ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12.06.2012 р.

N К/9991/50224/11


Розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою виконавчого комітету Вінницької міської ради на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 квітня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року у справі N 2-а-2293/11 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування пункту рішення, встановила:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Вінницької міської ради про скасування пп. 4.7 рішення від 25.08.88 N 281.

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивач є власником 53/120 часток будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 22.03.60 N 12/334 за будинком АДРЕСА_1 була зареєстрована земельна ділянка площею 2730 кв. м.

Пунктом 4.7 рішення виконкому Вінницької міської ради 25.06.88 N 281 "Про впорядкування та закріплення земельних ділянок в індивідуальній забудові" за будинком АДРЕСА_1 була зареєстрована земельна ділянка площею 2730 кв. м.

З листа Вінницього БТІ від 13.12.2010 N 6869 вбачається, що земельна ділянка площею 4664 кв. м є лишками і з урахуванням спірного рішення підлягає вилученню.

В матеріалах справи також наявний кадастровий план земельної ділянки, згідно якого площа ділянки на даний час складає 0,3376 га і є значно більшою ніж була зареєстрована, тобто земельна ділянка АДРЕСА_1 позивачем самовільно зайнята.

Відповідно до плану земельної ділянки громадського будинку від 28.09.2010 норма земельної ділянки зазначена також 2730 кв. м.

Отже, земельна ділянка АДРЕСА_1 площею 4664 кв. м була залишена в тимчасовому користуванні, що підтверджується довідкою комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" від 15.12.2010 за N 6869 і висновком про реєстрацію земельної ділянки за будинковолодінням, в яких зазначено, що земельна ділянка площею 4664 кв. м є лишками, а не залишена в тимчасовому користуванні.

Земельний кодекс Української РСР 1970 року, який діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення, передбачав порядок надання земель у користування, відповідно до ст. 16 якого надання земельних ділянок у користування здійснювалося в порядку відведення.

Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.

Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37 - 41 цього Кодексу.

Згідно із нормами ст. 37 Земельного кодексу Української РСР від 1970 року вилучення земельної ділянки чи її частини для державних або громадських потреб провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів у порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і цим Кодексом.

На час прийняття оскаржуваного рішення ст. 20 ЗК Української РСР передбачала, що документами, які підтверджують право землекористування, є державні акти на право користування землею. Ст. 22 вказаного Кодексу визначено, що приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними організаціями меж ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який підтверджує право користування землею, забороняється.

Отже, спірне рішення виконкому прийнято у відповідності до зазначених норм законодавства, а тому судами першої та апеляційної інстанції зроблено хибний висновок про протиправність оскаржуваного рішення.

Оскільки судами попередніх інстанцій обставини справи встановлено повно і правильно, але порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, то зазначена обставина відповідно до ст. 229 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:

Касаційну скаргу виконавчого комітету Вінницької міської ради - задовольнити.

Скасувати постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 квітня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

 





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали