Додаткова копія: Про схвалення Концепції розвитку системи екстреної медичної допомоги

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 22 травня 2019 р. N 383-р

Київ

Про схвалення Концепції розвитку системи екстреної медичної допомоги

1. Схвалити Концепцію розвитку системи екстреної медичної допомоги, що додається.

2. Міністерству охорони здоров'я разом із заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади розробити та подати у місячний строк в установленому порядку Кабінетові Міністрів України проект плану заходів щодо реалізації Концепції, схваленої цим розпорядженням.

 

Прем'єр-міністр України

В. ГРОЙСМАН

Інд. 73

 

СХВАЛЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 22 травня 2019 р. N 383-р

КОНЦЕПЦІЯ
розвитку системи екстреної медичної допомоги

Проблема, яка потребує розв'язання

У 2016 році 392 тис. українців померло від захворювань системи кровообігу і ще 31,7 тис. - від зовнішніх причин смерті (нещасних випадків, дорожньо-транспортних пригод, насильницьких дій)1. Разом це становило 72,3 відсотка смертей в Україні того року. Жодна інша причина смерті, крім новоутворень (які забрали у 2016 році 78,9 тис., або 13,5 відсотка життів), не мала подібного масштабу. Наша країна посідає друге місце в світі за кількістю смертей на 100 тис. населення, і саме перелічені причини пояснюють цей трагічний показник.


1 Державна служба статистики України, Демографічний щорічник "Населення України за 2016 рік", "Кількість померлих за причинами смерті, статтю та типом поселень у 2016 році", с. 109, 2017 р.

Як хвороби серця, так і нещасні випадки та умисні ушкодження є складними соціальними явищами, що вимагають комплексних дій. Однак проблемою при цьому залишається слабкість системи екстреної медичної допомоги.

Незважаючи на високий рівень захворюваності на ішемічну хворобу серця в Україні, рівень госпіталізації з гострим інфарктом міокарду у 2016 році становив лише 1,3 на 1000 населення2, 3, що відчутно нижче, ніж у країнах Європи (для прикладу, у 2017 році цей показник був в півтора рази вищим у Польщі, Хорватії, Угорщині і більш як вдвічі вищий - в Німеччині, Швеції, Литві).


2 Державна служба статистики України, Заклади охорони здоров'я та захворюваність населення України у 2016 році, Статистичний бюлетень, 2017 р.

3 Дані державного закладу "Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров'я України".

У 2016 році лише 8,5 відсотка реанімацій, що проводилися в Україні працівниками системи екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі пацієнтам із зупинкою серця поза межами закладу охорони здоров'я, виявились успішними (тобто дали можливість відновити самостійний кровообіг). Для порівняння, відповідний середній показник для країн Європи становив 28,6 відсотка станом на 2014 рік. Відповідно сьогодні в Україні 90,1 відсотка смертей серед пацієнтів з ішемічною хворобою серця відбувається поза межами лікарні; 9,9 відсотка пацієнтів з цим діагнозом помирає в лікарні.

Однак і в стінах закладів охорони здоров'я екстрена медична допомога залишається значно менш ефективною порівняно з показниками розвинених систем охорони здоров'я. У 2016 році смертність серед пацієнтів, госпіталізованих з гострим інфарктом міокарда, становила 12,5 відсотка (порівняно з 3,3 відсотка у Сполучених Штатах Америки).

Шанси на те, що у разі настання нещасного випадку чи серцевого нападу життя людини буде врятоване, а негативні наслідки для здоров'я - мінімізовані, залежать від строку початку надання першої допомоги та строку початку проведення критичних для виживання процедур на догоспітальному етапі, які повинні бути мінімальними, а також ефективного госпітального лікування та реабілітації. Кожна з перелічених ланок в Україні організована неефективно.

Перша проблема - недосконала організація раннього доступу до надання першої допомоги.

Згідно з доказовими дослідженнями, статистично значуще зростання показників виживання серед пацієнтів екстреної медичної допомоги досягається лише у разі, коли пацієнти можуть розраховувати на початок такої допомоги не пізніше ніж через 4 хвилини після настання екстреної ситуації. Настільки ранній доступ можливий лише у разі надання ефективної першої допомоги та забезпечення базової підтримки життя безпосередніми свідками на місці події. Хоча такі особи не можуть замінити професійних медичних працівників, вони можуть допомогти підтримати життя до прибуття професіоналів.

В Україні навички першої допомоги формально є частиною підготовки деяких фахівців (рятувальників аварійно-рятувальних служб, поліцейських тощо). Проте поточний підхід до їх підготовки не є ефективним через ряд причин:

не існує ефективного механізму контролю якості знань за результатами освітніх заходів;

не існує реєстру осіб, які пройшли тренінги з надання першої допомоги, відсутній механізм оперативного залучення їх до надання першої допомоги у разі настання нещасного випадку або надзвичайної ситуації;

добровольці, які наважуються рятувати людину до приїзду швидкої, ніяк не захищені законодавством від притягнення до відповідальності у разі, коли людині все-таки не вдасться зберегти життя.

Друга проблема - недостатня швидкість прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події.

Сьогодні в Україні, згідно з офіційною статистикою, у 90 відсотках випадків виклику екстреної медичної допомоги у містах така бригада прибуває на місце події до 10 хвилин і у 85 відсотках у сільській місцевості - до 20 хвилин. Однак через відсутність чіткого контролю виїздів бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги шляхом GPS-навігації та єдиних оперативно-диспетчерських інформаційних систем існує значний ризик заниження офіційних показників часу доїзду.

Відчутним чинником повільного доїзду є довга за тривалістю обробка виклику екстреної медичної допомоги. В багатьох областях система диспетчеризації недостатньо автоматизована і прив'язана до певного району області, що призводить до таких наслідків:

реагування на виклики екстреної медичної допомоги здійснюється лише у межах району, з якого здійснено такі виклики;

розташування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, час доїзду на виклик екстреної медичної допомоги, навантаження таких бригад неможливо визначити та ефективно контролювати;

виклики бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги реєструються в ручному (паперовому) режимі, інформація про них вноситься в кілька журналів, що займає значний час та збільшує ризик помилок;

комунікація між диспетчером оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі - оперативно-диспетчерська служба) і бригадою екстреної (швидкої) медичної допомоги часто ускладнюється відсутністю радіозв'язку;

маршрутизація виклику екстреної медичної допомоги часто містить зайві ланки (диспетчер, диспетчер напрямку, диспетчер підстанції оперативно-диспетчерської служби), що продовжує час реагування, особливо у великих містах.

Сьогодні в Україні не існує державного стандарту на програмно-апаратний комплекс для оперативно-диспетчерської служби, і жодна державна структура не контролює якість та надійність засобів комунікації у системі екстреної медичної допомоги.

Крім того, однією із складових повільного реагування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги є перевантаженість системи непрофільними викликами екстреної медичної допомоги, яка не дає можливість ефективно реагувати на справді ургентні випадки. Така перевантаженість спричинена рядом чинників, а саме:

поганою якістю або повною відсутністю алгоритмів категоризації викликів;

відсутністю запобіжників проти виїздів бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на непрофільні виклики екстреної медичної допомоги для покращення показників кількості виїздів;

слабкістю первинної медичної допомоги (яка могла би бути ефективнішою альтернативою під час реагування на значну кількість викликів екстреної медичної допомоги);

суспільною звичкою вирішувати значну кількість непрофільних медичних ситуацій шляхом виклику екстреної медичної допомоги, відсутністю доступу до ефективніших альтернатив або знань про їх наявність.

Додатковою причиною повільного реагування на виклики екстреної медичної допомоги також є відсутність алгоритму автоматизованого вибору найближчої бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Значна кількість громадян України, а саме особи з вадами зору та слуху, - сьогодні взагалі практично позбавлені шансу викликати екстрену медичну допомогу, оскільки такий виклик може прийматися лише через телефонний дзвінок.

Третя, найбільша проблема - незадовільна якість надання медичної допомоги на догоспітальному етапі.

Сьогодні в Україні можливості бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги (переважна більшість з яких є фельдшерськими, тобто складається з фельдшера, водія і, іноді, медсестри) надавати екстрену медичну допомогу високої якості є вкрай обмеженими, оскільки:

професійна підготовка лікарів, фельдшерів здійснюється за стандартним принципом підготовки медичних працівників без достатнього врахування особливостей роботи в умовах надзвичайної ситуації;

незважаючи на наявність у складі таких бригад інших працівників, зазначені члени бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги не мають достатньої підготовки, щоб надати таку допомогу ефективно в проведенні реанімаційних заходів; крім того, участь у наданні екстреної медичної допомоги не входить у функціональні обов'язки водія бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Лікарі системи екстреної медичної допомоги також часто не мають можливості ефективно надати екстрену медичну допомогу. Навіть маючи високу кваліфікацію, лікар обмежений наявним обладнанням та діючою системою організації надання екстреної медичної допомоги в лікарні. Однак і підготовка лікарів є недосконалою. Сьогодні лікарі отримують свою кваліфікацію без достатньої уваги до системного застосування окремих дисциплін в межах практичних алгоритмів надання екстреної медичної допомоги.

Професійна підготовка, кваліфікаційні вимоги та організація діяльності медичних працівників системи екстреної медичної допомоги не включає навичок роботи в команді. Водночас саме ефективна командна робота є запорукою якісної медичної допомоги пацієнту, який перебуває у невідкладному стані. Результати досліджень свідчать, що часто причиною смерті або ускладненого перебігу захворювання пацієнтів, які перебувають у невідкладному стані, є не лише індивідуальні помилки окремих медичних працівників, але і неефективність координації командної роботи фахівців бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або працівників відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги закладу охорони здоров'я.

Низький рівень набутих навичок медичних працівників системи екстреної медичної допомоги зумовлений як відсутністю ефективних принципів підготовки фахівців, так і відсутністю ефективної системи контролю якості знань. Індивідуальна оцінка готовності лікарів до виконання своїх обов'язків сьогодні обмежується системою атестації та переатестації для підтвердження або підвищення кваліфікації. Цей підхід має ряд недоліків, а саме:

формальний характер, відсутність нагляду за якістю курсів підвищення кваліфікації та незалежного оцінювання для перевірки їх результатів, що створює корупційні ризики (адже якість навчання перевіряє та ж організація, що проводить це навчання);

відсутність засвоєння та відновлення практичних навичок під час підвищення кваліфікації;

застарілі програми, далекі від щоденної практики бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

відсутність ефективного механізму нагляду за проведенням передатестаційних циклів;

відсутність дієвого механізму офіційного визнання міжнародних курсів, які проходять працівники системи екстреної медичної допомоги, як курсів, що зараховуються під час підвищення кваліфікації, що демотивує працівників опановувати доказові міжнародні практики.

Окремою додатковою проблемою є відсутність в Україні національних галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я з надання екстреної медичної допомоги, що базуються на доказовій медицині. Наявні галузеві стандарти є застарілими і часто суперечать доказовим міжнародним практикам. Також відсутній і механізм нагляду за дотриманням галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я з надання екстреної медичної допомоги медичними працівниками.

Четверта проблема - незадовільна якість та швидкість надання екстреної медичної допомоги на госпітальному етапі.

Шанси пацієнта не лише своєчасно потрапити в лікарню, але і бути успішно пролікованим, прямо залежать від підходів до організації надання екстреної медичної допомоги на госпітальному етапі. Ймовірність летального випадку, в тому числі через додаткові ускладнення, сьогодні збільшують такі чинники:

невідповідність сучасним вимогам надання екстреної медичної допомоги у відділеннях екстреної (невідкладеної) медичної допомоги закладів охорони здоров'я, що приймають пацієнтів;

неспроможність більшості закладів охорони здоров'я, куди доставляють пацієнтів, провести повноцінну діагностику і надати комплексну медичну допомогу хворому, який перебуває у невідкладному стані;

транспортування хворих, які перебувають у невідкладному стані, за територіальним принципом;

відсутність чітких моделей комунікації та координації між бригадою екстреної (швидкої) медичної допомоги та відділенням екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

відсутність чітких моделей координації між відділеннями лікарні під час роботи із складними невідкладними випадками.

Крім безпосереднього впливу на перебіг захворювання та невідкладного стану пацієнта, нескоординовані процеси на рівні лікарні призводять до неефективного використання ліжкового фонду та робочого часу медичних працівників.

П'ята проблема - низька спроможність системи екстреної медичної допомоги своєчасно забезпечити достатній об'єм якісної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.

Наявні в Україні алгоритми реагування на надзвичайні ситуації (в тому числі - плани реагування державного, регіонального рівня та плани реагування на рівні закладів охорони здоров'я) мають ряд прогалин.

Поточні плани реагування не відстежують і не враховують реальну інформацію про здатність закладів охорони здоров'я швидко збільшити кількість лікарняних ліжок та кількість пацієнтів, що отримують екстрену медичну допомогу на госпітальному етапі. Така здатність включає не лише наявність місця для розташування пацієнтів, але і необхідне технічне оснащення для одночасного надання екстреної медичної допомоги значній кількості осіб. Не сформована дієва система резервування медикаментів, медичних виробів.

Механізм міжвідомчої координації та взаємодії під час реагування на масові випадки, в тому числі на догоспітальному етапі, також не є дієвим.

Найважливішими елементами системи, яка включає засоби, процеси, заходи, які залучаються до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, - оперативно-диспетчерські служби - не обладнані автономним радіозв'язком, що повинен об'єднувати всі наявні бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, підрозділи екстреної медичної допомоги та заклади охорони здоров'я.

Не існує системи безперервного професійного розвитку, в тому числі практичних тренінгів щодо дій у разі виникнення інцидентів з великою кількістю потерпілих, з кризового менеджменту для працівників закладів охорони здоров'я, які працюють в режимі надання екстреної медичної допомоги.

Крім того, діюча система реагування не містить системної вимоги до регулярного вдосконалення підходів шляхом аналізу досвіду реагування на надзвичайні події, що уже відбулись, а також обов'язкових періодичних тренувань, в тому числі із залученням громадськості.

Мета і строки реалізації Концепції

Метою реформи системи екстреної медичної допомоги є зниження смертності і набуття інвалідності населенням в результаті впливу невідкладних станів та зміцнення впевненості громадян України у спроможності держави забезпечити доступну, своєчасну та якісну медичну допомогу у разі раптового погіршення здоров'я через хворобу чи травмування.

Реалізація реформи системи екстреної медичної допомоги передбачена за такими напрямами:

забезпечення ефективної першої допомоги на місці події особами, що не мають медичної освіти;

удосконалення догоспітальної категоризації викликів екстреної медичної допомоги;

нова модель розподілу посадових обов'язків в системі екстреної медичної допомоги та зміни у підготовці та перевірці кваліфікації фахівців;

управління якістю послуг екстреної медичної допомоги;

нові підходи до організації екстреної медичної допомоги на госпітальному етапі у разі перебування людини у невідкладному стані;

реагування на надзвичайні ситуації;

профілактика невідкладних станів.

Реалізація Концепції здійснюється протягом 2019 - 2023 років двома етапами: перший етап - 2019 - 2020 роки, другий етап - 2021 - 2023 роки.

Шляхи і способи розв'язання проблеми

Розв'язання перелічених проблем та досягнення мети Концепції передбачається здійснити шляхом вироблення і впровадження правового, організаційного та фінансового механізму для забезпечення населення доступними і якісними медичними послугами.

Забезпечення ефективної першої допомоги

Перша допомога надається пацієнту на місці події особами, що не мають медичної освіти. Така допомога не може замінити екстрену медичну допомогу професійних медичних працівників. Перша допомога надається виключно з метою забезпечення дій та заходів, які необхідно вжити протягом 4 - 8 хвилин після настання екстреної події - тобто періоду часу, протягом якого прибуття спеціалізованого санітарного автомобіля та професійних медичних працівників бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги може виявитися неможливим. Завданням надавачів першої допомоги є базова підтримка життя: забезпечення прохідності дихальних шляхів, підтримка зовнішнього дихання та кровообігу без використання спеціального обладнання, крім засобів особистого захисту, зупинка критичної кровотечі.

На сьогодні в Законі України "Про екстрену медичну допомогу" (Закон N 5081-VI) є термін "домедична допомога". Це поняття є недосконалим. Незважаючи на відсутність медичної освіти у надавачів першої допомоги, їх дії спрямовані на порятунок життя людини і не можуть протиставлятися медичній допомозі. Крім того, дії осіб, які зобов'язані до цього законом та службовими обов'язками, щодо надання першої допомоги не можуть обмежуватись.

У світовій практиці, зокрема у рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров'я, рівні медичної допомоги визначаються відповідно до медичних завдань, на які вони спрямовані, а також відповідно до кваліфікації надавачів. Вживану в Україні термінологію необхідно вдосконалити для відповідності таким міжнародно визнаним підходам.

Зокрема, слід розрізняти такі етапи надання допомоги людині, яка перебуває у невідкладному стані, залежно від суб'єктів надання такої допомоги:

перша базова допомога, яка спрямована на забезпечення базової підтримки життя; суб'єктами, які надають таку допомогу є особи, які першими з'явилися на місці події;

перша розширена допомога, яка спрямована на забезпечення базової підтримки життя, але припускає більший об'єм володіння необхідними навичками, у тому числі навичками роботи із спеціальним обладнанням; суб'єктами, які надають таку допомогу, є особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов'язані здійснювати такі дії та заходи;

догоспітальна базова допомога - допомога на догоспітальному етапі, яка надається відповідно до медичних настанов для подальшої підтримки циркуляції, відновлення прохідності дихальних шляхів та адекватної вентиляції до прибуття пацієнта в заклад охорони здоров'я для отримання госпітальної допомоги; суб'єктами, які надають таку допомогу, є екстрені медичні техніки, які не є медичними працівниками, мають відповідну підготовку та працюють у складі бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

догоспітальна розширена допомога - професійні дії на догоспітальному етапі відповідно до медичних настанов для подальшої підтримки циркуляції, відновлення прохідності дихальних шляхів та адекватної вентиляції до прибуття пацієнта в заклад охорони здоров'я для отримання госпітальної допомоги; суб'єктами, які надають таку допомогу, є медичні працівники бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

госпітальна екстрена медична допомога передбачає надання екстреної медичної допомоги на госпітальному етапі у відділеннях екстреної (невідкладної) медичної допомоги; суб'єктами, які надають таку допомогу, є медичні працівники відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги закладів охорони здоров'я;

госпітальна спеціалізована допомога, яка надається у спеціалізованих відділеннях закладів охорони здоров'я; суб'єктами, які надають таку допомогу, є медичні працівники відповідних відділень.

Крім того, необхідно запровадити більш системний підхід до організації першої допомоги.

Сьогодні в Україні зусилля, спрямовані на забезпечення надання першої допомоги постраждалим в екстрених ситуаціях, є фрагментованими, позбавленими загальної організаційної мети, цільової методологічної та інформаційної підтримки. Для стійкого покращення ефективності цих зусиль вони повинні бути організовані як взаємозв'язана система. Системна співпраця органів державної влади та органів місцевого самоврядування, урядових та неурядових установ та організацій і громадян з метою посилення якості першої допомоги буде спрямована на виконання таких завдань:

обов'язкове навчання навичкам першої допомоги та відповідну сертифікацію працівників, чия діяльність пов'язана з високою ймовірністю присутності в екстрених ситуаціях і входить до їх обов'язків згідно із законодавством, створення і ведення реєстру таких осіб, забезпечення проведення регулярних навчань для підтримки навичок та продовження дії сертифіката, перевірок на володіння відповідними компетентностями;

підтримка можливостей проходження бажаючими громадянами за власні кошти навчання з отриманням сертифіката екстреного медичного реагувальника або навчання загальним навичкам першої допомоги без отримання такого сертифіката;

започаткування проведення постійної просвітницької роботи серед населення, в тому числі поширення інформації про перші кроки для свідків невідкладного стану, із залученням органів місцевого самоврядування, каналів поширення масової інформації, громадських організацій;

розширення доступу до якісного стандартизованого навчання навичкам першої допомоги дітям для батьків під час вагітності та в післяпологовий період;

залучення благодійних організацій та приватних підприємств на засадах корпоративної соціальної відповідальності до фінансової підтримки оснащення засобами першої допомоги місць високої ймовірності екстрених ситуацій з потребою у наданні першої допомоги постраждалим (зокрема - великих станцій громадського транспорту), розроблення інтерактивних карт та програмного забезпечення (прикладних програм для мобільних засобів комунікації) для ідентифікації розміщення найближчого оснащення першої допомоги, зокрема дефібриляторів;

захист надавачів першої допомоги від судових переслідувань із сторони постраждалого або його законних представників у разі, коли вони допустилися помилки під час добровільного надання першої допомоги такій особі або їх зусилля виявилися неефективними (в тому числі за допомогою правового регулювання, відомого в світі як "закон доброго самаритянина").

Наріжним кроком під час побудови системи першої допомоги повинно стати запровадження поняття "екстрений медичний реагувальник" (особа, яка пройшла спеціалізоване навчання з надання першої допомоги, що включає практичні навички базової підтримки життя, у тому числі навички володіння відповідним обладнанням). Наявність сертифіката екстреного медичного реагувальника буде обов'язковою вимогою для виконання посадових обов'язків для таких професій: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, поліцейські, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти практичними навичками для того, щоб у разі потреби бути спроможними вжити невідкладних дій та здійснити організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я.

Буде забезпечено контроль якості знань та отримання сертифіката екстреного медичного реагувальника, а також створено реєстр осіб, що мають відповідні сертифікати. Буде визначено строки повторних навчань для продовження дії сертифіката.

Також буде запроваджено механізм автоматичного поширення інформації про випадки невідкладних станів в догоспітальних умовах серед усіх зареєстрованих екстрених медичних реагувальників, в тому числі засобами радіо- та мобільного зв'язку. Зазначене дасть змогу залучити до надання негайної допомоги тих осіб, що мають відповідні навички і перебувають найближче до постраждалої особи.

Крім того, буде запроваджено окрему програму підготовки екстрених медичних реагувальників, що працюватимуть на добровільній основі в територіальних громадах. Делегованим територіальною громадою представникам буде надана можливість проходження навчання та подальша методологічна та консультаційна підтримка.

Також буде запроваджено поняття "надавачі першої допомоги".

Надавачі першої допомоги - це особи, які пройшли навчання з надання першої базової допомоги, що включає практичні навички базової підтримки життя. Здобуття відповідних навичок буде обов'язковою частиною кваліфікаційних вимог для таких професій, як:

вихователі у закладах дошкільної освіти, вчителі у школах та викладачі у закладах вищої освіти;

інші працівники соціальної сфери та працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою.

Стандартизоване навчання навичкам першої базової допомоги також стане невід'ємною частиною підготовки водіїв автотранспорту.

Для того щоб навичками першої допомоги поступово оволоділа максимальна кількість громадян, у партнерстві з системою загальної середньої освіти буде запроваджена відповідна система навчання у рамках існуючих освітніх програм учнів 10 і 11 класів.

Удосконалення механізму догоспітальної категоризації викликів екстреної медичної допомоги

Догоспітальна категоризація викликів екстреної медичної допомоги повинна забезпечувати ефективну диспетчеризацію таких викликів та зменшення непрофільного навантаження на бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги. Ефективність диспетчеризації в Україні повинна бути підвищена шляхом проведення ряду взаємозв'язаних заходів.

По-перше, на основі аналізу існуючих модернізованих диспетчерських систем в Україні та закордонного досвіду буде розроблено та запроваджено порядок обробки та автоматичної диспетчеризації викликів екстреної медичної допомоги.

По-друге, діюче програмне забезпечення оперативно-диспетчерських служб буде вдосконалене. Оновлене програмне забезпечення зазначених служб повинно відповідати таким вимогам:

узгодженість з розробленими процесами категоризації та автоматичної диспетчеризації викликів екстреної медичної допомоги;

можливість автономної роботи та наявність резервних потужностей під час виникнення надзвичайних ситуацій;

наявність програмних компонентів, що дають змогу застосувати автоматичну диспетчеризацію, а отже - унеможливлюють людську помилку;

здатність з високим рівнем ефективності використовувати наявні ресурси, в тому числі інших установ, закладів, добровольців та власні резерви, для реагування на виклик екстреної медичної допомоги;

наявність спеціального технічного модуля для отримання та обробки викликів екстреної медичної допомоги, що надходять неголосовими каналами зв'язку (для громадян з порушеннями мови та слуху).

По-третє, буде розроблено центральну інформаційну систему для комунікації обласних диспетчерських служб, автоматизованого збору та консолідації статистичних даних. Це дасть змогу отримувати стандартизовані дані про діяльність системи екстреної медичної допомоги, а також координувати роботу обласних служб, в тому числі у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

По-четверте, професію диспетчера оперативно-диспетчерської служби буде введено до класифікатора професій України, а відповідні посадові обов'язки та кваліфікаційні вимоги буде переглянуто.

По-п'яте, буде вдосконалений механізм спільного реагування на виклики екстреної медичної допомоги складових системи екстреної медичної допомоги, пожежно-рятувальної служби та поліції, а також запроваджена єдина національна інтегрована мережа для будь-яких екстрених ситуацій.

Паралельно з удосконаленням підходів до диспетчеризації викликів екстреної медичної допомоги буде запроваджуватися ряд окремих заходів для системного зменшення кількості таких викликів, які призводять до виїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, незважаючи на те, що більш ефективним було б реагування шляхом надання іншої допомоги, не пов'язаної з наданням екстреної медичної допомоги. Ця проблема буде розв'язуватися шляхом створення доступних та ефективних видів допомоги, які можуть бути надані в таких випадках замість виїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги. Така робота буде проводитися за кількома напрямами.

По-перше, буде створено умови для того, щоб під час надходження викликів екстреної медичної допомоги від громадян, чий стан здоров'я не потребує надання екстреної медичної допомоги, диспетчер оперативно-диспетчерської служби мав можливість отримання у разі потреби оперативної консультації лікаря з метою уточнення та прийняття рішення щодо необхідності надання екстреної медичної допомоги.

По-друге, буде посилено координацію системи екстреної медичної допомоги із системою охорони психічного здоров'я, зокрема в частині профілактики психічних розладів, програм раннього втручання та кризової психологічної допомоги. Зазначені заходи нададуть можливість знизити частоту звернень за екстреною медичною допомогою у разі, коли такі звернення пов'язані з психологічним станом людини, але не потребують екстреної медичної допомоги.

Навчання диспетчерів оперативно-диспетчерських служб включатиме базові навички спілкування та інформаційно-консультаційної підтримки громадян, що звертаються за екстреною медичною допомогою у кризовому стані.

При цьому реалізація Концепції буде максимально узгоджена і скоординована з розгортанням поточної реформи соціальних послуг, яка розширює повноваження органів місцевого самоврядування щодо організації надання послуг за місцем проживання вразливих категорій населення.

Нова модель розподілу посадових обов'язків в системі екстреної медичної допомоги та зміни у підготовці та перевірці кваліфікації фахівців

Найважливішим активом системи екстреної медичної допомоги є її фахівці. Найдорожче обладнання та комфортні умови не можуть замінити лікарський інтелект, досвід та вправні руки. Діюча модель надання екстреної медичної допомоги в Україні повинна бути вдосконалена таким чином, щоб зберегти кадровий резерв і на його основі розвинути нові підходи до залучення людських ресурсів у процес рятування і збереження життя людини. Для цього необхідно:

переглянути посадові обов'язки та кваліфікацію працівників системи екстреної медичної допомоги з метою підвищення професійного рівня та збільшення їх ролі у діях та заходах на місці події чи на подальших ланках процесу надання такої допомоги;

змінити підходи до визначення складу бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Буде запроваджено нові системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців за новими спеціальностями: диспетчер оперативно-диспетчерської служби, екстрений медичний технік, парамедик, лікар медицини невідкладних станів (лікар екстреної медицини).

Нова модель надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі передбачатиме відповідні зміни у системах підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників системи екстреної медичної допомоги (далі - підготовка фахівців екстреної медичної допомоги) та підходах до їх атестації. Необхідно, щоб підготовка фахівців екстреної медичної допомоги передбачала:

нові стандарти надання екстреної медичної допомоги, зокрема галузеві стандарти у сфері охорони здоров'я з надання екстреної медичної допомоги та рамкові вимоги до практичних навичок в розрізі кожного рівня підготовки та відповідних професій;

нові освітні програми, зорієнтовані на нові галузеві стандарти у сфері охорони здоров'я з надання екстреної медичної допомоги;

підготовку та підвищення кваліфікації викладачів закладів освіти для викладання відповідно до нових освітніх програм;

можливість здобуття нових спеціальностей шляхом перепідготовки існуючих фахівців;

можливість індивідуальної професійної сертифікації;

вимогу періодичного перегляду та оновлення індивідуальних сертифікатів для забезпечення незмінно високого рівня знань та навичок у працівників;

незалежне оцінювання знань (компетентностей);

приведення післядипломної підготовки лікарів (інтернатури, резидентури) у відповідність з міжнародними стандартами за змістом, організацією та тривалістю.

Запровадження нових професій в системі екстреної медичної допомоги буде одним з кроків до розширення і оптимізації типів бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги у структурі центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. При цьому:

мінімальним складом бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги стане один парамедик та один екстрений медичний технік; разом з цим такі бригади зможуть мати і розширену кадрову комплектацію для забезпечення екстреної медичної допомоги у разі, коли виникне необхідність участі кількох медичних працівників;

підходи до утворення бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги буде вдосконалено, їх склад - оптимізовано, а технічне оснащення - покращено.

Для працівників системи екстреної медичної допомоги, що пройшли незалежне оцінювання якості знань внаслідок підготовки, перепідготовки з метою здобуття професійної кваліфікації або підвищення кваліфікації відповідно до нової моделі, передбачається зростання заробітної плати у разі наявності ресурсів.

Бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги зможуть забезпечити вищий рівень реагування на екстрені випадки порівняно із сьогоднішніми можливостями фельдшерських та лікарських бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги. Це стане можливим передусім завдяки отриманню професійної кваліфікації парамедиків, які матимуть більш комплексні та практичні знання, ніж середньостатистичний медичний працівник нинішніх бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, у тому числі лікарських.

Бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, що потребують участі лікаря, залишаться важливою частиною реагування на виклики екстреної медичної допомоги. Центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у разі потреби залучатимуть лікарів до роботи бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги відповідно до специфіки та обсягу навантаження.

Управління якістю послуг екстреної медичної допомоги

Запровадження змін у системах освіти та контролю якості знань (компетентностей) фахівців екстреної медичної допомоги повинно стати частиною розроблення комплексного бачення перспектив та напрямів розвитку системи управління якістю медичної допомоги, які будуть використані як пілотні під час розроблення ширшого бачення для інших видів медичної допомоги.

Передусім необхідно забезпечити розмежування повноважень різних структур у процесі підготовки та допуску фахівців для надання екстреної медичної допомоги.

Сьогодні рівень знань та навичок медичних працівників системи екстреної медичної допомоги, а також рівень якості їх професійної діяльності вдосконалюється та перевіряється у процесі їх атестації та переатестації, а також, опосередковано, у процесі акредитації закладів охорони здоров'я, де вони працюють.

У ході трансформації системи екстреної медичної допомоги цей підхід буде вдосконалено шляхом чіткого визначення і розмежування трьох основних компонентів забезпечення кваліфікованості працівників:

освіта (що означає когнітивне, психомоторне та афективне набуття нових знань та навичок, формальна, неформальна та інформальна освіта, безперервний професійний розвиток);

незалежний контроль якості знань (що означає незалежне оцінювання наявних знань та навичок (компетентностей) на відповідність певному мінімуму, необхідному для надання безпечної та ефективної екстреної медичної допомоги);

надання допуску до професійної діяльності (що означає надання дозволу окремій особі провадити діяльність у сфері надання екстреної медичної допомоги, характер та обсяг якої повинен бути нормативно визначений) та до здійснення певних посадових обов'язків (що означає надання дозволу працівнику займати певну роль та виконувати певні обов'язки в межах конкретного закладу охорони здоров'я).

Підготовка фахівців здійснюватиметься закладами освіти, а також тренінговими центрами, які повинні будуть здобути відповідну незалежну сертифікацію на наявність належних потужностей у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Система отримання додаткових професійних знань понад обов'язковий мінімум буде поступово розвинена як добровільний процес за участю професійних асоціацій.

Ключові завдання із запровадження нової моделі контролю якості знань, а також допуску до професійної діяльності виконуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення нових підходів до контролю якості знань, зокрема працівників системи екстреної медичної допомоги.

Нові підходи до організації екстреної медичної допомоги на госпітальному етапі у разі перебування людини у невідкладному стані

Спроможність лікарні надати повноцінний об'єм екстреної медичної допомоги повинна стати однією з визначальних вимог до багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування. З цією метою поточні параметри об'єму медичної допомоги, що надається багатопрофільними лікарнями інтенсивного лікування першого та другого рівня госпітальних округів, повинні бути поступово розширені для включення до нього достатніх потужностей для забезпечення цілодобового режиму надання екстреної медичної допомоги. Поступово буде введено спеціальні параметри об'єму медичної допомоги для багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування, що надають екстрену медичну допомогу пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, а також пацієнтам з мозковим інсультом.

Державні будівельні норми, дія яких поширюється на заклади охорони здоров'я, які надають екстрену медичну допомогу, будуть принципово переглянуті (з урахуванням перехідного періоду, необхідного для практичної реалізації відповідних змін). Чинні державні будівельні норми у зазначеній сфері є застарілими і не відповідають вимогам надання екстреної медичної допомоги відповідно до міжнародних стандартів доказової медицини.

На національному рівні буде запроваджено методологію та освітні програми для керівників багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування та медичних працівників з метою посилення навичок у сфері організації госпітальних процесів для мінімізації часу перебування пацієнтів у відділеннях екстреної (невідкладної) медичної допомоги та оптимізації роботи таких відділень.

Реагування на надзвичайні ситуації

Удосконалення підходів до реагування на надзвичайні ситуації включатиме:

розроблення та запровадження нової методології організації надання екстреної медичної допомоги та проведення медичного сортування постраждалих на догоспітальному етапі внаслідок масового випадку (включно з алгоритмом взаємодії екстрених рятувальних служб);

організацію постійно діючих штабів реагування на випадки надзвичайних ситуацій при диспетчерських службах центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф;

розроблення методики розрахунку потреби у лікарських засобах, медичних виробах, транспортних засобах, лікарняних ліжках, працівниках, добровольцях;

розроблення методики проведення спільних навчань рятувальних служб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, комунальних служб та добровольців.

Профілактика невідкладних станів

Навантаження на систему екстреної медичної допомоги планується зменшувати шляхом максимального запобігання випадкам невідкладних станів. Враховуючи структуру профільних викликів екстреної медичної допомоги на сьогодні, ця робота буде спрямована передусім на:

профілактику неінфекційних захворювань, насамперед серцево-судинних захворювань (в тому числі - профілактику їх виникнення, розвитку, а також невідкладну профілактику у разі загострення захворювання);

запобігання травматизації внаслідок дорожньо-транспортних пригод.

Посилення профілактики серцево-судинних неінфекційних захворювань очікується в ході запровадження реформи громадського здоров'я та реформи первинної медичної допомоги. Запровадження нових методів фінансування первинної ланки охорони здоров'я, зміцнення ролі лікарів загальної практики (сімейних лікарів) та покращення умов їх роботи, а також проведення інформаційної роботи з населенням сприятиме поступовому поширенню здорового способу життя, ранньому виявленню захворювань, запровадженню більш ефективних методів лікування.

Запобігання травматизації населення внаслідок транспортних пригод буде здійснюватися шляхом посилення заходів безпеки дорожнього руху.

Реалізацію реформи системи екстреної медичної допомоги передбачається здійснювати протягом 2019 - 2023 років двома етапами.

На першому етапі (2019 - 2020 роки) передбачається:

створити на законодавчому рівні умови для надання першої допомоги та захисту особи, яка її надає;

провести пілотний проект щодо забезпечення розвитку системи екстреної медичної допомоги, поступово поширити зазначений пілотний проект на всі регіони України;

запровадити підготовку екстрених медичних техніків;

запровадити перепідготовку фельдшерів та сестер медичних до отримання кваліфікації "Парамедик";

запровадити нову модель підвищення кваліфікації лікарів з медицини невідкладних станів;

запровадити підготовку екстрених медичних реагувальників, розпочати створення їх реєстру і реалізувати технічну можливість автоматично сповіщати їх про випадки невідкладних станів;

запровадити нову модель контролю якості знань (компетентностей) фахівців екстреної медичної допомоги;

затвердити порядок реагування диспетчерів оперативно-диспетчерських служб на виклики екстреної медичної допомоги від громадян, чий стан здоров'я не потребує надання екстреної медичної допомоги (натомість потребує надання первинної медичної допомоги, психологічної, психіатричної чи соціальної допомоги, консультування по телефону тощо);

запровадити використання порядку реагування диспетчерів оперативно-диспетчерських служб для категоризації звернень громадян, розробити алгоритми диспетчеризації бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги відповідно до пріоритетів викликів екстреної медичної допомоги;

розробити сучасний, гнучкий, уніфікований та автоматизований механізм комунікації обласних диспетчерських служб, збору та аналізу статистичних даних, моніторингу та управління якістю на центральному рівні;

розпочати програму створення та модернізації диспетчерських центрів, телекомунікаційних та інформаційних систем диспетчерських служб, залучивши до моніторингу виконання відповідних програм міжнародні організації, зовнішніх аудиторів, зокрема неурядові організації;

запровадити нові професії системи екстреної медичної допомоги, зокрема диспетчера та оператора оперативно-диспетчерської служби;

здійснити заходи щодо автономізації центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф;

розробити та запровадити методологію організації надання екстреної медичної допомоги та проведення медичного сортування постраждалих на догоспітальному етапі внаслідок масового випадку (включно з алгоритмом взаємодії екстрених рятувальних служб);

створити умови для вдосконалення міжвідомчої взаємодії між МВС, ДСНС, МОЗ під час проходження медичної підготовки їх співробітників.

На другому етапі (2021 - 2023 роки) передбачається:

поступово поширити пілотний проект розвитку системи екстреної медичної допомоги на всі регіони України з урахуванням результатів першого етапу реалізації реформи системи екстреної медичної допомоги;

розпочати функціонування системи негайного сповіщення екстрених медичних реагувальників про випадки невідкладних станів за допомогою засобів мобільного зв'язку;

запровадити спільні алгоритми дій екстреної медичної допомоги, пожежно-рятувальної служби і поліції під час реагування на випадки невідкладних станів;

створити на законодавчому рівні основу для захисту надавачів першої допомоги, що не мають медичної освіти, від судових переслідувань із сторони постраждалого або його законних представників під час добровільного надання допомоги цій особі, якщо їх зусилля виявилися неефективними;

внести зміни до освітніх програм 10 і 11 класів закладів загальної середньої освіти з включенням у них навичок надання першої допомоги та забезпечити їх обов'язкове викладання;

забезпечити постійне функціонування механізму підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації достатньої кількості фахівців відповідних професійних кваліфікацій згідно з цією Концепцією, у тому числі за державним замовленням;

створити умови для використання інфраструктури центрів безпеки громадян для розміщення центрів і станцій екстреної медичної допомоги;

створити умови для розвитку системи аеромедичної евакуації, зокрема облаштування обласних лікарень вертолітними майданчиками.

Для реалізації цієї Концепції передбачається розробити план заходів на період до 2023 року.

Очікувані результати

Реалізація Концепції сприятиме:

посиленню спроможності держави забезпечити порятунок життя та надання екстреної медичної допомоги будь-якій особі в екстреній ситуації, що загрожує її життю чи здоров'ю;

зменшенню смертності та інвалідності населення, зростанню середньої тривалості життя українців та якості життя в цілому;

відновленню довіри населення до системи екстреної медичної допомоги;

підвищеній готовності України до надання необхідної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій з великою кількістю потерпілих;

більш ефективному використанню бюджетних коштів (за рахунок ефективнішого надання екстреної медичної допомоги, а також зменшення кількості ускладнень, що призводять до необхідності більш дорогого лікування);

розбудові міжнародного іміджу України як місця для безпечного відвідування та перебування.

Обсяг фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів

Фінансування заходів з реалізації Концепції здійснюватиметься з державного та місцевих бюджетів у межах передбачених асигнувань на відповідний рік, інших джерел, не заборонених законодавством, а також за рахунок міжнародної технічної та фінансової допомоги.




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали