2 ст. 23 КЗпП передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Тобто роботодавець (як одна зі сторін трудового договору) має право пропонувати укладення строкового трудового договору (в тому числі його особливої форми - контракту) у випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 54 Закону України "Про освіту" передбачено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Таким чином, контрактна форма трудового договору щодо науково-педагогічних працівників законодавчо визначена. Судом встановлено, що як перший, так і другий контракти були укладені за згодою сторін.

За таких обставин суд касаційної інстанції визнав, що районний та апеляційний суди дійшли обгрунтованого висновку про відсутність порушень ч. 2 ст. 391 КЗпП, тому підстави для скасування ухвалених у справі рішень відсутні.

Керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу З. відхилила, а рішення районного суду від 10 грудня 2001 р. та ухвалу апеляційного суду від 20 березня 2002 р. залишила без змін.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали