ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 25 червня 2011 року

Верховний Суд України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Фермер" про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості з орендної плати, пені, індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, трьох процентів річних від простроченої суми та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Фермер" до ОСОБА_1, треті особи - Новопетрівська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області, Магдалинівський районний відділ Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про зобов'язання змінити договір за заявою товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Фермер" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2011 року, встановив:

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що його мати, ОСОБА_2, 30 вересня 2006 року уклала з відповідачем договір оренди належної їй земельної ділянки площею 4,95 га строком на 7 років зі сплатою на її користь орендної плати в розмірі 1200 грн. за кожен рік, що відповідно до розрахунку орендної плати, який є невід'ємною частиною договору, становить 1,51 відсотка від грошової оцінки земельної ділянки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. 22 серпня 2008 року як спадкоємець останньої він отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказану земельну ділянку та в подальшому - державний акт на право власності на земельну ділянку, про що повідомив товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Фермер" (далі - ТОВ СГП "Фермер").

Відповідно до п. 2.2 указаного договору оренди та додатку N 1 до цього договору виплата орендної плати проводиться щороку з 1 січня до 31 грудня. Проте відповідач обов'язок орендаря, визначений умовами договору оренди, не виконав, орендну плату за 2008 - 2009 роки не сплатив.

Вважаючи, що ТОВ СГП "Фермер" істотно порушило умови зазначеного договору оренди, оскільки не виплатило орендної плати, ураховуючи те, що мінімальний розмір плати за оренду земельних ділянок Указом Президента України від 19 серпня 2008 року N 725/2008 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (далі - Указ Президента N 725/2008) збільшено до 3 відсотків, і посилаючись на ст. ст. 16, 625, 651 Цивільного кодексу України та ст. 32 Закону України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон N 161-XIV), позивач, уточнивши свої вимоги, просив розірвати вказаний договір і стягнути з відповідача на його користь заборгованість з орендної плати в сумі 5273 грн. 60 коп., пеню в розмірі 1057 грн. 93 коп., індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 294 грн. 06 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 86 грн. 74 коп., а всього 6712 грн. 33 коп.

ТОВ СГП "Фермер" звернулося до суду із зустрічною позовною заявою, в якій зазначало, що право власності на орендовану землю перейшло від ОСОБА_2 до іншої особи - ОСОБА_1.

Вважаючи, що у зв'язку з викладеним обставини, якими керувалися сторони вказаного договору під час його укладення, істотно змінилися, ТОВ СГП "Фермер" просило зобов'язати ОСОБА_1 переукласти (змінити) договір оренди шляхом підписання нового договору оренди, в якому стороною є ОСОБА_1.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 7 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, ухвалено розірвати вказаний договір оренди земельної ділянки; стягнути з ТОВ СГП "Фермер" на користь ОСОБА_1 6712 грн. 23 коп., з яких: заборгованість з орендної плати - 5273 грн., пеня - 1057 грн. 93 коп., індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання - 294 грн. 06 коп. та три проценти річних від простроченої суми - 86 грн. 74 коп.; зарахувати в рахунок стягнення заборгованості з орендної плати кошти в розмірі 2040 грн., перераховані ОСОБА_1 грошовим переказом від 6 березня 2010 року. У задоволенні зустрічного позову ТОВ СГП "Фермер" відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2011 року у відкритті касаційного провадження в указаній справі за касаційною скаргою ТОВ СГП "Фермер" на зазначені судові рішення відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольняючи позов ОСОБА_1 і відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ТОВ СГП "Фермер", виходив із того, що відповідач систематично не виконував обов'язків, передбаченихст. ст. 24, 25 Закону N 161-XIV та умовами договору, не сплачував орендної плати за 2008 - 2009 роки в установлений договором строк, а виплатив указану плату лише після звернення позивача до суду - у березні 2010 року, без збільшення розміру орендної плати до 3 відсотків, передбаченого Указом Президента N 725/2008, хоча відповідно до п. 2.2 зазначеного договору розмір орендної плати може корегуватися згідно з індексацією грошової оцінки землі та вимогами чинного законодавства й не може бути меншим від розміру, установленого чинним законодавством. Таким чином, визначаючи розмір заборгованості з орендної плати, суд першої інстанції виходив зі збільшеного Указом Президента N 725/2008 мінімального розміру плати за оренду земельних ділянок - 3 відсотки від вартості земельної ділянки.

У заяві про перегляд судового рішення ТОВ СГП "Фермер" просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2011 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення ТОВ СГП "Фермер" посилається на ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 30 січня 2008 року у справі про стягнення заборгованості за договором земельного паю, пені та відшкодування моральної шкоди; від 21 квітня 2010 року у справі про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки; від 23 червня 2010 року у справі про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, а також рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 червня 2010 року у справі про розірвання договору оренди земельної ділянки.

За результатами розгляду касаційних скарг у цих справах суд касаційної інстанції дійшов висновку, що Указ Президента N 725/2008, яким внесено зміни до Указу Президента України від 2 лютого 2002 року N 92/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (далі - Указ Президента N 92/2002) та збільшено мінімальний розмір орендної плати до 3 відсотків, має рекомендаційний характер, він був прийнятий після укладення сторонами договору й не може бути підставою для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати з 1,5 відсотка до 3 відсотків; таке непідвищення відповідачем розміру орендної плати з 1,5 відсотка до 3 відсотків не може бути підставою для розірвання договору оренди.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 13 Закону N 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 21 Закону N 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Отже, розмір та умови оплати, указані в договорі, не можуть суперечити чинному на час укладення договору законодавству.

Частиною 2 ст. 23 Закону N 161-XIV орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Пунктом 1 Указу Президента N 92/2002 (у редакції, чинній на момент укладення сторонами договору оренди земельної ділянки) визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Указом Президента України N 725/2008 внесено зміни до Указу Президента N 92/2002 та встановлено розмір орендної плати не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування. В його тексті відсутнє посилання на те, що його дія розповсюджується на договори, укладені до набрання ним чинності, а тому змінити розмір орендної плати можна лише за згодою сторін.

Виходячи з наведеного Указ Президента N 92/2002 (у редакції зі змінами, внесеними Указом Президента N 725/2008) має рекомендаційний характер, він був прийнятий після укладення сторонами договору і є підставою для перегляду розміру орендної плати, установленої умовами договору, а не для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати до 3 відсотків.

За умовами укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 30 вересня 2006 року орендна плата становить 1200 грн. за кожен рік, що відповідно до розрахунку орендної плати, який є невід'ємною частиною договору, становить 1,51 відсотка від грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень у частині застосування судом першої інстанції при визначенні розміру заборгованості з орендної плати Указу Президента N 92/2002 (у редакції зі змінами, внесеними Указом Президента N 725/2008), згідно з якими мінімальний розмір плати за оренду земельних ділянок збільшений до 3 відсотків від вартості земельної ділянки, не ґрунтується на вимогах матеріального права. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у частині відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення в частині визначення розміру заборгованості з орендної плати, пені, індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, трьох процентів річних від простроченої суми та зарахування коштів у рахунок стягнення заборгованості з орендної плати не можна визнати законною.

Разом із тим, задовольняючи позов ОСОБА_1 у частині розірвання договору оренди земельної ділянки та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди встановили, що відповідач систематично не виконував обов'язків, передбачених ст. ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі" та умовами договору, не сплачував орендної плати за 2008 - 2009 роки в установлений договором строк, а виплатив указану плату лише після звернення позивача до суду - у березні 2010 року.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки та зустрічного позову ТОВ СГП "Фермер", правильно застосував норми матеріального права; передбачені п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України підстави для перегляду судового рішення в цій частині відсутні.

За таких обставин заява ТОВ СГП "Фермер" підлягає частковому задоволенню, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у частині відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, трьох процентів річних від простроченої суми та зарахування коштів у рахунок стягнення заборгованості з орендної плати підлягає скасуванню з направленням справи в указаній частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 Цивільного процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Фермер" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2011 року в частині відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, трьох процентів річних від простроченої суми та зарахування коштів у рахунок стягнення заборгованості з орендної плати скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

М. І. Балюк

В. П. Барбара

І. С. Берднік

Л. Ф. Глос

Т. В. Гошовська

Л. І. Григор'єва

М. І. Гриців

В. С. Гуль

В. І. Гуменюк

М. Б. Гусак

А. А. Ємець

Т. Є. Жайворонок

Г. В. Канигіна

М. Р. Кліменко

М. Є. Короткевич

О. А. Коротких

В. І. Косарєв

В. В. Кривенко

О. Т. Кузьменко

Н. П. Лященко

В. Л. Маринченко

Л. І. Охрімчук

П. В. Панталієнко

В. Ф. Пивовар

О. І. Потильчак

Б. М. Пошва

А. І. Редька

Я. М. Романюк

Ю. Л. Сенін

А. М. Скотарь

Т. С. Таран

О. О. Терлецький

Ю. Г. Тітов

І. Б. Шицький

В. Ф. Школяров

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали