ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 27 березня 2012 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Терлецького О. О., суддів: Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., при секретарі судового засідання - Бурнишевій О. Е. (за участю представників: відповідача - Управління державної охорони України - ОСОБИ_2, Генеральної прокуратури України - ОСОБИ_3, Кабінету Міністрів України - ОСОБИ_4, ОСОБИ_5, Міністерства оборони України - ОСОБИ_6), розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБИ_1 до Департаменту охорони в Автономній Республіці Крим Управління державної охорони України (далі - Департамент; Управління відповідно), Управління (за участю військової прокуратури Військово-Морських Сил Збройних Сил України), про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, встановила:

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії Департаменту щодо відмови у зарахуванні до строку безперервної військової служби у Збройних Силах України час навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою (далі - Ліцей), зобов'язати відповідача провести перерахунок вислуги років з урахуванням періоду навчання у Ліцеї з 3 вересня 1993 року по 14 червня 1996 року та провести перерахунок розміру щомісячного грошового забезпечення з урахуванням зазначеного строку навчання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 послався на частину першу статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", введеного в дію 12 травня 1992 року (у редакції, чинній на час зарахування до Ліцею та проходження навчання у ньому; далі - Закон N 2232-XII), яка передбачала, що день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею) є початком перебування на військовій службі.

Ленінський районний суд м. Севастополя постановою від 15 січня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2011 року, позов задовольнив частково: зобов'язав Департамент зарахувати позивачу строк навчання у Ліцеї з 3 вересня 1993 року по 14 червня 1996 року у загальний строк військової служби та провести перерахунок грошового забезпечення з урахуванням часу навчання у Ліцеї.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 листопада 2011 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін, при цьому погодився із висновками останніх, що за правилами частини першої статті 24 Закону N 2232-XII день прибуття позивача на навчання до Ліцею вважається початком його перебування на військовій службі, тому строк навчання у зазначеному навчальному закладі підлягає зарахуванню до загального строку військової служби.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Управління, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статті 24 Закону N 2232-XII, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2011 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2011 року (К-36851/10) у справі за позовом ОСОБИ_7 до Управління, Міністерства праці та соціальної політики України про зарахування до загального строку військової служби період навчання у Київському військовому ліцеї з 24 червня 1994 року по 13 червня 1996 року, в якій касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що навчання у військовому ліцеї не входить до закріпленого у статті 2 Закону N 2232-XII переліку видів військової служби.

Заслухавши пояснення представників Управління, Генеральної прокуратури України, Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статті 24 Закону N 2232-XII, за якого цей суд по-різному вирішує питання щодо визначення початку проходження військової служби та зарахування до строку цієї служби часу навчання у військових ліцеях та ліцеях із посиленою військово-фізичною підготовкою.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначеної норми матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Згідно зі статтею 24 Закону N 2232-XII початком перебування на військовій службі вважався, зокрема, й день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.

У новій редакції цього Закону, яка набрала чинності 31 липня 1999 року і, з відповідними змінами, діє на цей час, стаття 24 вже не пов'язує початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Зазначена норма Закону передбачає, що початком проходження військової служби є: день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.

Статтею 2 Закону N 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Видами такої служби згідно з частиною четвертою названої статті Закону N 2232-XII є: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Перебування на військовій службі громадян, які навчаються у військово-навчальних закладах, передбачено і у статті 25 цього Закону.

Громадяни, які виявили бажання вступити до військово-навчальних закладів, відповідно до частини першої статті 12 Закону N 2232-XII проходять підготовку у військових ліцеях, середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах, в організаціях Товариства сприяння обороні України, на підготовчих курсах при вищих навчальних закладах або самостійно.

Як встановили суди попередніх інстанцій, ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, у якому з 3 вересня 1993 року по 14 червня 1996 року навчався позивач, не належить до військових навчальних закладів, а створений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року N 490 "Про реформу системи військової освіти" з метою підготовки кандидатів для вступу до цих закладів, тому навчання у ньому не можна вважати навчанням у військовому навчальному закладі, а відтак і проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у частині четвертій статті 2 Закону N 2232-XII.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про неправомірність відмови відповідача в зарахуванні до строку безперервної військової служби ОСОБИ_1 у Збройних Силах України часу його навчання в ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, отже, ухвала Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2011 року є незаконною та підлягає скасуванню.

Установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, оскільки за змістом частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Оскільки такі повноваження за наслідками розгляду касаційної скарги відповідно до вимог статті 223 КАС має суд касаційної інстанції, справу після скасування його ухвали від 1 листопада 2011 року слід направити на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву Управління державної охорони України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий:

О. О. Терлецький

Судді:

М. Б. Гусак

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. Л. Маринченко

 

П. В. Панталієнко

 

О. Б. Прокопенко





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали