ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

31.05.2012 р.

Справа N 35/5005/9248/2011


Вищий господарський суд України в складі колегії суддів: Грейц К. В. - головуючого, Бакуліної С. В., Рогач Л. І., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АДК" на постанову від 20.12.2011 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі господарського суду Дніпропетровської області N 35/5005/9248/2011 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДК" про розірвання договору та стягнення 21733,06 грн., за участю представників: позивача - не з'явились, відповідача - Шахов Д. А., встановив:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2011 (суддя - Широбокова Л. П.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 (колегія суддів у складі: головуючого - судді Дмитренко А. К, суддів: Прокопенко А. Є., Крутовських В. І.), позовні вимоги, уточнені під час розгляду справи, фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДК" (далі - відповідач) про розірвання договору оренди від 04.12.2010 N 1, стягнення 21733,06 грн. та припинення договору оренди від 01.01.2009 задоволені частково: розірвано договір від 04.12.2010 N 1 оренди нежитлового приміщення та стягнено з відповідача на користь позивача 20700 грн. заборгованості, 103,44 грн. 3 % річних, 401,58 грн. інфляційних втрат, 528,58 грн. пені, в решті позовні вимоги залишені без задоволення.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального права, а саме ст. ст. 526, 765, 795 ЦК України.

Зокрема, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не врахована та обставина, що між сторонами за договором не складався акт приймання-передачі орендованого майна, в зв'язку з чим неможливо встановити початок перебігу строку користування майном, а, отже, і момент, з якого у відповідача виник обов'язок вносити орендну плату; на момент перерахування орендної плати ОСОБА_4 займала посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "АДК", відтак, перераховуючи орендну плату, діяла всупереч інтересам останнього.

Представник позивача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

За розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 22.05.2012 N 03.08-05/286 у зв'язку з хворобою судді-доповідача Глос О. І., для розгляду касаційної скарги у справі N 35/5005/9248/2011 сформовано колегію суддів у складі: Грейц К. В. - головуючий (суддя-доповідач), Бакуліна С. В., Рогач Л. І.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника скаржника, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 04.12.2010 фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "АДК" (орендар) був укладений договір N 1 оренди нежитлового приміщення загальною площею 276 кв. м, розташованого у АДРЕСА_1, на строк з 01.01.2011 по 31.03.2011 (п. 1 договору); орендна плата складає 4140 грн. на місяць і вноситься з січня 2011 р. щомісячно до 20 числа наступного місяця (п. 4.1 договору); орендодавець має право на дострокове розірвання договору у разі, зокрема, порушення строків внесення орендної плати (п. 5.3 договору); у разі прострочення внесення орендної плати орендар сплачує пеню в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення, але не вище суми, встановленої діючим законодавством (п. 6.2 договору).

Відповідач свої зобов'язання по внесенню орендної плати виконав частково, сплативши позивачу орендну плату за січень 2011 року, втім, в подальшому орендна плата не вносилася, що призвело до виникнення боргу в сумі 20700 грн. і обумовило звернення орендодавця з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір у справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про доведеність позивачем факту порушення орендарем своїх зобов'язань по внесенню орендної плати і існування заборгованості по орендній платі в сумі 20700 грн., що є підставою для дострокового розірвання договору відповідно до п. 5.3 договору та ст. 651 ЦК України, а також стягнення суми боргу з нарахуванням пені, 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених положеннями п. 6.2 договору та нормою ст. 625 ЦК України.

Решта позовних вимог про визнання такими, що припинили свою дію, договорів оренди нежитлового приміщення від 01.01.2009 N 1 та від 04.12.2009 N 1 залишена судами попередніх інстанцій без задоволення з посиланням на приписи ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, і судові акти в цій частині не є предметом касаційного оскарження.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій законними, обґрунтованими та прийнятими з врахуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у справі, враховуючи таке.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а правовим наслідком порушення зобов'язання є, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, стягнення неустойки.

Крім того, частинами 1, 3 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Право орендодавця на дострокове розірвання договору у разі, зокрема, порушення строків внесення орендної плати передбачено також в п. 5.3 договору.

Оскільки факт порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної сплати орендних платежів достеменно встановлено судами як першої, так і апеляційної інстанцій, цей факт не спростовано відповідачем і підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність правових підстав для дострокового розірвання договору, а також стягнення 20700 грн. заборгованості з орендної плати за період з лютого по червень 2011 року, пені в сумі 528,58 грн. за прострочення платежу за цей період, 3 % річних та інфляційних втрат в сумі 103,44 грн. та 401,58 грн. відповідно.

Посилання скаржника на відсутність акта приймання-передачі орендованого приміщення та неможливість встановлення дати початку фактичного використання приміщення, а, отже, і моменту, з якого у відповідача виник обов'язок вносити орендну плату, не приймаються до уваги колегії суддів, адже, аналогічні доводи відповідача були правомірно відхилені судом апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що факт укладання 04.12.2010 договору N 1 оренди нежитлового приміщення між позивачем та відповідачем та факт використання відповідачем орендованого майна за призначенням встановлено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2011 у справі N 30/5005/7059/2011 між тими самими сторонами, яке набрало чинності, отже, згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ці факти є преюдиціальними по відношенню до даного спору і не потребують доведення при розгляді цієї справи.

До того ж, колегія судів вважає за доцільне зазначити, що, як вбачається з матеріалів справи, договірним відносинам, з яких виник спір, передували орендні правовідносини між тими ж сторонами з приводу тих самих приміщень на підставі договорів оренди нежитлового приміщення від 01.01.2009 N 1 та від 04.12.2009 N 1. При цьому, докази повернення орендованого приміщення позивачеві відповідачем під час розгляду в судах попередніх інстанцій не були надані, будь-які посилання на цю обставину також відсутні. Отже, в даному випадку, відсутність акта приймання-передачі орендованого приміщення не свідчить про те, що спірне майно не було передано орендареві і зобов'язання по внесенню орендної плати на підставі договору оренди N 1 від 04.12.2010 у передбаченому ним порядку не виникли у відповідача з моменту підписання цього договору, адже відповідно до п. 4.1 договору орендна плата вноситься з січня 2011 р. щомісячно до 20 числа наступного місяця.

Доводи скаржника, що позивачка перерахувала орендну плату за січень місяць 2011 року сама собі і це суперечить інтересам очолюваного нею на той момент підприємства, не відповідають дійсності, адже, згідно з наданою позивачем банківською випискою від 03.02.2011 орендна плата перераховувалась Товариством з обмеженою відповідальністю "АДК", а не особисто фізичною особою ОСОБА_4, на підставі договору оренди від 04.12.2010, укладеному з ФОП ОСОБА_4. При цьому, докази того, що дана угода суперечить інтересам відповідача і визнана у встановленому порядку недійсною з моменту її укладення, відсутні.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни оскаржуваних судових актів відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АДК" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 у справі господарського суду Дніпропетровської області N 35/5005/9248/2011 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

К. В. Грейц

Судді:

С. В. Бакуліна

 

Л. І. Рогач





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали